1. ДАВНІ МІСТЕРІЇ
На Далекому Сході існує давня і досить поширена віра в існування плеяди видатних умів, що живуть відлюдно в невідомій області Азії. Про це писали історики й філософи Стародавньої Греції та Риму. Вважається, що великий Піфагор відвідав Індію.
Філострат описує подорож Аполлонія Тіанського в Трансгімалайський регіон, що може бути лише Тібетом.
Добре відомо, що Піфагор і Аполлоній були знайомі з дуже
давньою системою посвячення, відомою як Великі містерії. В той час, як Малі містерії являли здебільшого народні культи. Великі містерії призначалися для обмеженого кола освічених людей, здатних піднятися над посередністю мас.
Цельс у II столітті писав про допуск до цих містерій:
"Нехай у них візьме участь той, чиї руки чисті, а слова мудрі".
Запис античного автора про втаємничених мовить, що вони були здатні розуміти значення загадки існування, осягаючи його мету і межі, як то визначиш Зевс". Ці слова —хороший ключ до філософської суті Великих містерій.
Дев'ятнадцять віків тому Філон Александрійський написав про Великі містерії такі знаменні рядки: "О ви, втаємничені, чиї вуха очищені, прийміть це в свої душі, як таємницю, щоб ніколи її не втратити! Не відкривайте її профанові! Оберігайте її в собі, як нетлінний скарб —не як золото чи срібло, а як щось куди цінніше, куди вартісніше від будь-якої речі, бо це —знання Великої Причини, Природи і того, що вони обоє зродили".
У Єгипті, Греції, Вавілоні й Індії втаємничені розмірковували про безмежне зоряними ночами, чекаючи на одкровення. Так Піфагор відкрив сім нот у музиці і "музику сфер", філософський сенс чисел і кулясту форму Землі. Так само й Платон установив, що абстрактні ідеї творять свій власний невидимий світ. Одвічну природу всесвіту відкрив Геракліт Понтійський. Більша частина грецької філософії бере початок з Єгипетських містерій. Піфагор і Платон навчалися у верховних жерців країни на Нілі.
І видатний історик античності, Геродот, говорив про містерії з видимою повагою: "Я зберігаю глибоке мовчання про ці містерії, з більшістю яких я познайомився".
Містерії завжди користувалися зашифрованою мовою, щоб зберегти таємні знання. Цей дивний звичай підтверджує Платон у листі до Діонісія Молодшого: "Я мушу писати тобі загадками, щоб, коли моє послання буде перехоплене на землі чи на морі, його не зрозумів той, хто його прочитає". Потайна символіка Великих містерій робила їхнє вчення "незрозумілим для дурнів", як казали втаємничені. Упродовж історії ці вищі люди багато слухали, мало говорили й активно діяли.
"З найдавніших часів існує таємний міжнародний код символів, яким користуються втаємничені, що мають ключ до цих окультних доктрин. Ці знання досі ретельно оберігають релігійні братства в Індії, Тібеті, Китаї, Монголії та Японії" (В. 1.
Еванс-Вентц. Тібетська книга смерті.--Оксфорд, 1927).
Схоже, існував постійний обмін знаннями між групами втаємничених Азії та Середземноморського басейну, попри великі відстані, що їх розділяли. Це пояснює, чому вчення про переродження раптово з'являється в піфагорійців Кротони (Італія). Хоча його знали і в Єгипті, не виключено, що його привіз з Індії саме Піфагор.
За Ціцероном і Вергілієм, містерії виходили з доктрини переродження і вчили, що нещастя й лиха цього життя є спокутою за вчинки й гріхи минулого життя. Ця ідея могла бути запозичена в Індії, з якою Стародавня Греція та Рим підтримували культурні й торговельні зв'язки.
Допуск до Великих містерій вимагав складних процедур, що називалися ініціації. З праць класичних авторів відомо, що під час цих ритуалів мали місце незвичайні явища. У "Федрі" Платон так описує свої враження: "Ми стали свідками цілісних, простих, незмінних і благословенних видінь, що складалися з чистого світла". Прокл (V ст.) додає, що "боги прибирали різноманітних форм, постаючи в різних подобах, а інколи навіть у вигляді безформного сяйва".
Сократ нібито мусив визнати, що "ті, хто встановив містерії, були людьми винятково геніальними". Найосвіченіші уми давнини —Піндар, Платон, Плутарх, Евріпід, Арістофан, Ціцерон, Епіктет, Марк Аврелій і багато інших —дали найвищу оцінку містеріям. Твори цих великих мислителів засвідчують їхню глибоку повагу до містерій. Історична істина полягає в тому, що велика наука, глибокі знання і висока філософія шкіл єгипетських містерій надихали найвидатніших представників класичної епохи.
Найпоширенішими з містерій були містерії Ізіди, Орфея, Діоніса, Елевса, Церери й Мітри. Ініціації відбувалися вночі, переважно в печерах, лабіринтах чи пірамідах. Виразно прозирає космічний характер і зміст Великих містерій, що випливають з основної засади: Земля для людини лише місце вигнання, а справжня її оселя —зоряний простір.
Цю всесвітню асоціацію мудреців було створено на світанку цивілізації, і вона успішно зберегла давню мудрість упродовж тисячоліть. Існував тісний зв'язок між наукою, особливо астрономією, і Великими містеріями —такий висновок напрошується з астрономічної символіки, вживаної в містеріях.
Людство постійно стикається з примарою фанатизму й забобонів. Ці примари видаються гідними уваги лише для тих, чий погляд прикутий до них, і для кого вони —частка психологічного багажу. Та для умів, що зводяться неад посередністю мас, ці страхіття неспроможні приховати своєї справжньої личини. Так вважають адепти і їхні послідовники.
Вважалося неможливим допускати навіть до Малих містерій осіб сумнівної вдачі. Так, попри всю свою владу, імператор Нерон не зміг бути присутнім на елевсинських містеріях після того, як стратив власну матір. Імператор Константин мусив відмовитись від участі в таких самих містеріях після вбивства одного сина Кріспа, а тоді й дружини Фаусти. А проте навіть грецька церква виявилася менш нетерпимою, канонізувавши його після смерті! Ці історичні факти свідчать, що учасник містерій мусив мати незаплямовану репутацію.
Вкрай важливі свідчення наводять перші Вітці церкви.
Клемент Александрійський (II ст.) писав, що вчення Великих містерій стосується переважно Природи й Усесвіту. "Тут кінчаються всілякі вказівки,-пояснював він.-Природа й усі явища стають видимими й зрозумілими". Містерії були ближчими до науки й філософії, аніж визнана релігія, яка призначалася для тих, чий інтелект і моральність не досягли достатнього рівня.