Ніщо не минуло, поки маєш хвилину і спокій згадати готель в Карачаєвську, листяний запах дощу за вікном, гори і сутінь, і зеленкуватий графин на столі, і синю, стрімку, як смуга волошок, річку, де пробували вудити форель на коника, принаймні, так радив у одному з оповідань Ернест, і брак розчарування, що не впіймалась, густий грибний духмянок по приріччі, фотографування на схилі з чемним віслючком, гарячий лаваш, зрідні ладанові й водяній м’яті, нову дорогу, циганський поспіх і гамір їдальні за обочиною, звичне хамство, вік не миті, розхитані, мов триколісні, столи з перекинутою сільницею, вродливий профіль у зашпиленій крохмальній пілотці, бузковий від диму шашличні базарчик, раків, що шкребуться клешнями по бляшаному лотку, а продавець рукою од ліктя посовує їх на купу. Згадати! чого там тільки немає! риба на всякий смак, в’ялена, копчена, жива, соми, лящі, линки, щукери, дині з грушевим запахом, на дотик ніжні, як перси, добірний, завбільшки з сливи-угорки, чавунний від соку виноград, гори цибулі, слоїки сиру, сметани, молока, бідон з олією, поряд круги макухи, домашнє пиво, на сковороді біля жару домашня ковбаса, абрикосівка з-під поли, сміх, холодок бензину від шосе і дід у штормівці підвозить на велосипедному рулі відро оранжевих лисичок, сідає на дерев’яний ящик, і, простягнувши ногу, дістає кисет з галіфе, та вихор наскакує йому з-за спини, щоб видмухнути з обривка газети тютюн і подражнитися, засліпити зір базарному цуцикові, що кліпає до вогню, простягнувшись мордою на передні лапи; відступитися звідти подумки і йтиме слідом щовечірня тривога, де б пристати на ночівлю, — нестаріюча туга бродяги — чи є в цьому містечку якась подобизна готелю? чи випадуть вільні місця? скільки накинути адміністраторші, повсюдно, як одна, біловолосій від перекису і закудланій під овечку? смеркає — і в мріях про степове місто й серпневу жінку там бродить вино осіннє. Пора витягувати сумки з багажника; портативна друкарська машинка, як талісман, виставляється скромно напоказ, ми сидимо під фікусом в холі, вдаєм приречених, мовчимо, як підсудні перед вироком; друг вертає від стойки і роздає папірці; заповнюєм, поселяємося в обкомівський номер; він вміє з фарбованими розмовляти; не дарма ж казав один карлик юриспруденції, "мнє твой голос і рост, я б под хінірального прокурора шаріл"; все лишається з нами, спогади, як вапно на похідному кип’ятильнику, глузування з моїх літературних вправ, навряд, чи ти, Женька, виб’єшся поміж письменників, навряд, де-де, а там треба добру лапіду мати, а ти думав, там такі сидять, що вже всіх пересиділи і хочуть плямкати, строчать; пиши, пиши, от я тобі розкажу, який був случай, бери й записуй! Тепір і я розказав би, кого там бачив, з ким пив, що чув : про літпарторфеєв, котрі в шестидесятих прозріли, а в дев’яностих очолили процес і давай присягати в поті чола "відродження, спадщина, духовність, культура", аж зрештою ці безплідні, опошлені ними, звуки "відродження, спадщина, духовність, культура", почали застосовувати косяки на призивних комісіях, так переконливіше вдаючи божевілля . Жили, епігонили, вчасно підрили стіну до демохрятичних харчів — і, поки прийде господар, обуриться свиньством, дасть держаком суховил штурхана і з колійським спритом накине на задню ногу петлю з мотузки, вигризають стіни і нема таких місць, де б вони не депутякали,не вихвалялися, не послували, не свинячили, розгодувавшись на розблудові держави; час войовничих старців, що б’ються клюками, стягують один одного з теплішого й затишнішого місця на сходах; тривання потолочі, десять зрадників на десяток мародерів; благородно посивіли, повальяжніли, мають рахунки десь там, подалі, доки сільські батраки, мовби вростаючи в землю, горбатіли на бурякових гонах, обсапували і проріджували кожен корінець, за мішок цукру з гектара, а потім з грелями на плечах, вдосвіта, ополудень, уночі поспішали викидати люк-другий жому на станції, нагрібали лантух худобі і мали це за щастя; що їм до вступу в євгробу, до броньованих авто, столичної гавкітні, щоденних розкошів, свят, ювілеїв, презентацій, фуршетів — у промуляних, рудих від гною, чоботиськах і перелатаних штанях, понуріші за погорільців, ідуть і йдуть вглиб радіоактивних снігів, чорноземів, зашугані злиднями, повальним, вимушеним злодійством, ідуть видовбувати з мерзлого грунту свинцеві, з ослизлою гичкою, буряки, складати їх на купи, в кагати, в чорні піраміди надтерпіння й ревматичної ломоти, що на завтра, перетворившись у вагони цукру, поновить благоденство для тих, спраглих солодощів, далеких, що прийшли нізвідки і западуться в нікуди. Доки розблудовники й літорфеї жебрацьки скоромовили "відродження, культура, духовність", суспільство ввергалося в прірву нових смертологем, у безіменну, безлику, презервативно розраховану на загал, виблювану наркоманськими бруклінами мас-культуру; і все зрівнялось отруйним туманом закляття; за взірець править зчоловічене жіноцтво, понурі, збабнілі чоловічки, а в омріяному процвітанні, в апофеозі злонасолод, вже нікому й процвітати, крім просмерділих потом і хіттю мандавошок. Все дякуючи духівникам, "орфеям" та ще радіоактивному гетто, де час має схильність до пришвидшення, маніякальний потяг до змін; де, крім заслужених губошльопів та ударних душолюбів, нікому й подбати про вітчизну. Кадри, провірені, закальонні кадри вирішують все, дбання важливіше від минулого — так ростовський душогубило, маньяк для спецслужб був важливий в якості інформатора; і он скільки протримався! так і розмудовники, автори іллічіан, лєнініан, мавзойлєнінна плоть, трупоїдолєнінци, дихальники його сифілістичним великовченням, причаділі від його натхнення, з гадючим серцем і поблиском в погляді, з жаб’ячим потиском руки, завжди потрібні як надихальники на смрадуховність і звиродження: притягують і надихарюють, мов ходячі газові камери; недарма ж, недарма, обгризаючи м’ясо з живих мистців і виригуючи його в лігві з виводком, їх підгодовувала вовчиця-служба-мати; це при них твоє слово стало німим, відкинутим і розтоптаним , мов амброзія під столом у трупарні.