Поки Грифа знайомили з Діконом, Макмертрі відіслав служником штани, і капітан Доновен з'явився в такому вигляді, який і повинна мати біла людина, принаймні на Гобою.
Дікон програв другу партію, ознаймивши це новою лайкою. Пітер Джі мовчки запалював цигарку.
— Що? Ви кидаєте грати тому, що виграли? — скинувся Дікон.
Гриф запитливо підвів брови й обернувся до Макмертрі. Той гидливо нахмурився.
— Робер скінчено, — відповів Пітер Джі.
— Робер складається з трьох партій. Моя черга роздавати. Граймо!
Пітер Джі згодився, і вони почали третю партію.
— Шмаркач! Його слід би налупцювати, — тихо сказав Грифові Макмертрі.— Слухайте, хлопці, кінчаймо. Я назиратиму за ним. Якщо він переступить межу, то я його викину геть з хати з усіма його рекомендаціями.
— Хто він такий? — запитав Гриф.
— Нам його підкинув останній пароплав. Компанія веліла гарно його привітати. Він збирається вкласти гроші в плантацію. Має в компанії кредит на десять тисяч фунтів. І схибнувся на ідеї білої Австралії. Гадає, що коли в нього біла шкіра, а батько головний прокурор британської співдружності, то може поводитися по-свинському. Тож він і чіпляється до Пітера. Ви знаєте, Пітер така людина, що ніколи нікого не займе. Хай їй пек, тій компанії. Я не наймався панькатися з її грошовитими шмаркачами. Налийте собі, Грифе. Цей чоловік мерзотник, капосний мерзотник.
— Може, він просто молодий, — зауважив Гриф.
— Він не може притримати язика, як уп'ється, це ясно. — Агент глянув на Дікона люто й гидливо. — Якщо він підніме руку на Пітера, їй-бо, я сам його, сучого сина, відлупцюю.
Скупник перлів витяг з дошки кілочки, що ними підраховують очка, і відкинувся назад. Він виграв третю партію і, глянувши на Еді Літла, сказав:
— Тепер я можу грати в бридж.
— Я б не тікав, — буркнув Дікон.
— Та мені справді набридла ця гра, — як звикле, спокійно запевнив його Пітер Джі.
— Граймо далі, не кидайте, — насідав на нього Дікон. — Ще разочок. Не можна ж так грабувати мене. Я програв п'ятнадцять фунтів. Або я програю вдвічі більше, або поквитаємось.
Макмертрі вже хотів утрутися, але Гриф спинив його поглядом.
— Якщо це напевне востаннє, то нехай, — сказав Пітер Джі, збираючи карти. — Мабуть, мені роздавати. Отже, як я зрозумів, у цій останній партії ставка п'ятнадцять фунтів. Або ви мені будете винні тридцять фунтів, або ми квити.
— Так, так, чоловіче. Або ніхто нікому не винний, або я вам плачу тридцять.
— Кров'ю пахне, ге? — зауважив Гриф, підсовуючи собі стільця.
Усі решта стояли або сиділи круг столу, а Діконові знов не щастило. Було очевидно, що він добре вміє грати. Просто карта йому не йшла. Так само очевидно було, що він не має сили байдуже поставитися до свого безталання. Він був роздратований, бридко лаявся і все присікувався до незворушного метиса. Нарешті Пітер Джі заходився рахувати. Дікон не набрав що й п'ятдесяти очок. Він люто глянув на свого партнера.
— Наче недобір, — сказав Гриф.
— Отже, подвійний програш, — зауважив Пітер Джі.
— Сам знаю, — визвірився Дікон, — Я вчився арифметики. Я вам винний сорок п'ять фунтів. Ось, беріть.
Він так кинув на стіл ті дев'ять п'ятифунтових банкнот, що вже саме це було образою. Пітер Джі став навіть ще спокійніший і не виказував ніякого гніву.
— Дурням щастить, але грати ви не вмієте, ось що я вам скажу, — не вгавав Дікон. — Я б міг показати вам, як грають у карти.
Метис усміхнувся, ховаючи гроші, і кивнув головою.
— Є собі така гра, що зветься казино, — не знаю, чи ви чули про неї, дитяча гра.
— Я бачив, як у неї грають, — лагідно промовив метис.
— Що таке? — гаркнув Дікон"— Може, ви хочете сказати, що вмієте в неї грати?
— Та ні, що ви. Боюся, що вона для мене заважка.
— Нічогенька гра, оте казино, — привітно втрутився Гриф. — Я в ній дуже кохаюся.
Дікон не звернув на нього уваги.
— Зіграймо по десять фунтів партія, до тридцяти одного очка, — сказав він Пітерові Джі.— І я вам покажу, як мало ви розумієтесь на картах. Нумо! Де повна колода?
— Ні, дякую, — відповів метис. — На мене чекають, щоб грати в бридж.
— Авжеж, чекаємо, — благально озвався Еді Літл. — Ходи, Пітере, будемо починати.
— Злякалися простенького казино! — знущався Дікон. — Може, ставка зависока? То я гратиму з вами на пенси й фартинги, якщо хочете.
Така поведінка ображала всіх, і Макмертрі не втримався.
— Ну, годі вже, Діконе. Каже ж він, що не хоче, то не займайте його.
Дікон сердито повернувся до господаря, але не встиг вилаятися, як утрутився Гриф.
— Я б залюбки зіграв з вами в казино, — сказав він.
— Що ви в ньому розумієте?
— Не багато, але я радо повчився б.
— Ну, сьогодні я не вчитиму на пенси.
— Дуже добре, — відповів Гриф. — Я гратиму, на скільки хочете… звісно, в розумних межах.
Дікон вирішив одним махом спекатися причепи.
— Сто фунтів партія, якщо вас це влаштовує.
Гриф запроменів з утіхи.
— От і добре, просто чудово. Починаймо. Ви рахуєте дрібноту?
Дікон був спантеличений. Він не сподівався, що якийсь там гоботський торгівець згодиться на таку пропозицію.
— Ви рахуєте дрібноту? — знов запитав Гриф.
Ендрю приніс йому нову колоду, і він саме викинув з неї
джокера[50].
— Звичайно, ні,— відповів Дікон. — Так тільки хлопчаки грають.
— Чудово, — сказав Гриф. — Я також не люблю дріб'язкової гри.
— Не любите, ге? Тоді знаєте, що ми зробимо? Нехай буде ставка п'ятсот фунтів.
Дікона знов-таки спантеличено.
— Згода, — сказав Гриф і взявся тахлювати карти. — Звісно, дзвінки й винові виходять перші, а потім велике й мале казино, а тузи тим самим ладом, що й у бриджі. Так?
— Ви тут, як бачу, жартуни, — засміявся Дікон, але сміх його був неприродний. — Хіба я знаю, чи є у вас такі гроші?
— Так само, як і я не знаю, чи є вони у вас. Маку, який кредит може дати мені компанія?
— Який хочете, — відповів агент.
— Ви особисто це гарантуєте? — запитав Дікон.
— Авжеж, — сказав Макмертрі.— Запевняю вас, компанія видасть йому стільки, скільки значиться у вашому кредитовому листі, ба навіть і більше.
— Зніміть карту, — сказав Гриф, кладучи колоду ми столі перед Діконом.
Той, вагаючись, став знімати, недовірливо позираючи на обличчя присутніх. Агентові помічники й капітани мовчки кивнули головами.