Клавдій: Так. Роками молодий… Але пережитим… У вісімнадцять років я вже воював… Три рази сидів в Чека. Мене розстрілювали. За Польщі п’ять років знаходився під доглядом поліції, сидів в Березі Картузькій… За царського часу мене виключено з гімназії. Пригадуєте, як писав апостол Павел: я був у слабосиллю, в страсі, у великій тривозі… Мене бито палицями, замикано в темницях, закидано камінням…
Ната: Може, вам зробити чаю?
Клавдій: Ні, ні, пані! Я зараз… Нерви. А! Знаєте. Не звертайте уваги… Пройде.
Ната: Дорогий професоре…
Клавдій: (перебиває) Не звіть мене професором… Сам не знаю, чому мене так кличуть. Я публіцист, журналіст, політик, партійник, поет, історик, але я ніколи не був професором. У нас така мода — звати людину титулом.
Ната: Я хотіла сказати лиш: вибачте Андрієві. Він наговорив вам неприємного.
Клавдій: О, ні! Може, він має рацію… Він же також пережив те саме, що і я, лише його більше знають, ніж мене… Він одвертіший… І простіший… Знаєте: наші молоді люди йдуть тепер до ліса, щоб звідти вести війну. А я вам, пані, скажу: ми жили, живемо і весь час будемо жити лише в лісі. В підпіллю! В підземеллю. Це є, дорога пані, така ось божевільна дійсність однієї нації, яку хочуть стерти з лиця плянети, а вона не хоче датися.
В коридорі дзвінок. Входить Євген і два молоді, півселянського вигляду хлопці — Гервась і Олімпій.
Євген: З добрим вечором, пані Нато! Знайомтесь. Мої друзі: Гервась і Олімпій! Дай Боже, професоре! Що там на фронтах?
Клавдій: Бої.
Ната: Прошу, панове, сідайте.
Євген: Сідайте, хлопці! Не дивуйтесь, пані Нато, що ми такою чередою (до Клавдія)… То, кажете, бої?
Клавдій: Бої.
Євген: Скрізь бої. А я так між іншим: як по-вашому, професоре, чи буде ще коли і мир?
Клавдій: Кожна ж війна кінчається миром.
Євген: Ні. Не те… Чи взагалі буде мир?
Клавдій: Ха-ха-ха! Мир. Як мир? Ха-ха-ха!
Гервась: Хо-хо-хо!
Олімпій: Значить, миру не чекай.
Євген: Миру, братики, не може бути! Нема того товару… Випродали.
Гервась: Поки нема України — нема миру.
Олімпій: О! Нема! Нема! І не може бути! Ха! Мир! Який мир?
Клавдій: Коли б то лише Україна… Он подивіться на ту кулю (показує на глобус)… Для вас лиш України, а тим оте все. Або, або! Давай плянету! Давай океани!
Євген: А тут, диви, ще й з комуною влізли. Спасати захотіли…
Гервась: Кожному когось спасати хочеться…
Олімпій: Або топити…
Гервась: Спасіння без того не вийде. Чи можу закурити?
Ната: Панове, закурюйте…
Євген: Пані Нато, буде забагато диму…
Олімпій: Для прочищення атмосфери! Дим вбиває бацили.
Гервась: Гряде моя доба — розкинута і пишна — в боях, в диму — червоная, як вишня — гряде у даль німу!
Клавдій: То ви поет?
Євген: Ми всі поети. Весь світ поезія! Весь космос!
Олімпій: Весь космос! Ну, вибач… Космос! Теж мені знайшов космос… Ціла плянета розвалена, а він космос!
Гервась: А що ти думаєш? А може, саме в цьому і є космос… Хто зна.
Євген: Дійсно, хто зна… Але, пані Нато? Де є Ір? Андрій?
Ната: Вони зараз будуть… Ось і вона…
Відчиняються двері і швидко входить Ір. Елегантна, весела. По часі входить і Петро Іванович.
