Граф (устаючи). Що там таке?
Пристав. Вельможний пане, це пан Базиль і з ним ціле село, бо він співає ідучи.
Граф. Нехай увійде сам.
Графиня. Дозвольте мені піти звідси.
Г р а ф. Я не забуду вашу ласкавість.
Графиня. Сюзанно!.. Вона зараз вернеться. (Убік до Сюзанни.) Ходімо, поміняємося одягом. (Виходить із Сюзанною.)
Марселіна. Він завжди приходить, щоб перешкоджати.
Фігаро. Ах, я піду вгамую його!
СЦЕНА X
Всі попередні актори, крім графині й Сюзанни; Базиль з гітарою, Гріп-Солейль .
Базиль (входить, співаючи на голос водевілю, що в кінці п 'єси).
Серце чуле, серце вірне Змінливу любов клене. Не журися так безмірно: Зрада діло не страшне. Бо на те в Амура крила, Щоб літати вільно міг, Щоб літати вільно міг, Щоб літати вільно міг.
Фігаро (наближається до нього). Так, саме для цього він має крила на спині; друже мій, що ви хочете сказати цією піснею?
Базиль (показує на Гріп-Солейля). Що показавши панові слухняність, забавляючи добродія, що належить до його товариства, я теж зможу зажадати від нього справедливості.
Гріп-Солейль. Ба, паночку! Він зовсім мене не потішав тими мізерними пісеньками...
Граф. Чого ж ви просите, Базилю?
Базиль. Того, що мені належить: руки Марселіни; і я прийшов заперечити...
Фігаро (посувається ближче). Чи давно добродій не бачили в обличчя дурня?
Базиль. В цю саме хвилину бачу, добродію.
Фігаро. Коли вже мої очі так добре вам правлять за дзеркало, то придивіться до ефекту мого пророкування: якщо тільки дасте знак, що хочете наблизитись до пані...
Бартоло (сміючись). Е, нащо? Покиньте його, хай говорить.
Бридуазон (стає між Базилем і Фігаро). Чи-и, годиться, щоб два приятелі... Фігаро. Ми приятелі? Базиль. Яке непорозуміння!
Фігаро (швидко). Той, хто складає дурні арії для церковного хору?..
Базиль (швидко). А він вірші на кшталт газети... Фігаро (швидко). Шинковий музика! Базиль (швидко). Газетний поштар! Фігаро (швидко). Педант з ораторіо! Базиль (швидко). Дипломатичний жокей! Граф (сидячи). Обидва нахаби! Базиль. Він мене принижує при кожній нагоді... Фігаро. Добре сказано, якби це було можливо!
Базиль. Кажучи всюди, що я дурень... Фігаро. Ви мене вважаєте за луну? Базиль. Тимчасом як немає співця, що йому б мій талант не дав змоги блищати. Фігаро. Пищати! Базиль. Він знову!
Ф і г а р о. А чому б ні, коли це правда? Хіба ти принц, щоб тебе мазали? Терпи правду, шахраю, коли ти не маєш чим нагородити брехуна; або, якщо ти боїшся від нас правди, чого ти приходиш псувати наше весілля?
Базиль (до Марселіни). Чи обіцяли ви мені, чи ні, що коли за чотири літа ви не будете одружені, ви надасте мені перевагу?
Марселіна. З якою умовою я обіцяла?
Базиль. Що як ви віднайдете втраченого сина, я його прийму за свого, з ласки.
В с і (разом). Він знайшовся.
Базиль. Ото ж добре!
В с і (разом показуючи на Фігаро). Ось він.
Базиль (відхилившись від жаху). Я бачив чорта!
Бр іду зон (до Базиля). І ви зрікаєтеся його милої матері!
Базиль. Що може бути неприємнішого, як уважатися батьком негідника!
Фігаро. Вважатися сином такого! Ти смієшся з мене!
