– Ні, Фарр, що ви, ніяких причин немає. Поль обіцяв звільнити Айвенса після виборів. Але хочете – вірте, хочете – ні, Поль нікого не велів убивати. І, навіть, якби він це зробив, то в усякому разі аж ніяк не заради Айвенса. Айвенс того не вартий. Ні, Фарр, ніяких причин немає. Мені б не хотілося, щоб ви так думали.
– Я вас благаю, Нед, зрозумійте мене правильно, – запротестував Фарр. – Ви дуже добре знаєте, що в місті нема другої людини, котра так стояла б за Поля, за вас, як я. Ви це знаєте. Я ж нічого такого не хотів сказати. Ви маєте зрозуміти, що завжди можете розраховувати на мене.
– От і прекрасно, – промовив Нед без всякого ентузіазму і встав.
Фарр теж встав, вийшов з-за письмового стола і простягнув Неду свою червону м'язисту руку.
– Куди ж ви квапитесь? – запитав він. – Чому б вам не залишитися тут і не поглянути, як буде поводитися Уест, коли його приведуть. Чи ... – він поглянув на годинника, – що ви робите сьогодні ввечері? Не хочете пообідати зі мною?
– На жаль, не можу, – відповів Нед. – Мені треба йти. – Він дозволив Фарру потрясти себе за руку і у відповідь на настійне прохання прокурора заходити частіше і пропозицію як-небудь зустрітися, відповів: —— Так, звісно, —— і вийшов.
3
Уолтер Айвенс стояв біля конвеєра, коли ввійшов Нед Бомонт. Він працював бригадиром на фабриці дерев'яної тари. Уолтер зразу ж побачив Неда і, помахавши йому рукою, пішов назустріч по центральному проходу. По фарфорово-блакитних очах Уолтера і його круглому обличчю було видно, що він не надто задоволений.
– Привіт, Уолт, – сказав Нед, напівобернувшись до дверей, щоб уникнути необхідності потиснути простягнуту руку чи навмисно її не помітити. – Ходімо звідси, тут занадто шумно.
Айвенс щось відповів, але його слова потонули в гуркоті стукаючих по цвяхах молотків. Вони підійшли до відкритих дверей, через котрі зайшов Нед. За дверима була широка дерев'яна площадка, від котрої вели донизу дощаті сходи.
Вони зупинилися на сходинковій площадці, і Нед запитав:
– Ти знаєш, що одного зі свідків по справі твого брата вчора убили?
– Т-т-так, я ч-ч-читав у газеті.
– Ти знаєш, що другий тепер непевен, що зможе упізнати Тіма?
– Н-н-ні, цього я не знав, Нед.
– Якщо він його не впізнає, Тіма відпустять, – сказав Нед.
– Т-так.
– Щось ти не радієш!
Айвенс витер чоло рукавом сорочки.
– Я д-дуже радий, Нед. Присягаюсь Б-б-богом, я д-д-дуже радий!
– Ти знав Уеста? Того, котрого вбили?
– Н-ні, я тільки од-д-дин раз ход-д-див до нього попросити за Тіма.
– Що він відповів тобі?
– Від-д-дмовив.
– Коли це було?
Айвенс переступив з ноги на ногу і знову обтер обличчя рукавом.
– Д-д-ва чи т-три дні тому.
– А ти не знаєш, хто міг би його вбити? – запитав Нед тихо.
Айвенс покачав головою.
Нед з хвилину задумливо дивився повз Айвенса. Шум цвяхових машин виривався з дверей, з другого поверху доносилося дзижчання пилок. Айвенс глибоко зітхнув.
Нед зі співчуттям заглянув у фарфорово-блакитні очі. Нахилившись до Айвенса, він запитав:
– У тебе все гаразд, Уолт? Я хочу сказати, що обов'язково знайдуться люди, котрі подумають, що це ти вбив Уеста, щоб врятувати брата. Ти маєш ...
– Я б-був у к-клубі весь вечір, з в-восьмої до д-другої ночі, – відповів Уолт Айвенс так швидко, як йому дозволяло заїкання. – Гаррі Слосс, і Бен Ферріс, і Брейджер м-можуть підтвердити.
Нед розсміявся.
– Тобі повезло, Уолт, – промовив він весело.
Він повернувся спиною до Уолтера і спустився по дощатих сходах на вулицю, не відповівши на дружелюбне " до побачення, Нед".
4
Вийшовши з фабрики, Нед Бомонт пройшов кварталів чотири до найближчого ресторану і зайшов у телефонну будку. Він знову почав розшукувати Поля і, не заставши його, всюди просив передати, щоб той йому подзвонив. Потім він знайшов таксі і поїхав додому.
На столику біля дверей додалося кілька нових конвертів. Він повісив капелюха і пальто, запалив сигару і, захопивши пошту, вмостився в найбільшому із своїх червоних плюшевих крісел. Четвертий конверт, котрий він розпечатав, був схожий на той, що він взяв у прокурора. У ньому був один-єдиний аркушик паперу з трьома фразами без звернення і без підпису:
"Ви знайшли труп Тейлора після вбивства, чи були присутні при самому вбивстві?
Чому ви не сповістили про його смерть до того часу, поки труп не був знайдений поліцією?
Невже ви думаєте, що можна врятувати винних, фабрикуючи докази проти невинних?"
Читаючи це послання, Нед Бомонт примружився, нахмурив чоло і глибоко затягся сигарою. Він зрівнював листи. Папір був той же, шрифт і розташування трьох фраз в обох посланнях однакові. І, навіть, штемпель на конвертах. Він засунув, було, конверти до кишені, та зразу знову їх витяг і почав уважно перечитувати. Від того, що він часто затягався, сигара горіла нерівно, з одного кінця. Поморщившись, він поклав її на край стола і почав нервово пощипувати вусики. Затим знову сховав конверти, відкинувся в кріслі і, дивлячись на стелю, почав гризти нігті. Він провів рукою по волоссю, засунув палець поміж комірчиком і шиєю, як наче комірчик був йому затісний, знову випрямився і витяг конверти з кишені і знову сховав їх, навіть не поглянувши. Він пожував нижню губу і, нарешті, нетерпляче стріпнувшись, почав читати позосталу пошту. Він все ще читав, коли задзеленчав телефон.
Нед підняв слухавку:
– Хелло! ... А, привіт, Поль! Ти де? Скільки ти там пробудеш? Прекрасно! Заїжджай по дорозі ... Гаразд, я буду чекати. – І знову заглибився у читання листів.
5
Поль Медвіг зайшов у квартиру Неда Бомонта, коли дзвони в сірій церковці напроти почали видзвонювати до пізньої обідні. Ще в дверях Поль радісно вигукнув:
– Здрастуй, Нед! Коли ти повернувся?
Сірий твідовий костюм ладно сидів на його високій фігурі.
– Сьогодні вранці, – відповів Нед, потискаючи йому руку.
– Усе гаразд?
Губи Неда розтягла задоволена посмішка.
– Я отримав те, за чим їздив. Сповна.
– От і чудово, – Медвіг жбурнув капелюха на стілець і сів у крісло біля каміна.
Нед повернувся до свого крісла.
– Що відбувалося у мою відсутність? – запитав він, піднімаючи наповнений до половини келих, що стояв на столику біля його ліктя поруч зі срібним міксером.