Ір: Що? Чого в темноті? Це зветься ясно? Більше світла! (світить ще).
Всі: (плещуть) Ір! Ір! Браво, Ір!
Ір: Дякую, дякую, дякую! А тут ось представляю мого шановного чоловіка, Петра Івановича. Не хотів йти…
Петро Іванович: (розхристаний, з розбитим волоссям, відкланюється) Граф Нуль…
Євген: Відколи Нуль, Петре Івановичу?
Петро Іванович: (не відповідає, відходить в глибину кімнати, бере якусь книгу, що там лежить, і бурмоче) Наше завдання вибороти щастя всім людям.
Гервась і Олімпій: (що розмовляють збоку) Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Євген: Чого вам весело?
Гервась: Та це, щоб не було сумно. Анекдоти оповідаємо.
Ір: Нато, професоре, Євгене! Всі! Цей вечір ми присвятили для забави! Згода?
Всі: Згода! Згода!
Ір: А де ж наш сам потентат?
Ната: Він зараз вернеться!
Ір: Професоре! Ви, здається, спец радіоапарату. Дайте там якесь танґо!
Євген: (наспівує) Танцюю танґо з оранґутанґом…
Ір: Євгене? Ви чим співаєте? Баритоном? Басом?
Євген: І тим, і другим — залежно від політики.
Ір: Сьогодні затягніть басом.
Євген: Пізно. Професор вже рушив машину…
Грає танґо. Сидять, стоять, курять. Петро Іванович наливає горілку, сам зі собою випиває… Євген і Ір танцюють.
Євген: Так ви мене чекали?
Ір: Знаєте ж: гості, поклонники…
Євген: А що ж я по-вашому?
Ір: Політик, редактор…
Євген: Ну, досить, досить. Чим там пахне?
Ір: Чимсь гнилим.
Клавдій: (до Нати) У вас, здається, лагідний настрій?
Ната: Більш-менш. Думаю за Андрія. (Саме у той час непомітно увійшов Андрій і залишився в глибині сцени. Ната йому усміхнулась).
Клавдій: Він поважно стурбований.
Ната: Тужить…
Клавдій: За чим?
Ната: За розумом… Порядком…
Клавдій: Маю враження, що він надто нетерпеливий.
Ната: Одинока, по моєму, людина, що ще зберегла тут нерви.
Ір і Євген сміються.
Ір: Ні, ні, ні! Він стояв у віддалі майже двох метрів, між нами був фокстер’єр. Не вдавайте куцозорого.
Євген: Двох метрів?
Ір: Я сказала майже…
Євген: Одного разу в присутності священника я сказав, що ви свята…
Ір: І вже каєтесь?
Євген: Боюсь санкції пекла…
Ір: Тут або, або…Хоробрим належить світ.
Ната: (до Клавдія) Він планує більшу працю. Потребує трішки спокою.
Клавдій: Літературну?
Ната: Щось подібне.
Клавдій: Великі планування приносять завжди великі неспокої.
Ната: Колізія між Андрієм і світом та, що він логічний…
Клавдій: За певними впертими принципами…
Ната: Основні принципи завжди вперті.
Ір плеще, Євген зупиняється перед неї з поклоном.
Євген: Пані і панове! Пропоную щось спільне.
Клавдій: А чого, власне, чекаємо?
Євген: Ночі. Пропоную танець. Ір танцює соло!
Ір: Пропоную спів. Євген співає басом соло!
Гервась і Олімпій: Соло! Соло!
Євген: Танець!
Ір: Спів!
Ната: Басом! Басом!
Євген: В такому разі голосування. Хто за Ір — руку вгору! (Гервась, Олімпій, Євген) Пан Андрій?
Андрій: (з глибини) За!
Євген: Петро Іванович!
Петро Іванович: До демократії не належу — проти!
Євген: Тоді не рішено!
Гервась і Олімпій: Значить, танець!
Ната і Ір: Спів.
Гервась і Олімпій: Танець! Домагаємось! Народ говорить!
Клавдій: Бас!