Але ось з’явилися кадри, зняті на планеті, в приміщенні Диктатора. Плівка помутніла, почала перерива-тись Ніби якась сила виводила з ладу апарати, і вони не могли нормально діяти…
Ось показалися ряди напівсферичних машин-слуг, яскраво освітлене блакитним світилом коло чорної підлоги, зеленкувато-прозорий горб Диктатора, огидна постать Ро… Знову затемнення!.. І, нарешті, потворні машини несуть оголене тіло людини в якесь прозоре накриття. Ах, це ж Георгій — начальник експедиції!.. А ось і жінка на п’єдесталі…
Аеровел здригнувся від несподіванки, впився очима в неземне видіння. Плівка закінчилась… Вчений по-хапливо повернув плівку назад і почав переглядати знову. На потрібному місці зупинив кадр… Мов жива, ви-никла перед ним постать вогненноволосої красуні. Обличчя її, ніби вирізьблене найтоншим різцем скульптора, випромінювало спокій, сум і чекання. Волосся важкими хвилями закривало маленькі округлі груди, і здавалося, що то струмився навколо тіла клубок променів…
Аеровел заціпенів. Гаряче забилося серце. Серце? Чому саме воно?
О, яка прекрасна істота! Який світлий розум мусить бути в неї! І там, у тому світі, панує машина, вона стереже живий розум в стані напівсмерті! Ні! Не можна допустити цього! Розбити морок, розвіяти огидне царс-тво потвор, відновити прекрасну цивілізацію!..
Аеровел включив апарат зв’язку. На екрані з’явилося обличчя Римідала. Він схилився над столом і щось уважно розглядав. Побачивши Аеровела, голова Космічної Ради привітно посміхнувся.
— Що сталося?..
— Я сам очолю експедицію в Велику Магелланову Хмару, — сказав Аеровел. — Я вирішив. Мені треба поговорити з тобою про кандидатуру па моє місце в Інституті…
— Чому ти так вирішив? — здивувався Римідал.
— Скажу потім. Я знаю одне — мого рішення не змінить ніщо.
Екран погас. Вчений пройшовся по кімнаті, відкрив герметичні віконниці. Знадвору ввірвався гомін ран-ку, перший промінь зірниці.
Серце Аеровела знову заговорило…
Десять тисяч років
Літаючий майданчик плив на схід низько над землею. На ньому в зручних кріслах сиділи Аеровел, Ліа-хім, Іскорка, а також Джон-Ей, стривожений, напружений, одягнутий в незвичну для нього одежу — легку, ні-жно-зелену накидку. Вій помітно поправився, помолодшав за двадцять днів після свого воскрешення, але по-гляд його був суворим і похмурим. Новий світ, незвичність умов сковували Джон-Ея. Іскорка нишком погляда-ла на дивного гостя з далекого минулого. її світлі очі з цікавістю і захопленням дивилися на нього. Щось дивне творилося з Іскоркою, вона ще ніколи не відчувала такого. Та по одвічній жіночій хитрості дівчина не показала й знаку на своєму обличчі. Вона кілька днів супроводжувала Джон-Ея в його екскурсіях по новій Землі, вчила його мову, розповідала про події, людей і машини. Джон-Ей сумував. Не залишилось нічого від того, що було десять тисяч років тому. Хіба що так же сумовито шелестіли дуби та берези в заповідниках, як і раніше, та блищали тривожними іскорками очі в дівчини, як і в тих, давно померлих дівчат…
І ще одне підняло настрій Джон-Ея, примирило з незвичними умовами — розмова з Світозаром, який дуже просив побачення з Людиною Минулого. Наївно і безпосередньо Світозар запитував Джон-Ея, чи так уяв-ляли собі предки майбутнє, чи за це вони вмирали, боролись, чи мають право нащадки забувати про тих, які готували їм шляхи і відмовляли в щасті собі…
— Щастя для нас, — відповів Джон-Ей, — було не в досягненні особистої цілі. Ми бачили далекі поко-ління, вільні, прекрасні, озброєні знаннями і мудрістю. Ми страждали не для того, щоб нас оплакували або нам ставили пам’ятники. Те, що я бачу, — суспільство прекрасних, всемогутніх людей — найкращий пам’ятник мільярдам безіменних героїв Минулого…
Світозар слухав Джон-Ея, і його сірі очі палахкотіли захопленням. Замикалося коло тисячоліть, минуле зустрічалося з майбутнім. Мрія тисяч поколінь втілювалася в життя, торжествувала, горіла вже не в душах не-багатьох людей, а переможно крокувала по Космосу…
Джон-Ей хотів знати, що вирішить Космічна Рада з приводу його розповіді про світ машин. Він просив Іскорку допомогти йому зв’язатися з Аеровелом. Але сьогодні Аеровел сам викликав їх до себе, і вони вилетіли до місця старту старовинного корабля, у якому прибув Джон-Ей. Всі супутники схилилися над столом, де були розкладені дві карти одних і тих же материків Землі, але з помітними змінами в обрисах морів і континентів.
— Я знаю, — сказав, розгинаючись, Аеровел. — Я читав у старих книгах. Це місто називалося Цвітоград. Воно стояло на березі моря…
— Згадав, згадав! — вигукнув Ліахім. — Років двісті тому я теж був там на екскурсії. Археологічні роз-копки й інше… Так?
— Цілком вірно, — ствердив Аеровел.
— Правильно, — тихо промовив Джон-Ей, дивлячись вниз на пропливаючу землю, — це місто називало-ся Цвітоград. Але чому називалося? — схаменувся він. — Хіба воно знищене? І ким?
— О, це далеке минуле, — похитав головою Аеровел. Його очі заплющились, він ніби повертав з древно-сті якісь туманні спогади.
— Розкажіть мені про це минуле, — попрохав Джон-Ей.
— Гаразд, — вагаючись, сказав Аеровел. — Я розповім. Але без хронологічних дат, без імен. Ви самі ро-зумієте — десять тисяч років…
— Так. Розумію. Але не звертайтесь до мене на "ви". Адже у вас нема цієї форми звертання…
— Що ж, — засміявся вчений, — я перейняв не найгіршу звичку минулого, вивчаючи за двадцять днів вашу мову…
Джон-Ей зніяковів.
— Пробачте… Але я не зміг вивчити так швидко вашу мову.
— Розумію, розумію. Нічого дивного. Адже наша мова удосконалювалась упродовж тисяч років і має зо-всім інші закони… Потім вивчите, не біда!.. Ну, то слухайте, я починаю!
Тихо бринів теплий вітер за майданчиком, ніби акомпануючи чудесній розповіді Аеровела.
— Двадцять перше сторіччя. Ви самі звідти. Вік дивних відкриттів, фантастичних устремлінь і перших далеких зоряних подорожей. Людство, звільнившись від соціальних протиріч, ринулося з незвичайною жадо-бою до пізнання Космосу в інші світи. Було відкрито кілька заселених систем по сусідству з нашою, але менше, ніж думалось раніше. Нові відкриття, зв’язок з новими світами коштували величезних жертв, численних матері-альних витрат. Шкідлива гігантоманія часто приносила шкоду, людська мрія і думка обганяла технічні можли-вості, викликаючи протиріччя. Проте, ламаючи шкідливі традиції, звільняючись від забобонів і непотрібних звичаїв, поволі приходила ера гармонії Розуму і Серця.