В очікуванні носильщика з валізами він купив газету. В таксі по дорозі на Рендал-авеню він відкрив її і побачив на першій же полосі:
"Вбитий другий брат. Френсіс Ф. Уест був убитий неподалік від того місця, де загинув його брат.
Не минуло і двох тижнів, як у домі Уестів на Ачленд-авеню знову розігралась трагедія. Вчора вночі був застрілений Френсіс Ф. Уест, 31 рік. Смерть наздогнала його за квартал від того місця, де він був свідком загибелі свого брата Нормана, збитого машиною, котра належала, як припускають, бутлегерам.
Френсіс Уест, працюючий офіціантом у кафе "Рокауей", повертався додому після півночі, коли його, як стверджують свідки тієї, другої трагедії, догнав чорний лімузин, мчавший по Ачленд-авеню на великій швидкості. Коли він порівнявся з Уестом, пролунали постріли. Уест упав, вбитий вісьмома кулями, і помер раніше, ніж до нього встигли підбігти. Машина з убивцями, не зупиняючись, додала газу і зникла за рогом Баумен-стріт. Суперечливі показання свідків ускладнюють розшуки машини. Сидівших у ній людей ніхто не розгледів.
Єдиний з братів, що лишився живим, Бойд Уест, котрий також був свідком загибелі Нормана, не знає, чому вбили Френсіса. Він заявив, що йому невідомо, чи були в нього вороги. Міс Марі Шеперд, яка мешкає в домі е19 по Бейкер-авеню, котра мала повінчатися з Френсісом на наступному тижні, також не могла назвати нікого, хто бажав би смерті її нареченому.
Тімоті Айвенс, затриманий за підозрою в тому, що він вів машину, котра випадково збила Нормана Уеста, відмовився дати інтерв'ю репортерам, котрі прийшли в його камеру у міській в'язниці, де він утримується до суду.
Нед Бомонт повільно склав газету і засунув її до кишені пальто. Тільки стиснуті губи і палаючі очі виказували його хвилювання. Забившись у самий куток машини, він вертів у руках незапалену сигару.
Вдома він, не роздягаючись, швидко пройшов до телефону і набрав один за другим чотири номери і щоразу запитував: чи немає тут Поля Медвіга і де можна його знайти.
Після четвертого дзвінка він відмовився від своїх домагань. Опустивши трубку, він витяг сигару, запалив, але тут же поклав її на край столу і взявся за телефон. Подзвонивши у міську ратушу, він попросив з'єднати його з окружним прокурором. Чекаючи відповіді, він підтягнув ногою стілець, сів і підніс сигару до рота.
Нарешті, йому відповіли.
– Хелло, – сказав він, – можна попросити містера Фарра ... Нед Бомонт ... Так. Дякую. – Він затягся і повільно випустив дим. – Алло! Фарр?.. Повернувся кілька хвилин тому... Так. Чи можу я зараз з вами побачитися?.. Так. Поль вам говорив про вбивство Уеста?... Ага, ви не знаєте, де він?... Отож, є одна справа, котру я б хотів з вами обговорити... Ну, скажімо, через півгодини... Згода.
Він поклав слухавку, встав і підійшов до столика біля дверей поглянути, чи немає йому листів. На столику лежало кілька журналів і дев'ять листів. Він швидко проглянув конверти не відкриваючи, кинув їх знову на столик, роздягся в спальні і пройшов у ванну, де поголився і прийняв душ.
2
Прокурор Майкл Джозеф Фарр був повнотілий чоловік років сорока. Над його червоним обличчям, яке ніколи не втрачало забіякуватого виразу, стирчала щітка короткого червоного волосся. Він сидів за великим письмовим столом, на полірованій поверхні якого стояли тільки телефон і письмовий прибор із зеленого онікса, прикрашений голою жіночою фігуркою з металу, яка тримала в піднятих руках літачок. По обидва боки від фігурки хвацько стирчали чорні і білі авторучки.
Фарр обома руками потис руку Неда Бомонта і всадовив його в шкіряне крісло. Розкачуючись на стільці, він запитав:
– Добре з'їздили? – Крізь дружелюбний блиск його очей проглядала цікавість.
– Непогано, – відповів Нед. – Я щодо Френсіса Уеста. Тепер, коли його пристукнули, як справа з Тімом Айвенсом? – Фарр здригнувся, але швидко зробив вигляд, що він просто вмощується зручніше.
– На мою думку, це нічого не змінює, – промовив він. – Адже лишився ще третій брат, котрий може дати показання проти Айвенса. – Він розглядав кут письмового стола, явно уникаючи зустрітися поглядом з Недом. – А чому ви запитуєте? Ви маєте які-небудь міркування?
Нед не відривав погляду від обличчя Фарра.
– Просто поцікавився. Щоправда, якщо другий брат зможе упізнати Тіма, отже, все гаразд.
Фарр відповів, як перше, не підводячи голови:
– Звісно. – ВІн тихенько розкачувався на стільці, його повні щоки дрижали, як желе. Потім він відкашлявся, встав і, поглянувши на Неда, дружелюбно сказав: – зачекайте хвильку, мені треба тут дещо зробити. Вони все забудуть, якщо я перестану наступати їм на п'яти. Не йдіть, я хочу поговорити з вами про Діспейна.
– Можете не поспішати, – пробурмотів Нед навздогін прокурору. Усі п'ятнадцять хвилин, поки Фарр був відсутній, він спокійно палив.
Фарр повернувся похмурий.
– Дуже шкодую, що мені довелося вас покинути, – вибачився він і знову сів. – У нас тут роботи через край. Просто дихнути ніколи. Якщо так буде продовжуватися ... – Він розвів руками.
– Пусте, не переймайтеся. Є які-небудь новини у зв'язку з убивством Тейлора Генрі?
– Ні, поки нічого. Якраз про це я й хотів у вас запитати ... Щодо Діспейна ... – Фарр знову відвів очі від Неда.
Насмішкувата посмішка непомітно для співрозмовника торкнула куточки рота Неда і зразу зникла. Він зауважив:
– Якщо розібратися, то докази ж усі липові.
Фарр повільно кивав, не відриваючи очей від письмового стола.
– Можливо, але все ж він чкурнув з міста в ту саму ніч. Це підозріло.
– Він мав на те особливі причини, – пояснив Нед, – вельми обгрунтовані. – Тінь усмішки знову з'явилась і зникла.
Фарр знову закивав, мовби йому хотілося, щоб його переконали.
– А ви не припускаєте, що це він убив Тейлора?
Нед відповів недбало:
– Думаю, що він тут ні до чого. Але така можливість завжди існує. І у вас досить підстав, щоб його затримати, якщо захочете.
Прокурор підвів голову і подивився на Неда. Збентежено усміхнувшись, він пробурмотів:
– Якщо я засуну ніс не в своє діло, можете послати мене до бісової матері. Але чому, заради Бога, скажіть ви мені, Поль відправив вас до Нью Йорка за Берні Діспейном?