— Так. Там у них розумники зібрались,— підтвердив Гав-риченко.
— Еге. Ось їх гетьманські шпигуни й обробили. Це вам наука. Я попереджав. До речі, Рогова піймали?
— Утік гад,— відповів Зубов.
— Шкода,— сказав Щорс і раптом розсміявся.— Ох і пугнув же я їх! "Геть!"— кажу, а бомба без капсуля.
— Пробач, Миколо. Вже почистили,— доповів Тишлер.— Тридцять чоловік вигнали з полку і десятьох відправили в трибунал.
— Так, але це ще не все. Треба ізолювати наших бійців від нестійких, боягузів, слинтяїв. Зрозумійте — днями виступаємо на велику справу.— Щорс хутко підвівся і заходив по кімнаті.— Ось написав для всіх присягу-клятву на вірність. Прочитайте і обміркуйте. Зберіть увесь полк. Попередьте бійців, що присяга буде не звичайним обрядом, а людською громадянською клятвою бійця революції.
Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі. Командири вишикувались спереду.
Щорс вийняв аркушик паперу і повільно його розправив. Бійці застигли.
— Я, син трудового народу, добровільно вступаю в ряди Першого українського повстанського імені козака Богуна полку!— пролунав урочисто дзвінкий голос Щорса.— Не шкодуючи свого життя, я зобов'язуюся боротись проти гетьмана...
— Проти гетьмана!— повторив полк.
— Петлюри!..
— Петлюри!..
— ...німецьких окупантів!
— ...окупантів!..
— ...за визволення України!
— ...України!
— ...від гніту капіталізму!
— капіталізму!
— Клянусь своєю честю!— задзвенів голос Щорса у високому незабутньому хвилюванні.
І полк поклявся честю.
— ...і життям!
Бійці поклялися життям.
— ...оберігати честь Богунського полку!
— Богунського полку!— прогриміли бійці.
— Якщо я на своєму бойовому посту ображу бідного, украду, пограбую,.уб'ю...
— ...уб'ю...
— Якщо я не буду виконувати розпоряджень мого начальства і зроблюся боягузом, п'яницею і дезертиром...
...п'яницею і дезертиром...
...хай буду я розстріляний, як зрадник!
...зрадник... _ ...запроданець...
— ...запроданець...
— ...і ворог!
— ...ворог!
— Бережи-и-сь!— пролунали крики з північного боку. Бійці озирнулися.
До станції підходив паровоз. На тендері повертався Михайлюк з делегацією.
— Бережись! Міжнародний експрес! Щорс підійшов до паровоза:
— Здрастуйте, дипломати! Здоров, наркомінсправ! Як поживає революційне німецьке офіцерство?
Михайлюк. Гади!..
Брило в18. Забарикадувалися, сучі сини, меншовицьким совдепом — і ніяких. Щорс. Як солдати?
Б р и л о в. Говорити можна, але важко добратися до солдатської маси.
Михайлюк. Тільки штиком!
Щ о р с. Ну й дурень! Ти дуже мало бачив, тому такий рішучий.
Михайлюк. Та я пробував брататись, розумієш? Не дають.
Щорс. Добре, я з ними сам побратаюсь... Гавриченко! Гавриченко. Єсть!
Щорс. На село Лишичі. Приготувати населення до виступу нашого полку і братання з німецькими солдатами. Нещадименко!
Нещадименко. Єсть!
Щорс. Рушити Богунський полк в Лишичі.
Нещадименко. Єсть!
Щорс Разом з населенням рухатись далі на німецькі окопи. Жодного пострілу. Плакати, лозунги, музика!
Село Лишичі. З села виходить Богунський полк. Слідом за ним виходить народ — чоловіки, жінки, діти.
Майорять червоні знамена. Попереду полку командири і гармоністи.
Незвичайна процесія наближається до густих дротяних загороджень німецьких солдатів. Заметушились біля рогаток караули. Побігли до кулеметних гнізд кулеметники. Захвилювалися офіцери. Чути свистки команди.
А народ уже біля рогатки. Народ уже підкидає на руках німецьких вартових.
— Хай живе революція! Хай живе революція!— кричить вартовий, злітаючи над народною масою.
Народ прорвав рогатки і йде поміж окопами та густими рядами дроту. І не один, а вже кілька німецьких вартових злітають вгору. Закричали "ура" німецькі кулеметники.
Але ось поміж народом і німцями став німецький полковник.
— Хто ви такі? І що вам потрібно? З яким проханням ви сюди прийшли?
— Хто ми такі, ви знаєте,— голосно відповів Щорс і підійшов до полковника впритул,— а прийшли ми поздоровити ваших солдатів з революцією в Німеччині, про що ви, безумовно, знаєте і боїтеся сказати солдатам.
Полковник зблід.
— Наказу про революцію в Німеччині я не одержував. Я вам забороняю так говорити зі мною.
— Мені з вами говорити нема про що. Хто вас просив сюди? Які прохвости вас сюди привели? Геть з дороги! Товариші солдати німецької армії...— гукнув Щорс, звертаючись до солдатів німецькою мовою.
Загриміло "ура" і "хох"*.
* Ура! (нім.)— Ред
Щорс уже на трибуні. На трибуні під червоним прапором Данилюк, Осипов, Черняк , Гавриченко. Навколо трибуни маса дітвори, вдягненої як попало. Найбільш сміливі з малечі вилізли навіть на трибуну і розташувалися біля ніг командира.
— Товариші богунці,— почав Щорс,— поздоровляю зі вступом на рідну українську землю!
Богунці крикнули "ура".
— Поздоровляю з початком перемог!— продовжував Щорс.— Німці вертаються в Німеччину без зброї. Зброї не дамо!
— Не давайте, дядьку, не давайте!— кричала малеча.
— Тихше, хлоп'ята... Дамо їм, товариші, сала на дорогу!
— Не давайте! Нема сала!— кричали діти.
Щорс схвильований незвичайно. Богунці слухають його з захопленням і гордістю. Здавалося, він не говорить, а горить і слова його розлітаються, наче іскри, і де б уже потім не бились богунці, в яких би шпиталях не заліковували свої рани, як би не вмирали, які б високі й невисокі пости не займали після громадянської війни, нікому вже й ніколи не забути, яким був у цю мить Микола Щорс.
— Ми тут, хлопці! Ми на батьківщині! На батьківщині! Чи є на світі сила, яка б могла зупинити нашу силу? Немає такої сили!
— Немає!— прокотилася могутная луна.
— Хай же не думають наші вороги, що ми одні. Ми тільки передовий загін великого більшовицького наступу. Хай живе громадянська війна! Хай живе народний гнів, безстрашність і перемога! Хай живе Ленін!
— Церемоніальним маршем!..— пролунала команда.
Стрункими рядами рушили богунці повз любимого командира. За богунцями пройшов німецький полк з червоними знаменами, лозунгами, оркестром і барабанами. Солдати плакали і кричали "хох".
— Поздоровляю товаришів німців з революцією!
— Ага, перелякались? Боїтесь?!— кричали діти з трибуни і стукали по стальних касках німців, що проходили повз них