Скотоферма (Ферма тварин)

Сторінка 6 з 26

Джордж Орвелл

Опісля помаршерували чередою назад до обійстя і затримались мовчазні перед дверима панського будинку. Хоч він був також їхній, вони жахалися ввійти в середину. Проте, завагавшись на мить, Білан з Наполеоном відкрили двері, підваживши їх плечима. Тварини почали входити одне за одним, ступаючи з незвичайною обережністю, бо боялись що-небудь порушити. Переходили на шпиньках з кімнати в кімнату, розмовляючи боязким шепотом; з тривожною шанобою дивились вони на неймовірні розкоші, на ліжка, пухові постелі, на дзеркала, на канапу з кінського волосу, на брюссельський килим, на літографію королеви Вікторії, що висіла над примурком у вітальні. Коли вже сходили по сходах, вони раптом помітили, що Марічки не видно. Дехто з тварин завернули за нею і відкрили, що вона осталась у найпишнішій спальні. Марічка взяла шматок блакитної стрічки з туалетного столика і держала її проти плеча, нерозумно милуючись з себе перед люстром. Тварини провчили її суворо, після чого усі вийшли зі спальні. Вертаючись, винесли з кухні пару шинок, щоб справити їм похорони. Гнідко вибив копитом дно з бочки пива, що стояла в посудній: усе інше в домі осталось непорушеним. На місці ухвалили одноголосно резолюцію зберігати панський будинок як музей. Усі погоджувались на те, що жодній тварині не вільно там жити.

Коли тварини поснідали, Білан та Наполеон скликали їх знову.

"Товариші, — сказав Білан, — зараз пів на сьому; перед нами ще довгий день. Сьогодні починаємо косовицю. Але є ще інша справа, що її треба перед тим полагодити".

Тут свині відкрили, що на протязі останніх трьох місяців вивчились читати й писати з старого букваря джонсових дітси, що його було викинули на смітник. Наполеон послав по горщики з чорною і білою фарбою і повів перед по дорозі до п ятизасувної брами, що виходила на битий шлях. Потім Білан (бо був найліпший писака) узяв квач між ратиці, замалював слова "Хутір Дідівщина", що пишались на горішньому засові брами і на їхнє місце намалював надпис "Колгосп Тварин": така мала бути назва хутора на майбутнє. Після цього вони повернулись на обійстя; Білан з Наполеоном послали по драбину і наказали приставити її до задньої стіни великої клуні. Вони пояснили, що завдяки пильним студіям за останні три місяці, свиням пощастило скоротити основи тваринізму до Семи Заповідей. Оцих Сім Заповідей якраз тепер мали записати на стіні; вони становитимуть непорушний закон, за яким усі тварини в Колгоспі Тварин житимуть повіки. Білан виліз не без труднощів наверх та взявся за роботу; на два щаблі нижче стояв Квікун і держав горщик з побіллю. Заповіді були написані на вимащеній дьогтем стіні великими білими літерами, що їх можна було прочитати на відстані тридцяти ярдів. Ось як вони звучали:

СІМ ЗАПОВІДЕЙ

1. Усе, що ходить на двох ногах — ворог.

2. Усе, що ходить на чотирьох ногах, або крилате — друг.

3. Хай жодна тварина не носить одежі.

4. Хай жодна тварина не спить у ліжку.

5. Хай жодна творина не п'є алкоголю.

6. Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини.

7. Усі тварини рівні.

Заповіді написані були дуже чітко; літери були усюди поставлені правильно, тільки замість "друг" вийшло "дург", а животик одного з "с" випнувся у неправильний бік. Для повного зрозуміння Білан прочитав усе вголос. Усі тварини кивали головами на знак повної згоди. Розумніші з поміж них зразу ж почали вивчати заповіді напам'ять.

"А тепер, товариші, — вигукнув Білан, кидаючи квача на землю, — на луг. Хай буде справою чести Для нас звезти сіно швидше ніж це було можливе для Джонса та його наймитів.

