— Що ви робите з моїм кухарем? Свого, мабуть, утратили й хочете мого переманити? — запитав Гол. — Краще відпустіть його, а то будемо без вечері. Моя дружина тут і буде рада познайомитися з вами. Щоправда, вона називає вечерю обідом і шпетить мене, що я такий невіглас. Але я людина старомодна. Дома в нас завжди обідали опівдні, і я не можу забути дитячих звичок. Може, хочете вмитися? Бо я залюбки. Гляньте на мене. Працював, як собака… там, з норцями… Дістаємо скойки. Та ви й самі, певне, здогадалися — он же як смердить.
V
Сноу, перепросивши, що має роботу, вернувся на шхуну. Він не хотів їсти хліб-сіль із тим, хто його пограбував; крім того, треба було попередити команду, що Гриф назвався іншим найменням. Об одинадцятій годині Гриф і собі повернувся. Помічник нетерпляче дожидав його.
— Щось дивне діється на цьому острові,— сказав Гриф, хитаючи головою. — Не можу добрати, що саме, але відчуваю: тут щось не гаразд. Який собою Свізін Гол?
Сноу похитав головою.
— Отой чоловік на березі зроду не купував тих книжок, що стоять на поличках, — упевнено заявив Гриф. — І ніколи не зміг би домислитись до захованого освітлення. Хоч на вигляд він привітний, але в душі шорсткий, як рашпіль: м'яко стелить, а твердо спати. Кремінь, єлеєм мазаний. А його приятелі, Вотсон і Горман — вони прийшли зразу, як ви поїхали, — чисті тобі пірати. Літні вже, побиті та порепані, тупі, мов іржаві цвяхи, тільки вдвічі небезпечніші, справжні горлорізи з револьверами за поясом. Наче й не товариство Свізінові Голу. Але жінка! Далебі, справжня леді. Вона чимало знає про Південну Америку та про Китай. Я певний, що вона іспанка, хоч її англійська мова цілком природна. Вона багато мандрувала. Ми розмовляли про бій бугаїв. Вона його бачила у Гваякілі, в Мехіко, в Севільї. Добре обізнана з полюванням на котики.
І одне ще мене дивує. Вона любить музику. Каже, що грає. Гол улаштував собі палац. Чому ж тоді він не подбав про фортепіано для неї? Та й те: вона жвава й весела, а він стежить за нею весь час, коли вона балакає. Цілий вечір він мов на голках сидів, раз у раз втручався в розмову й навертав на інше. Ви часом не чули, чи Свізін Гол одружений?
— Звідки б то? — відказав помічник. — Я ніколи цим і не цікавився.
— Він відрекомендував її як місіс Гол. Самого його Вотсон і Горман теж називають Голом. Оті двоє найбільше мене пантеличать. Нічогісінько не розумію.
— Що ж ви думаєте робити? — запитав Сноу.
— Та трошки тут посидимо. В них є прецікаві книжки, що їх мені хочеться прочитати. Ви завтра спустіть стеньгу і взагалі передивіться всі вітрила. Ми ж перетерпіли ураган, самі знаєте. Порозбирайте все та помаленьку лагодьте собі.
VI
Наступного дня Грифові підозри знайшли собі нову поживу. Раненько вибравшись на берег, він подався на той бік острова, де в бараках жили норці. Вони саме сідали в човни, коли Гриф підійшов, і його вразило, що ті канаки радше скидалися на закутих в'язнів. Троє білих теж були вже там, і Гриф помітив, що кожен з них має рушницю. Гол зустрів гостя досить чемно, але Горман і Вотсон тільки похмуро зиркнули на нього й привіталися через губу.
За хвилю один із канаків, нахилившись до весла, виразно підморгнув Грифові. Канакове обличчя було знайоме: видко, один із тої безлічі тубільців — матросів та норців, — що їх Девід Гриф спобігав, плаваючи серед островів у торговельних справах.
— Не кажи їм, хто я, — мовив Гриф таїтянською говіркою. — Ти колись служив у мене?
Чоловік кивнув головою і роззявив рота, але не встиг нічого сказати, бо Вотсон, що вже сидів у човні, грізно цитьнув на нього.
— Пробачте! — сказав Гриф. — Це я винний.
— Нічого, — озвався Гол. — Просто біда, як воші люблять балакати, хоч до праці не дуже беруться. Доводиться підганяти, а то навіть за харчі не відроблять.
Гриф співчутливо кивнув:
— Я їх знаю. Сам маю таку команду. Ледачі свині, Гониш їх, мов негрів, аби хоч половину зробили того, що треба.
— Що ви йому сказали? — безцеремонно втрутився Горман.
— Я питав, скільки тут скойок та на яку глибину по них пірнають.
— Скойок багато, — перебрав на себе відповідь Гол. — А працюємо ми на глибині в десять сажнів. Це тут близько, менше як сто ярдів звідси. Може, подивитесь?
Півдня Гриф перебув з норцями, а тоді поснідав з господарем. Після сніданку він спочив у вітальні, трохи почитав, півгодини побалакав із місіс Гол. А по обіді пограв на більярді з її чоловіком. Грифові ніколи раніш не траплялося бачити Свізіна Гола, але по всіх узбережжях, від Левуки до Гонолулу, ходила чутка про те, як знаменито грає той на більярді. Одначе нинішній Грифів партнер грав поганенько. Його дружина орудувала києм куди спритніше.
Повернувшись на шхуну, Гриф збудив Джекі-Джекі. Він описав, де містяться бараки, й загадав тонганцеві тихенько підплисти до них та побалакати з канаками. Через дві години Джекі-Джекі повернувся.
Геть мокрий, він стояв перед Грифом і хитав головою.
— Диво, та й годі,— розказував він. — Один білий чоловік увесь час із ними. В нього велика рушниця. Він лежить у воді й стереже. Коло дванадцятої приходить другий білий чоловік і бере рушницю. Перший білий чоловік іде спати. Тоді другий лишається з рушницею. Недобре. Я не міг балакати з канаками. Я повернувся.
— Далебі, тут смердить не тільки гнилими скойками, — сказав Гриф своєму помічникові, коли Джекі-Джекі поклався спати. — Ті троє по черзі стережуть своїх канаків. З того добродія такий самий Свізін Гол, як і з мене.
Сноу аж свиснув, так його вразила одна думка.
— Тепер я розумію! — вигукнув він.
— Знаю, що саме, — сказав Гриф. — Ви подумали, що "Емілі Л." — то їхня шхуна?
— Еге ж. Вони тут збирають і сушать скойки, а шхуна тим часом попливла вербувати норців або по харчі, а може, й те й те разом.
— Очевидно, — Гриф глянув на годинника й зібрався лягати. — Він моряк, тобто вони всі троє моряки. Але вони не острів'яни. У тутешніх водах вони новаки.
Сноу знов свиснув.
— А "Емілі Л." загинула з усією командою, — сказав він. — Ми ж самі бачили. Отже, їм доведеться сидіти на острові, доки приїде Свізін Гол. Він їх тут застукає з усіма їхніми скойками.