Переклад Леся Танюка
1] Ще лежачи на пагорку крутому,
2] Дівочий квиль я вчув звіддалеки.
3] Угледівши я саму її — потому:
4] Бліда, вона йшла берегом ріки,
5] Перстеники зриваючи з руки,
6] У розпачі якісь папери дерла,
7] Не стримуючи сліз важких, як перла.
8] її чоло й волосся золоте
9] Ховав від сонця брил-ак-плетениця.
10] Обличчя вже змарніло, а проте
11] Не викосила часу косовиця
12] Всього, що юнь дарує білолиця, —
13] Крізь сітку зморщок небові на зло
14] Колишню вроду видно ще було.
15] Вона раз по раз витирала очі
16] Носовичком з примхливим вишиттям,
17] Вдивляючись у літери урочі —
18] Шовк монограми з милого ім'ям, —
19] Охоплена скорботним почуттям,
20] І виливався біль її жахливий
21] У тихий стогін чи у зойк тужливий.
22] То, наче викликаючи на бій
23] Блакить, метала блискавки у хмари,
24] То знову опускала погляд свій
25] На луки, де паслись овець отари,
26] На гори і на чорні крутояри;
27] Блищали очі відблискам заграв —
28] Лихий вогонь в її зіницях грав.
29] З-під брилика розвихрене волосся
30] Свавільно розліталось врізнобіч;
31] Вздовж щік побляклих пасмами вилося,
32] А решта струменем збігала з пліч,
33] Та з сіточки не виривалось пріч
34] І волі ніби й зовеш-не жадало,
35] Хоча й було заплетене недбала..
36] Кришталь, рубіни, срібло та янтар —
37] Зневаженої вірності святиню —
38] Жбурляла в річку, — наче той скупар,
39] Що кида грій у вщерть набжгу скриню;
40] Так щедрий цар дарує благостиню —
41] Не тим, у кого злидні— аж кричать,
42] А тим, на кому розкоші печать..
43] Понищені браслети і клейнодиу
44] Жмут щойно перечитаних цидул, —
45] Усе летіло у бурхливі води,
46] Знаходячи на дні собі притул;
47] Гробницею тепер їм буде мул.
48] Враз, розгорнувши шовк, знайшла листочки —
49] Кривавицею списані рядочки.
50] Цілуючи жадлиао. ті листи,
51] Сльозами їх кропила очамріло.
52] "О хижа крове! Як же довго ти
53] Мене олжею напувала вміло —
54] Словами, що чорніші за чорнило!" —
55] Скричала й на дрібнесенькі шматки
56] Подерла горопашні сторінки.
57] А недалечко пас у лузі вівці
58] Один поштивий велемудрий дід:
59] Він довго жив, як всі оті щасливці,
60] Що в учтах бавлять час, і кинув світ,
61] Де при дворі пробув чимало літ;
62] І от, узрівши мало не причинну,
63] Збагнути хоче сліз її причину.
64] До неї він з гирлигою підсів.
65] І мовив, що тужити так не гоже, —
66] Безвихіддя нема для юних дів.
67] Хай розповість усе йому, як може,
68] І, може, він їй чимось допоможе.
69] А вислухати й дати їй совіт —
70] То привілей його похилих літ.
71] Вона йому: "Ах, батеньку, якщо ви
72] Побачити, крий боже, у мені
73] Безжальну жертву згубних літ готові,
74] То я вам відповім на це: о ні!
75] Не роки, а жалі мені страшні!
76] Цвіла б я й досі, як пахуче гронце,
77] Якби не затулив мені він сонце.
78] О горенько! Навіщо рано так
79] Ступила я на стежечку вадливу?!
80] Мене причарував один юнак:
81] Любов, собі шукаючи поживу,
82] Вселилася у плоть його звабливу,
83] Знайшовши в ній для себе світлий храм,
84] Щоб стати божеством навіки там.
85] Ці шовковисті кучері веселі, —
86] Як з ними гравсь бешкетний вітерець!
87] Таке вам і не снилось, мудрагелі!
88] О, це биття сполоханих сердець!
89] О, найсолодших марень нетерпець!
90] Гарнішого за нього я не знаю:
91] Вродливіший хіба що ангел з раю!
92] Змужнілість ледь торкнулася ланит,
93] Цнотливих і рум'яних, як дівочі;
94] Хоча пушок, м'який, мов оксамит,
95] Вже натякав на вуса парубочі.
96] Й вагались залицяльниці, охочі
97] До суперечок, — що йому миліш:
98] Отак як є — чи як було раніш?
99] Щасливий і на вдачу, і на вроду,
100] З жінками ніжний, тихий і тремкий, —
101] Мужчинам кривди не прощав він зроду? —
102] Обурений, гримів як буревій,
103] Чиє дозвілля — травень грозовий;
104] його тендітність — тільки покривало,
105] Що звагу і безбоязність ховало.
106] А як шалено мчав він на коні!
107] Одне єство — в одну істоту злиті!
108] Ввижалося —і не одній мені —
109] Не скаче він, ширяє у блакиті!
110] Всі сперечалися такої миті:
111] Коня приборкав вершник беручкий,
112] Чи вершника приборкав кінь баский?!
113] Та сходилися швидко всі на тому,
114] Що саме він дав грацію та чар
115] Божественному коню вороному, —
116] Він, лицар духу й простору владар;
117] Що то його неоціненний дар —
118] Вшляхетнювати геть усе собою,
119] Все прикрашати власною красою.
120] Меткий, розумний, веселун і грач,
121] Майстерник жартівної пікіровки,
122] Плач обертав у сміх, а сміх — у плач,
123] Мав завсігди напохваті примовки,
124] Шпильки дотепні і питання ловкі,
125] Що ними враз заплутавши, умів
126] Підступно вас піймати в пастку слів.
127] Так правував серцями він охоче,
128] Роздаючи троянди й колючки;
129] Так чарував він свій чималий почет,
130] І всі йому служили залюбки, —
131] Старе й мале, жінки й чоловіки, —
132] І забаги усі його відразу
133] Виконували, не ждучи наказу.
134] Його портрет у себе мали ті,
135] Хто бачити його хотів щохвилі.
136] Отак пахолок марить в забутті,
137] Що він шикує на розкішній віллі,
138] Де пишно владарює на дозвіллі,
139] І щасливіший у мані своїй,
140] Ніж пан його — подагрик і скиглій.
141] Було, своїм і та його вважала,
142] Котрій він осміхнувся мимохідь.
143] Я ж, серцем вільна, зроду не бажала
144] Ні з ким душевну злагоду ділить, —
145] І от сама потрапила у сіть;
146] Віддавши квіт душі йому весною,
147] Лишилася стеблиною сухою.