– Ні, ти не п'яний, – усміхнувся Нед.
– Брешиш ти все. Я п'яніший за тебе. Я найп'яніший у всій цій дірі. Я п'яніший, ніж сто чортів, і не смій говорити мені, що я не п'яний... – він помахав перед носом Неда своїм товстим брудним пальцем.
– Що ви будете пити, джентльмени? – запитав офіціант, з'являючись у дверях.
Джефф обернувся до нього.
– Ти де був? Дрихнеш? Я дзвонив тобі годину тому.
Офіціант відкрив було рот, але Джефф не дав йому говорити.
– Я приводжу сюди свого кращого друга, хочу з ним випити, і що ж, хай тобі трясця? Цілу годину ми сидимо і чекаємо якогось паршивого офіціанта. Ось бачиш, він вже дметься на мене.
– Чого ви бажаєте? – байдуже запитав офіціант.
– Я хочу знати, куди поділася дівка, котра була зі мною?
– Ах, ця? Вона пішла.
– Куди пішла?
– Не знаю.
– Так узнай, та пожвавіше, – набурмосився Джефф. – У цій бісовій дірі ніхто нічого не знає... – В його червонуватих очах засвітився хитрий вогник. – Зажди, я підкажу тобі. Збігай у жіночий туалет і пошукай її там.
– Там її нема, – сказав офіціант, – вона пішла зовсім.
– Ах ти, покидьок! – Джефф повернувся і поглянув на Неда. – Що нам робити з цим паршивим покидьком? Я привів тебе сюди, щоб ти з нею познайомився, тому що знаю, що ти їй сподобаєшся і вона тобі теж. Так ні! Мої друзі, виявляється, не досить хороші для цієї дівки! Пішла!
Нед мовчки запалив сигару.
– Гаразд, тягни нам чого-небудь випити, – велів Джефф, почухавши потилицю, – мені – пшеничної.
– Мені – шотландського, – сказав Нед.
Офіціант пішов.
Джефф уставився на Неда.
– Тільки ти не думай, мовби я не розумію, що ти затіваєш, – пробурчав він.
– Нічого я не затіваю, – примирливо відповів Нед. – Просто мені хотілося побачитися з Шедом, от я і подумав, що, може, зустріну тут Віскі Вассоса і він допоможе мені знайти Шеда.
– А я, на твою думку, не знаю, де знайти Шеда?
– Мав би знати.
– Чого ж ти мене не запитаєш?
– І справді. Де ж він?
– Все ти брешеш! – загорлав Джефф, трахнувши по столу своєю могучою ручищею. – Плювати тобі на Шеда. Ти за мною полюєш.
Нед усміхнувся і заперечливо качнув головою.
– Брешиш! – волав горила. – Ти ж знаєш, чорт тебе візьми...
Двері в кімнату відчинилися, і на порозі показався моложавого виду чоловік з пухлим ротом і великими круглими очима.
– Потихіше, Джефф. Від тебе одного більше шуму, ніш од усіх решта, – зауважив він.
Джефф повернув до нього голову.
– Поглянь на цього покидька, – промовив він, вказуючи пальцем на Неда, – він думає, мовби я не знаю, що він затіває. А я знаю. Він мерзотник, ось хто він. І я його зараз оброблю так, що на ньому живого місця не лишиться...
– Гаразд, але нащо ж піднімати через це такий шум, – розсудливо сказав чоловік, що стояв у дверях. Він підморгнув Неду і вийшов.
– От і Тім також став мерзотником, – понуро поскаржився Джефф і сплюнув на підлогу.
Прийшов офіціант з замовленням.
– Будьмо здорові, – проказав Нед і осушив свою склянку.
– Не бажаю я пити за твоє здоров'я, – заперечив Джефф понуро, – ти мерзотник.
– Не дурій.
