– Ненавидить його? – Сенатор задихнувся від подиву. – Невже? О Боже!
– Ви і справді цього не знали? – з цікавістю запитав Нед.
Сенатор з шумом видихнув повітря.
– Пройдемо сюди, – сказав він і першим зайшов у напівтемну кімнату, де перед цим ховалися Дженет з Недом. Він запалив світло, а Нед тим часом причинив за собою двері. Відтак вони повернулися обличчям один до одного.
– Я хочу поговорити з вами як чоловік з чоловіком, містер Бомонт. Думаю, що на деякий час ми можемо забути про ваше офіційне положення. – Промовляючи останні слова, він злегка усміхнувся.
– Гаразд, – кивнув Нед, – а надто, що Фарр, мабуть, теж забув про нього.
– Саме так. А тепер послухайте мене, містер Бомонт, я не кровожадібна людина, але мені нестерпна думка про те, що убивця мого сина безкарно бродить на свободі, в той час як...
– Я певен, що його арештують. Вони не мають іншого виходу. Докази свідчать проти нього, і це всім відомо.
– Поговоримо, як політик з політиком, – холодно усміхнувся сенатор. – Невже ви думаєте, що я повірю, ніби Полю що-небудь загрожує у нашому місті, що б він там не зробив?
– Так, Полю Медвігу кришка. Його всі зрадили. Вся його свора. Єдине, що їх поки утримує, – це звичка витягуватися в струнку, варто йому тільки клацнути бичем. Але почекайте, вони живо наберуться сміливості.
Усміхнувшись, сенатор Генрі покачав головою.
– Дозвольте мені не погодитися з вами. Не забувайте, що вас ще не було на світі, коли я почав займатися політикою.
– Не спорю.
– Так повірте мені, вони ніколи не наберуться сміливості, і чекати цього даремно. Поль їхній хазяїн, і, скільки б вони не огризались на нього, він все одно лишиться їх хазяїном.
– Я тримаюся іншої думки. Поль – пропаща людина. А тепер повернемося до вашого пістолета. Ні до чого це. Краще віддайте його, – він простягнув руку.
Сенатор засунув праву руку в кишеню. Нед стрімко ступив до нього і лівою рукою стиснув йому зап'ясток.
– Краще віддайте, – повторив він.
Сенатор розлючено поглянув на нього.
– Ну що ж, іншого виходу я не маю, – сказав Нед, і після нетривалої боротьби, під час якої був перекинутий стілець, відняв у сенатора старовинний нікельований револьвер. Коли він засовував його до кишені штанів, відкрилися двері і на порозі постала Дженет з пополотнілим лицем і широко відкритими очима.
– Що сталося? – скрикнула вона.
– Ваш батько не хоче слухати доводів здорового глузду, – пробурчав Нед. – Довелося силою відібрати у нього револьвер.
– Геть із мого дому! – заревів сенатор; лице його смикалося, він важко дихав.
– І не подумаю, – відчеканив Нед. Його вусики почали злегка здригатися, очі загорілися гнівом. Він простягнув руку і грубо втягнув Дженет у кімнату. – Сідайте і слухайте мене. Ви цього хотіли, так одержуйте ж. – Він повернувся до сенатора. – Я буду говорити довго, так що вам теж краще присісти.
Однак Дженет і її батько лишилися стояти. Обличчя їх були однаково блідими, тільки у Дженет на лиці був вираз панічного жаху, а у її батька – холодної настороженості.
– Це ви убили вашого сина, – промовив Нед, звертаючись до сенатора.
Той не ворухнувся. Жоден м'яз не здригнувся на його обличчі.
Кілька секунд Дженет теж стояла нерухомо, потім лице її спотворилося, і вона повільно опустилася на підлогу. Вона не впала, ні, просто у неї підігнулися коліна, і вона лишилася сидіти на підлозі, спершись на неї рукою і злякано переводячи погляд з Неда на батька.
Чоловіки навіть не поглянули в її бік.
– Ви зараз збиралися застрелити Поля, – провадив Нед, – тільки для того, щоб він не зміг розповісти, як ви убили свого сина. Ви чудово розумієте, що це не зійде вам з рук. Як же! Праведний гнів джентльмена старої закалки і все таке інше. Ви перед усім світом збиралися зіграти цю роль, яку щойно прорепетували перед нами.
Сенатор мовчав.
– Ви прекрасно знаєте, що, як тільки Поля арештують, він перестане вас покривати. Він ніколи не дозволить, щоб Дженет вважала його вбивцею свого брата. – Нед гірко розсміявся. – Подумати тільки, яка іронія долі. – Він замовк і пригладив волосся. – Насправді відбулося наступне, – знову заговорив він, – коли Тейлор почув, що Поль поцілував Дженет, він кинувся за ним, схопивши ціпок і нап'явши капелюха. Втім, ці деталі не суттєві. Коли ви подумали, що їх сварка може закреслити ваші надії на переобрання...
– Це абсурд, – хрипким голосом перервав його сенатор. – Я не дозволю, щоб у присутності моєї дочки...
– Звісно ж це абсурд, – криво усміхнувся Нед. – Це так же абсурдно, як і те, що ви принесли назад ціпок, котрим убили вашого сина, і повернулись у його капелюсі, тому що поспіхом забули надіти свій, але цей абсурд видає вас з головою.
– А як же бути з зізнанням Поля? – уїдливо запитав сенатор.
– Та дуже просто, – відповів Нед. – Ми зробимо ось що. Дженет, будьте ласкаві, подзвоніть йому і попросіть його негайно прийти сюди. Коли він прийде, ми розповімо йому, як ваш батько збирався його застрелити і послухаємо, що він на це скаже.
Дженет здригнулася, але не зрушила з місця. ЇЇ очі дивилися порожнім, невидючим поглядом.
– Це просто безглуздо, – обурився сенатор, – розуміється, ми не зробимо нічого подібного.
– Подзвоніть йому Дженет, – владно повторив Нед.
Дівчина піднялася і все з тим же невидючим поглядом направилася до дверей, не звернувши уваги на різкий оклик батька.
Тоді сенатор перемінив тон.
– Зачекай, моя дорога, – попросив він і звернувся до Неда: – Я хочу поговорити з вами віч на віч.
– Гаразд, – згодився Нед і поглянув на Дженет, котра нерішуче зупинилася на порозі.
Але Дженет випередила його.
– Я нікуди не піду. Я маю все знати! – затято вигукнула вона.
Нед кивнув і знову повернувся до її батька
– Вона права.
– Дженет, рідна моя, – заговорив сенатор, – я ж хочу пощадити тебе...
– А я не хочу, щоб мене щадили. Я хочу знати правду.
– Тоді я нічого не скажу! – вигукнув сенатор, картинно сплеснувши руками.
– Подзвоніть Полю, Дженет.
– Не треба, – зупинив її сенатор, раніше, ніж вона встигла зрушитися з місця. – Я не заслужив, щоб зі мною поводилися так жорстоко, але... – він витяг з кишені хустку і витер нею спітнілі долоні. Згода. Я розповім вам усе, як було, і за це попрошу вас про послугу, в котрій ви не зможете мені відмовити. Він кинув погляд вбік дочки. Раз ти так наполягаєш, заходь і закрий двері.