Втім, ця стадія серійного репродукування (стадія промислового механізму, конвеєра, розширеного репродукування тощо) є вкрай ефемерною. Щойно мертва праця бере гору над живою працею, себто як тільки настає кінець первісного нагромадження, серійне продукування відходить на задній план, поступаючись ґенеративним моделям. І тут відбувається переворот у тім, що стосується таких явищ, як походження і мета, позаяк усі форми міняються з того моменту, коли їх уже не механічно репродукують, а наперед задають, виходячи з їхньої репродукованости, з дифракції ґенеративного ядра, що іменується моделлю. Тут ми опиняємося серед симулякрів третього порядку. Тут уже немає підробки ориґіналу, як у симулякрах першого порядку, немає і чистої серійности, як у симулякрах другого порядку, — тут існують моделі, й із них, модулюючи свої відмінності, витікають усі форми. Сенс має лише прив'язка до моделі, і вже ніщо не зумовлюється своєю метою, а витікає із моделі, з "референтного позначника", що мислиться у вигляді упередженого цільового настановлення і єдиної, виключної правдоподібности. Ми стоїмо перед симуляцією в новітньому значенні цього слова, для котрої індустріялізація є всього лиш первісною формою. Врешті-решт засадничою тут є не серійна репродуктивність, а модуляція, не кількісні еквіваленти, а розрізняльні опозиції, не закон еквівалентностей, а підміна елементів, — не ринковий закон вартости, а структурний закон цінности. В техніці чи економіці слід шукати не секрети коду, а, навпаки, саму можливість промислового виробництва треба шукати в ґенезі коду й симулякрів. Кожен новий порядок симулякрів підпорядковує собі попередній. Як підробка була затягнута в серійне виробництво (таким чином і все мистецтво перейшло до стану "машинности"), так і ввесь порядок виробництва сьогодні обертається в операційну симуляцію.
Дослідження Бен'яміна й Маклюена розташовані на межі репродукування й симуляції. В точці, де зникли референтні підстави, а продукування набуло карколомної кругобіжности. Тут вони становлять вирішальний поступ у порівнянні з дослідженнями Веблена і Гобло — останні, приміром, описуючи знаки моди, все ще посилаються на класичну конфіґурацію: знаки утворюють розрізняльний матеріял, вони мають цільові настановлення і вживаються для престижу, статусу, соціяльної диференціяції. Вони розробляють сучасну стратеґію, котра відповідає стратеґії зиску й товару в Маркса, у той момент, коли можна було ще говорити про споживчу вартість знака чи робочої сили, коли назагал ще можна було вести мову про економіку, бо іще існувала Підстава знака і Підстава виробництва.
МЕТАФІЗИКА КОДУ
Лейбніц, людина математичного розуму, вбачав у містичній елеґантності бінарної системи, що включає в себе тільки нуль і одиницю, образ божистого творіння. На його думку, одиничність Верховної Істоти здатна за допомогою бінарних операцій вивести з небуття все, що існувало.
(Маклюен)
Найбільші симулякри, які створила людина, переходять зі світу природних законів до світу сил і силових напруг, сьогодні ж — до світу структур та бінарних опозицій. Після метафізики буття і позірности, після метафізики енерґії й детермінізму — метафізика недетермінованости й коду. Кібернетичний контроль, ґенеративні моделі, модуляції відмінностей, feed-back(*), запитання/відповідь і т.п. — така новітня операційна конфіґурація (промислові симулякри були всього-навсього операторними). Її метафізичним принципом виступає бінарність (Бог у Лейбніца), а пророк її — ДНК. І справді, "ґенеза симулякрів" своєї доконаної форми набуває сьогодні якраз у ґенетичному коді. Внаслідок неухильного знищення референцій і цільових настановлень, утрати подібностей і призначень постає бінарний знак програмування, "значущість" якого має суто тактичний характер, цей знак розташований на середхресті інших сиґналів (часток інформації/тестів), і його структура відповідає структурі мікромолекулярного коду запиту і контролю.
====
*Зворотній зв'язок (анґл.) — прим. пер.
====
На цьому рівні питання про знаки, їхнє раціональне призначення, їхнє реальне та уявне, про те, що вони витісняють, про те, що вони приховують, про ілюзію, котру вони вимальовують, про що вони мовчать чи про їхні паралельні значення, — всі ці питання втрачають свою вагу. Ми вже переконалися, що складні й багаті на ілюзії знаки першого порядку з настанням епохи машин зробилися грубими, непрозорими, промисловими, повторюваними, позбавленими відлуння, операторними дійовими знаками. Наскільки ж радикальнішими виявляються знаки коду, — їх неможливо прочитати, вони не підлягають жодним інтерпретаціям, на глибину цілих світлових літ вони поховані у вигляді проґрамних матриць в "біолоґічному" тілі, — чорні скриньки, де зріють всі команди, всі відповіді. Це кінець театру репрезентації, знакового простору, знакового конфлікту і знакового безгоміння — лише чорна скриня коду, молекула, що виробляє сиґнали, котрі нас просвічують напрозір, пронизують запитаннями/відповідями, немов сиґнальними променями, невідступно тестують нас за нашою ж таки проґрамою, що записана в клітинах. В'язнична камера, електронний елемент, партійний осередок, мікробіолоґічна клітина — все це не що інше, як намагання знайти найменшу неподільну частку, орґанічний синтез якої здійснювався б за показниками коду. Але й код становить собою всього-навсього ґенеративну ґенетичну матрицю, в якій міріяди перехрещень продукують всі можливі запитання і розв'язання, — і залишається тільки обрати (а кому?) Жодної мети немає в цих "запитань" (інформаційно-сиґнальних імпульсів), окрім відповідей, що носять ґенетично незмінний характер або ж модулюються найдрібнішими випадковими відмінностями. Це радше лінійний чи навіть одновимірний простір — клітинний простір, де безнастанно ґенеруються одні й ті ж сиґнали, що скидаються на гарячкову жестикуляцію в'язня, котрий з'їхав із глузду від самотности й одноманіття. Такий він і є, ґенетичний код: незрушний, мов платівка, яку заклинило у програвачі, а ми — просто елементи цього програвача. Разом з детермінованістю зникає аура знака, самe його значення: через кодування і наступну дешифрацію запису відбувається розрішaння знака.