– А ти брешеш! Я п'яний, проте я розумію, що у тебе на думці. – Він залпом випив свою водку і витер рот тильною стороною долоні. – Я стверджую, що ти мерзотник.
– Ну що ж, нехай буде твоя правда, – добродушно згодився Нед.
Джефф наблизив до нього свою горилоподібну мармизу.
– Ти гадаєш, що ти хитрий, як диявол, га?
Нед мовчав.
– Думаєш, я не розумію твоїх фокусів. Вирішив накачати мене, думаєш, я тобі все викладу?
– Правильно, – недбало кинув Нед. – Так, до речі, я чув, тебе звинувачують у вбивстві Френсіса Уеста. Це вірно, що ти пришив його?
– До чорта Френсіса Уеста!
– Я з ним не був знайомий, – Нед знизав плечами.
– Ти мерзотник, – сказав Джефф.
– Вип'ємо за мій рахунок.
Горила Джефф понуро кивнув і, відкинувшись назад разом зі стільцем, натис на кнопку дзвінка.
– Все одно ти мерзотник, – підкреслив він, не знімаючи пальця з кнопки. Стілець під ним загрозливо затріщав, і Джефф поспішив прийняти нормальне положення. Він поставив лікті на стіл і підпер кулаком підборіддя. – Хіба мені не все одно, хто мене продасть? Плювати я хотів! Адже не підсмажать же вони мене за це дільце.
– Чому би й ні?
– Чому? Він ще й питає! Все одно до виборів мені нічого не зроблять, а потім Шед буде тут хазяїном.
– Може бути.
– Ніяких "може бути"?!
Зайшов офіціант, і вони знову замовили віскі.
– А раптом Шед не захоче тебе виручати? – задумливо проговорив Нед, коли вони лишилися самі. – Таке вже бувало.
– Дідька лисого! – насмішкувато відповів Джефф. – Я за ним такі штучки знаю...
Нед випустив хмару сигарного диму.
– Що ж ти про нього знаєш?
– Побий мене грім! – загоготала горила. – Він уявляє, що я настільки п'яний, що все йому викладу. – Він важко вдарив по столу кулаком.
– Валяй, Джефф, викладай! – пролунав спокійний мелодійний голос з легким ірландським акцентом. У дверях стояв Шед О'Рорі. Його блакитні очі дивилися на Джеффа з ледь помітним жалем.
Джефф весело примружився в його бік.
– Здорово, Шед. Заходь, випий з нами. Познайомся з містером Бомонтом. Він мерзотник.
– Я тобі велів не вилізати зі своєї діри, – не підвищуючи голосу, мовив О'Рорі.
– Побійся Бога, Шед, я там так прокис, що боявся з нудьги сам себе покусати. А потім, хіба цей кабак не діра? Діра і є.
О'Рорі ще мить дивився на Джеффа, потім перевів погляд на Неда.
– Добрий вечір, Бомонт.
– Привіт, Шед.
О'Рорі ласкаво усміхнувся і, вказавши на Джеффа легким кивком голови, запитав:
– Багато вдалося з нього викачати?
– Нічого такого, чого б я вже не знав, – відповів Нед, – шуму від нього багато, а толку ледь-ледь.
– Я вважаю, що ви – пара мерзотників, – заявив Джефф.
За спиною О'Рорі з'явився офіціант з підносом у руках.
– Не треба, – сказав О'Рорі, досить з них.
Офіціант віддалився. Шед О'Рорі зайшов у кімнату і причинив за собою двері. Притулившись до них спиною, він тихо промовив:
– Ти занадто багато теліпаєш язиком, Джефф. Я вже попереджав тебе.
Нед багатозначно підмигнув Джеффу.
– Що це ти мені підмигуєш ? – розізлився Джефф. Нед розсміявся.
– Я з тобою розмовляю, Джефф, – звернув увагу О'Рорі.
– Чую, не глухий.
– Пильнуй, як би я не перестав з тобою розмовляти.