– Зараз я випробую одну штуку. – Він підхопив ноги Неда і перекинув їх через край койки. Потім нахилився і руки його запрацювали.
Тіло Неда судомно засмикалося, він застогнав – раз, другий, третій – і завмер.
Джефф випрямився і відвів руки. Важко і шумно дихаючи, він пробурчав, чи то скаржачись, чи то вибачаючись:
– Зараз нічого не вийде, він знову скапутився.
4
Коли до Неда Бомонта повернулася свідомість, у кімнаті нікого не було. Горіло світло. Як і минулого разу, він, напружуючи всі свої сили, сповз із койки і вперто рушив до дверей. Двері були зачинені. Коли він почав смикати ручку, двері зненацька розчахнулися і відкинули його до стіни.
У кімнату босоніж, у самій нижній білизні увійшов Джефф.
– Ну й зануда ж ти, – сказав він. – Все одне й те саме. Тобі ще не набридли мої кулаки? – Він схопив Неда лівою рукою за горло, а правою два рази вдарив в обличчя. Тільки на цей раз удари були не такими важкими, як раніше. Потім він жбурнув його на койку. – А тепер лежи смирно, —— пробурчав він.
Нед лежав нерухомо. Очі його були заплющені.
Джефф вийшов і зачинив за собою двері.
Пересилюючи біль, Нед піднявся і добрався до дверей. Він посмикав їх. Потім відійшов на два кроки і спробував з розбігу висадити їх плечем. Це ні до чого не призвело. Знесилений, він упав. Нед не припиняв своїх спроб, поки Джефф знову не відкрив двері.
– Ніколи не зустрічав людину, якій би так подобалося, щоб її били. Та й мені ще ніколи не було так приємно давати по мармизі, – сказав Джефф. Він відхилився вправо і ударив Неда кулаком у челюсть.
Отупівший від болю Нед навіть не намагався ухилитися. Удар відкинув його на другий кінець кімнати. Він лишився лежати там, де впав. Дві години по тому, коли в кімнату зайшов Віскі, він лежав все на тім же місці.
Принісши з ванної води, Віскі привів його до тями і поміг добратися до койки.
– Що ти робиш? Де твоя голова? – вмовляв він. – Ці кретини тебе вб'ють, вони вже ні біса не тямлять.
Нед тупо поглянув мутним, затягнутим червоною плівкою оком.
– Ну й нехай, – сказав він, насилу ворушачи губами.
Нед спав, коли його розбудили О'Рорі, Джефф і Іржавий. Говорити він знову відмовився. Його знову побили, а коли він втратив свідомість, жбурнули назад на койку.
Через кілька годин ця процедура повторилась. Їсти йому не давали.
Коли Нед прийшов до тями після чергового побиття, він навкарачки доповз до ванної кімнати і там, на підлозі за стойкою умивальника, знайшов вузьке лезо від безпечної бритви, покрите товстим шаром іржі. Витягти його з-за умивальника було дуже важко. На це пішло більше десяти хвилин. Потім пальці Неда, які не гнулися, ніяк не могли відірвати лезо від кафельної підлоги. Він спробував перерізати собі горло, але лезо випало з його рук, лишивши тільки дві-три подряпини на підборідді. Хлипаючи від прикрості, Нед влігся на підлозі ванної кімнати і заснув.
Коли він прокинувся, він уже міг стояти. Він ополоснув голову холодною водою, а відтак, випив поспіль чотири склянки. Його вирвало. Здригаючись від холоду, він повернувся до спальні і ліг на забризканий кров'ю матрац, але відразу ж піднявся. Хитаючись і спотикаючись від нетерпіння, він дійшов до ванної, опустився навкарачки і почав шарити по підлозі. Знайшовши, нарешті, лезо, він сів. Засовуючи лезо в жилетну кишеню, Нед намацав там запальничку. Він витяг її і почав розглядати. Його єдине розплющене око хитро заблищало. Це був безумний блиск. Нед встав на ноги і пройшов до спальні. Він тремтів, його зуби вибивали дрібну дрож. Коли він побачив під столом, за котрим горила і похмурий рожевощокий хлопець грали в карти, стару газету, він хрипко засміявся. Розірвавши і зіжмакавши газету, він підніс її до дверей і розіклав на підлозі. У комоді він знайшов папір для обгортки, яким були вистлані шухляди. Він зіжмакав його і також поклав поряд з газетою. Лезом він попоров матрац і витяг з нього грубу сіру вату. Вона теж лягла біля дверей. Тепер Нед вже не дрижав, не спотикався, він спритно діяв обома руками. Скоро, однак, він втомився перетягувати вату частинами і підтягнув до дверей усе, що лишилося від матрацу разом з чохлом.
З третьої спроби запальничка загорілася. Усміхаючись, Нед підніс її до купи, що виросла біля дверей. Деякий час він стояв, схилившись над своїм вогнищем, але дим, що підіймався, змусив його спочатку відступити на крок, потім ще. Кашляючи, він пройшов у ванну, намочив водою рушник і обгорнув ним голову, закривши очі, ніс. рот. Хитаючись, він повернувся до спальні – привид у клубах диму, – спіткнувся об койку і опустився на підлогу там, де його і знайшов Джефф.
Джефф увірвався в спальню, лаючись і кашляючи, прикриваючи ніс і рот ганчіркою. Двері, що відкрилися, трохи відсунули горівшу купку. Розкидаючи ногами папір і вату, він підскочив до Неда, схопив його за комір і витяг з кімнати.
За дверима Джефф копняком змусив Неда піднятися на ноги і, не випускаючи з рук комір його піджака, потяг за собою у кінець коридора. Там він штовхнув його до якоїсь кімнати.
– Я тобі вуха пообриваю, коли повернуся, покидьок! – проревів він, ще раз копнув Неда ногою і, вискочивши у коридор, зачинив двері і повернув ключ у замку.
Схопившись руками за стіл, Нед утримався на ногах. Мокрий рушник, що сповз з його голови, лежав на його плечах. Нед спробував випрямитися і роззирнувся. У кімнаті було два вікна. Він підійшов до того, що було ближче, і посмикав його. Вікно було зачинене. Нед повернув клямку, вікно відкрилося. На вулиці була ніч. Перекинувши через підвіконня одну ногу, потім другу, Нед перевернувся і, лежачи черевом на рамі, почав опускатися. Повиснувши на руках, він спробував намацати ногами опору, нічого не знайшов і розжав руки.
Глава п'ята. ЛІКАРНЯ
1
Схилившись над Недом , сестра щось робила з його обличчям.
– Де я? – запитав він.
– В лікарні Святого Луки. – Маленького зросту, з великими карими очима, сестра говорила тихим, з придиханням голосом. Від неї пахло мімозою.
– Який сьогодні день?
– Понеділок.
– Місяць, рік? – продовжував Нед. Сестра спохмурніла, і він здався. – Гаразд, неважливо. Давно я тут?
– Сьогодні третій день.