====
*Якщо берег панчохи еротичніший, ніж пасмо, що спадає на око, чи облямівка рукавички, — то причина цього полягає не в близькості до ґеніталій, а просто в тому, що кастрація тут розігрується і заперечується майже впритул, біля самої межі, себто як найбільша неминучість. Так і у Фройда: предметом-фетишем стає останній помічений у дитинстві об'єкт, який найближче лежить до відкриття відсутности пеніса в жінки.
**Немислимою і неприйнятною залишається лише відміна системи "цінність/фалос" і вторгнення радикальної гри відмінностей.
====
Було б цікаво подивитись, як у цій еротичній "привілейованості" жінки відбивається упослідженість її історичної та сексуальної ролі. Предметом такого дослідження має стати не якийсь механізм сексуального "відчуження", котрий повторює "відчуження" соціяльне, — варто було подивитися, чи по відношенню до всякої політичної дискримінації не діє той-таки процес невпізнання, що діє й по відношенню до різниці між статями в фетишизмі, що призводить до фетишизації пригніченого класу чи групи, до їхньої статевої надцінности, — до всього того, що має на меті усунути критику, яку ці пригноблені спільноти можуть обрушити на сьогоднішній державний лад. Якщо подумати, то ввесь знаковий матеріял еротичного розряду запозичено з арсеналу рабства (ланцюги, нашийники, батоги тощо), з дикунства (чорна шкіра, бронзова засмага, татуювання, голість), а також зі знакової системи пригноблених класів і рас. Таким же чином і жінка, і її тіло підпорядковуються фалічному порядкові, політичне вираження котрого прирікає її на небуття. (*).
====
*При цьому не має значення той факт, що один із членів сексуального біному, Чоловіче, став позначеним членом опозиції і таким чином виявився загальним еквівалентом у системі — ця структура, що здається нам такою неухильною, насправді не має під собою жодного біолоґічного підгрунтя: як і будь-яка велика структура, вона ставить за мету порвати з природою (Леві-Строс). Можна уявити собі культуру, де елементи помінялися місцями: чоловічий стриптиз у суспільстві, де панує матріярхат! Для цього достатньо, щоб жіноче начало зробилося позначеним членом і відігравало ролю загального еквіваленту (до чого, в основному, і зводиться рух за "розкріпачення" жінок) структура все ж залишається незмінною, як незмінною залишається і заперечення кастрації, й фалічна абстракція. Отож, якщо система дає можливість для такого структурного чергування, то справжня проблема не в цьому, — а в радикальній альтернативі, що поставила б під сумнів саму політичну економію статі, котра грунтується на одному із членів як загальному еквіваленті, на невпізнаваності кастрації й символічної економіки.
====
ВТОРИННА ГОЛИЗНА
Будь-яке тіло, або частина його, можуть функціювати таким же чином, якщо вони улягатимуть такій же еротичній дисципліні: потрібно (і достатньо), щоб воно було якмога дужче закрите, гладеньке, без жодного ґанджу, без отворів, без "дір", щоб усяка ероґенна відмінність поглиналася структурною межею, що позначила це тіло (в подвійному розумінні, себто як десиґнація і дизайн), межа, котра навіч простежується в одязі, оздобах і гримі й незримо існує в цілковитій голизні, оскільки вона огортає все тіло, як його друга шкіра.
У цьому сенсі дуже характерною є повсюдна присутність у рекламному дискурсі словосполучень "ви майже гола", "ви будете голою, не оголяючи своє тіло", "станете мов би оголеною", ідеться, зокрема, про колготки, в яких "ви будете ще більше оголеною, ніж насправді", — все це застосовується для того, щоб узгодити науралістський ідеал "прямого" переживання свого тіла з комерційним імперативом додаткової вартости. Однак підемо далі. Найцікавішим тут виявляється те, що справжня нагота отримує своє визначення як вторинна голизна — себто голизна, що досягається вдяганням колготок X або Y, прозорість котрих "змінює вас до такої міри, що ви стаєте самі собою". Втім, дуже часто такою голизною виступає відображення в дзеркалі — саме з цим подвоєнням свого тіла жінка пов'язує "тіло своєї мрії — своє власне тіло". І знову ж таки рекламний міт виявляється цілком слушним: голизна тільки тоді й може бути голизною, коли вона дублюється в знаках, коли вона огортає сама себе знаковою істиною і, як і в дзеркалі, знову відтворює фундаментальне правило тіла в царині еротики: щоб ушановуватись як фалос, воно має стати напівпрозорим, гладеньким, позбавленим волосин, блискуче-позастатевим тілом.
Чудовим зразком такого тіла може бути вкрита позолотою жінка з фільму "Ґолдфінґер" (про Джеймса Бонда): закривши всі отвори, цей радикальний макіяж учинив із тіла бездоганний фалос (і те, що він із золота, лише підкреслює його гомологію з політичною економією), котрий мислиться як рівнозначний смерті. Гола й позолочена плей-ґерл умре, втіливши в абсурдному, скрайньому вияві фантазм еротики. Однак те ж саме відбувається і з будь-якою шкірою в функційній естетиці й масовій культурі тіла загалом. Колготки, еластичні пояси, рукавички, сукні й загалом убрання, котре "обтискає" тіло, не рахуючи засмаги, — все воно виступає лейтмотивом "другої шкіри", такою собі прозорою пелюсткою, котра огортає тіло.
Сама по собі шкіра не може визначатися як "голизна", вона виконує ролю ероґенної зони — себто ролю свого чуттєвого контакту й обміну, метаболізму поглинання й виділення. Справжня шкіра — пориста, вкрита малими й великими отворами, шкіра, що не обмежує тіло, шкіра, яку лиш метафізично можна обернути в демаркаційну лінію тіла, — заперечується заради вторинної шкіри, в котрій немає ні пор, ні випотів, ані інших виділень (*), котра не буває ні гарячою ні холодною (вона "свіжа", вона "тепла" — це шкіра оптимальної кліматизації), вона не така зерниста й нерівна, як справжня шкіра (бо "ніжна" й "оксамитна"), без власної товщі ("прозорого відтінку"), а головне, без отворів ("гладенька"). Одне слово, ця шкіра виконує функцію целофанової обгорки. Всі ці якості (свіжість, еластичність, прозорість, бездоганність) виступають ознаками замкнености — себто нульового рівня, що постає внаслідок заперечення амбівалентних крайностей. Те саме відбувається і з її "молодістю" — парадиґма "старе/молоде" тут нейтралізується безсмертною молодістю симуляції.