Та в цю хвилину три корови, що від деякого часу виглядали мов несвої, почали голосно мукати. Минула вже доба, як їх в останнє видоєно: у кожної вим'я ледве — ледве не лопалося. Подумавши трохи, свині послали по діжки і видоїли корів досить успішно, бо їхні ратиці були добре пристосовані до цієї дії. Незабаром стояло п'ять діжок пінистого, багатого на сметану молока; більшість тварин приглядалися до них з помітним зацікавленням.

"Що станеться з усім цим молоком?" — спитав хтось. "Джонс часто доливав трохи молока до нашої замішки" — сказала одна із курок.

"Облиште молоко, товариші! — гукнув Наполеон, — стаючи попереду діжок. Про це подбають. Косовиця куди важливіша. Товариш Білан поведе перед. Я миттю прийду за вами. Вперед, товариші! Сіно жде."Отже тварини почвалали гуртом на леваду, щоб почати косовицю; а коли повернулись у вечорі, то показалось, що молоко щезло.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ.

ЯК вони не каралися і не упрівали, щоб тільки звезти сіно! 3ате їхні зусилля увінчалися успіхом, бо збір був несподівано багатий.

Нераз праця бувала важка. Приладдя було пристосоване для людських істот, а не для тварин; крім цього ніхто з тварин не міг вживати приладу, якщо той вимагав стояння на задніх ногах і це була велика невигода. Але свині, як виявилось, були такі розумні, ща їм удавалось обминути усякі труднощі. А вже коні, то знали кожну п'ядь поля; вони знали як косити і громадити значно ліпше від Джонса та його наймитів. Свині по суті не працювали, тільки керували і доглядали інших. З огляду на їхні вищі знання, їм годилось перейняти провід. Гнідко й Конюшина запрягалися, звичайно, до жниварки чи громаділки (зайва річ згадувати, що в ці дні обходилось без вудил і уздечок) і вперто ступали по полю вперед і назад, а за ними ходила свиня, покрикуючи "гайта, вйо, товаришу", або "тпру, вісьта, товаришу," залежно від потреби. І кожна тварина, аж до найменшої, брала участь в праці при перегортанні сіна і у возовиці. Навіть качки і кури працювали тяжко — увесь день бігали сюди-туди під пекучим сонцем і носили маленькі віхті сіна у дзьобах. Накінець виявилось, що косовиця забрала їм на два дні менше часу, ніж, бувало, Джонсові та його наймитам. Ще більше, це був найбагатіший збір з усіх, що їх досі бачив хутір. Нічого не змарновано: гострий зір качок та курок познаходив усе аж до останньої стеблини. І жодна тварина в колгоспі не вкрала навіть пригорщі.

Усе це літо праця в колгоспі відбувалась, мов хід коліщаток в годиннику. Тварини ніколи навіть не уявляли собі, що можуть бути такі щасливі: кожен шматок страви був тепер виразною насолодою, бо це була справді їхня страва, вироблена ними на власний вжиток, а не наділювана, мов милостиня, завидющою панською рукою. Відкол'и людські істоти — чужоїди пішли собі геть, кожному діставалось більше їжі, було більше дозвілля, хоч тваринам бракувало ще досвіду. Зустрічались вони з численними труднощами: наприклад, пізніше, коли зжали збіжжя, довелось їм витоптати зерно прадавнім робом і видути полову віддихом, бо в колгоспі не було молотілки — але свинячий розум і Гнідкові величезні м'язи завжди знаходили вихід із положення. Гнідко викликав загальний подив. Ще за часів Джонса був він робітник пильний, але тепер скидався скоріш на трьох коней ніж на одного; були дні, коли здавалося, що вся робота в колгоспі спочиває на його могутніх плечах. Від ранку до вечора він то тягнув, то попихав, завжди там, де було найважче. Він домовився з одним із півнів, щоб той будив його ранком на пів години раніше як інших, і заки починався звичайний трудовий день, він заходжувався добровільно біля якогось завдання, де поміч була найбільш потрібна. На кожну проблему, кожен неуспіх у нього була одна відповідь: "Працюватиму дужче!" — він її прийняв як свою особисту приповідку.