Повне звільнення від впливу середовища посилило і активізувало функції мозку. Він незмірно виріс і по-чав панувати над тілом. Було досягнуте безсмертя. Об’єднувались все нові й нові світи. Безкінечність не стра-шила людей того світу. Вона була їх домівкою, полем роботи.
Люди вільно використовували стихії Космосу, знали їх суть. Ще давно, розгадавши субстанцію єдиного поля, вони почали здійснювати будь-яке перетворення матерії в поле і навпаки. Сила їхнього інтелекту настіль-ки піднялася над своєю праматір’ю-матерією, що за бажанням могла творити необхідні речі просто з світового поля. Це стало можливим тому, що людям була ясна закономірність розвитку будь-якої речі чи явища.
Представники цієї раси могли вільно пересуватися в просторі, проникати крізь речовину, долати будь-які відстані за будь-який відрізок часу.
Джон-Ей спочатку не міг збагнути багатьох законів явищ, про які взнав. У його голові ніяк не могло вмі-ститися поняття про створення речі з квантів поля.
Один з господарів корабля продемонстрував це явище. Він простягнув руку, зосередив погляд. Джон-Ей ясно бачив, як над рукою господаря завихрилося повітря. Здавалося, що до цього вихору з усіх боків стікаються ледве видимі блакитні струмочки. Ніби пензель художника водив у тому вихорі — вимальовувались, яснішали, матеріалізовувались якісь обриси. І ось яскраво блиснув промінь з руки людини. На долоні лежав абсолютно прозорий кристал алмаза.
Джон-Ей з благоговінням дивився на містичне явище. Так, містичне з точки зору людей Землі! Бо хіба це не творення, божественний акт народження нової речі?..
Розум відказав — ні! Хіба поле, з квантів якого творилася річ, не матерія? Хіба переможний інтелект цих людей, яким підкоряються стихії Космосу, не породження матерії? Джон-Ей ясно збагнув, уявив, як з хаосу первинних мас речовини створюються зорі, планети, на них виникають перші крапельки життя, ускладнюються, еволюціонують, починають мислити, усвідомлювати своє місце в світі. Минають тисячоліття, і дозрілий мозок наливається такою силою, що інтелект піднімається над матерією, стає її протилежністю і, нарешті, панує над Космосом.
Такий логічний, закономірний шлях розвитку розумних істот. Так буде і на Землі. Зрозумівши і уявивши це, Джон-Ей сповнився невимовною радістю. Недарма він і його товариші гинули в пустелях страшних світів, страждали в титанічному польоті. Це був один з ланцюгів торжествуючого розвитку людського розуму.
Після демонстрування створення кристала алмаза господарі пояснили гостю цілі їхньої подорожі. Кора-бель, куди потрапив Джон-Ей, був гігантською лабораторією на тисячі кілометрів у діаметрі. На ньому здійс-нювався черговий експеримент проникнення в інші виміри простору і ряд незрозумілих Джон-Ею досліджень. "Думку" вони зустріли випадково і захотіли познайомитися з представниками інших цивілізацій… Один з гос-подарів пояснив, що вони розуміють становище зорельота. Джон-Ей не може знайти свою Галактику. Вони мо-жуть йому допомогти. Вони були колись у тій Галактиці і навіть відвідували Землю. Це сталося близько міль-йона років тому. Тоді на Землі ще не було розумних істот. В їхньому центрі є відомості про світ Джон-Ея. Від-стань до нього близько ста мільйонів світлових років.
Штурман жахнувся. Сто мільйонів світлових років! У яку безодню він залетів! Як він повернеться?
Його почуття страху даремне, пояснив один з господарів. Вони вкажуть автоматам корабля шлях назад. Вони могли б самі відправити гостя до рідної системи, але їх чекають в іншому вимірі. Розходження в часі мо-же викликати катастрофу.
Другий додав, що Джон-Ей може залишитися з ними. У них є можливості прискорити його фізичну ево-люцію і зробити безсмертним. Джон-Ей категорично відмовився.
Він пояснив, що хоче пройти шлях перемог, поразок і успіхів разом з рідною расою, на рідній Землі.
Господарі схвально перезирнулися, в знак приязні приклали долоні до грудей, а потім встали.
Знову політ у повітрі вразив Джон-Ея. "О, людино! Ти воістину станеш титаном, коли вийдеш з своєї ко-лиски Землі! — подумав він. — Поглянь, цього досягли твої старші брати в інших світах".
Господарі зупинилися біля велетенського сферичного залу. Вони пояснили, що ця сфера — колосальна подоба мозку. В ній створюються громіздкі речі з допомогою енергії потужних станцій. Матеріалом служить, так само як і в малих експериментах, світове поле…
Джон-Ей був у захопленні. Які разючі явища! Для людей Землі продовженням їх мозку служать руки, машини, верстати, інструменти. А мозок цих істот має таку гігантську потенцію, що за своїм бажанням формує матерію!
Господарі і Джон-Ей наблизилися до зорельота "Думка", зайшли в нього. Вони ознайомилися з апарату-рою корабля і зрозуміли принцип її роботи. Не гаючись, вони склали завдання автоматам.
От і все! Треба прощатися! Зворушений Джон-Ей обняв господарів, висловив свою глибоку вдячність. Вони обіцяли, що обов’язково прибудуть на Землю упродовж наступного мільйона років, щоб побачити, які там будуть зміни.
Джон-Ей не міг відвести погляду від променистих, прекрасних очей цих титанів. Йому хотілося назавж-ди зберегти в серці мрію про чудесний світ інтелекту…
І ось їх нема! Дві високі постаті майнули вздовж залу, зникли… "Думка" поволі рушила до виходу, ви-пливла в простір. Яскраво засяяли зоряні системи, в серці пройшов холодок страху. Знову у мандри, у пошуки!
Ні! "Думка" впевнено повертається, прямує по курсу. Гримлять двигуни, зореліт набирає швидкість. Пе-ред тим, як включити антиполе, Джон-Ей ще довго затуманеним поглядом дивився на гігантський палац — храм Розуму, що поволі зникав у безодні Всесвіту…
Один серед зірок
Трапилось непередбачене. Не вистачило антиречовини. Анти-поле зникло. "Думка" не могла летіти з надпроменевою швидкістю. Про це ясно свідчили прилади.
Джон-Ей, який уже був переконаний в успіху, схвильовано кинувся до телескопічної установки. Він уже в рідній Галактиці! До Сонця залишилося не більше п’ятисот світлових років. Яка невдача!
Що ж це? Він не зможе досягнути тепер потрібної швидкості. Дегравітаційної сили немає! Тепер зореліт летітиме понад тисячу років до Землі! Ніяка умовність часу не збереже людини!