Базиль (вказуючи на Фігаро). Оскільки цей добродій до цього всього причетний, я оголошую, що я вже тут ніщо. (Виходить.)
СЦЕНА XI
Ті самі без Базиля.
Бартоло (сміється). Ха! Ха! Ха! Ха! Фігаро (скаче з радощів). Нарешті я матиму свою дружину!
Граф (убік). Я мою коханку! (Встає.) Бридуазон (до Марселіни). І всі задоволені. Граф. Нехай укладають два контракти, я підпишу. В с і (разом). Віват! (Виходять.)
Граф. Мені треба годинку спокою. (Хоче вийти з іншими.)
СЦЕНА XII
Гріп-Солейль, Фігаро, Марселіна, граф.
Гріп-Солейль (до Фігаро). А я піду допомагати влаштовувати феєрверк під великими каштанами, як наказано.
Граф (повертається бігом). Який дурень віддав такий наказ?
Фігаро. Що ж тут лихого?
Граф (жваво). А графиня недобре себе почуває; звідки ж вона дивитиметься на вогні? Треба запалити на терасі, проти її покоїв.
Ф і г а р о. Ти розумієш, Гріп-Солеймо? На терасі.
Граф. Під великими каштанами! Добра ідея! (Ідучи, вбік). Вони могли б підпалити моє побачення!
СЦЕНА XIII
Фігаро, Марселіна.
Фігаро. Якась надмірна уважність до своєї дружини! (Хоче вийти.)
Марселіна (зупиняє його). Два слова, сину. Я хочу покаятися перед тобою: зле почуття робило мене несправедливою до твоєї чарівної дружини. Я гадала, що вона у згоді з графом, хоч я чула від Базиля, що вона його ніколи не хотіла.
Ф і г а р о. Ви не добре знаєте вашого сина, коли думаєте, що він здатний похитнутися від таких жіночих впливів. Я можу викликати найхитрішу, щоб спробувала мене провести.
Марселіна. Слава Богу, що так впевнений у собі, мій сину! Бо ревнощі....
Фігаро. Не що інше, як дурна дитина пихи, або хвороба божевільного. О, мамо, в цьому питанні я маю філософію... непорушну. І якщо Сюзанна зможе мене колись одурити, я їй вибачаю заздалегідь, їй доведеться довго працювати... (Повертається і бачить Фаншетту, що когось шукає.)
Фігаро, Фаншетта, Марселіна.
Фігаро. Еге!.. Моя маленька кузина нас підслуховує!
Фаншетта. А от і ні! Кажуть, що це непорядно.
Фігаро. Правда, але, раз це корисно, то часто одне йде заради другого.
Фаншетта. Я дивилася, чи тут когось немає.
Фігаро. Вже й хитрує, дурисвітка! Ви добре знаєте, що його тут не може бути.
Фаншетта. А кого ж?
Фігаро. Керубіно.
Ф а н ш е т т а. Та я не його шукаю, бо я добре знаю, де він. Я шукаю свою кузину Сюзанну.
Ф і г а р о. А чого від неї треба моїй маленькій кузині?
Фаншетта. Вам, кузене, я скажу. Я... я тільки хочу віддати їй шпильку.
Фігаро (жваво). Шпильку! Шпильку!.. А від кого, хитрунко? У ваших літах ви вже виконуєте реме... (Схаменувшись, каже лагідно.) Ви виконуєте вже дуже добре все, за що беретеся, Фаншетто. І моя гарна кузина така ласкава...
Фаншетта. Кому ж можна за те гніватися? Я піду.
Фігаро (зупиняє її). Ні, ні, я жартую. Бач, твоя маленька шпилька є та, що його вельможність сказав тобі віддати Сюзанні і що служила до запечатання маленької записки, яку він читав. Ти бачиш, що я в курсі справи.
Фаншетта. То нащо ж ви питали, коли ви добре знаєте?
Фігаро (придумуючи). Бо досить весело знати, яке саме пан дав тобі доручення.