Сюзанна. Я люблю твою веселість, бо вона шалена; вона виявляє, що ти щасливий. Поговорімо про побачення з графом.
Фігаро. Або, ліпше, не будемо ніколи про нього говорити; воно мало не відібрало у мене Сюзанну.
С ю з а н н а. То ти вже не хочеш, щоб воно відбулося?
Фігаро. Якщо ви мене любите, Сюзон, дайте мені слово честі в цьому. Нехай він помучиться, це йому буде наукою.
Сюзанна. Мені важче було його обіцяти, ніж тепер відмовитися. Не будемо більш про це. Фігаро. Твоя щира правда!
Сюзанна. Я не така, як ви, вчені! У мене тільки одна правда.
Фігаро. І ти мене трошки любитимеш? Сюзанна. Дуже. Фігаро. Цього не досить. С ю з а н н а. Як то?
Ф і г а р о. У справі кохання ти бачиш, різних "надто" ще не достатньо.
Сюзанна. Я не розуміюся на цих тонкощах, але я любитиму тільки свого чоловіка.
Фігаро. Дотримуй слова, і ти будеш прекрасним винятком серед звичайних жінок. (Хоче її обійняти.)
СЦЕНА II Фігаро, Сюзанна, графиня.
Графиня. Ах, я ж правду кажу, хоч би де вони були, так і знайте, що вони вкупі. Е, Фігаро, все обкрадаєте своє майбутнє, шлюб і самого себе, надуживаючи так перебування разом з нареченою. Вас там чекають, нетерпляться.
Фігаро. Правда, пані, я забув. Я йду висловити їм моє перепрошення. (Хоче забрати Сюзанну.)
Графиня (затримуючи її). Вона вас наздожене.
Сюзанна, графиня.
Графиня. Чи єв тебе все, що треба, щоб помінятися сукнями?
Сюзанна. Не треба нічого, пані; зустрічі не буде.
Графиня. Ах, ви змінили намір?
Сюзанна. Це Фігаро.
Графиня. Ви мене дурите.
Сюзанна. Боже милосердний!
Графиня. Фігаро не такий, щоб упустити посаг.
Сюзанна. Пані! Е, що ж ви думаєте?
Графиня. Що, нарешті, ви змовилися з графом, а тепер сердитеся, що довірили мені свої наміри. Я вас добре вже знаю. Лишіть мене. (Хоче піти.)
Сюзанна (падає на коліна). Ради Бога, графине! Ви не знаєте, пані, яку кривду робите Сюзанні! Після того як ви завжди були до мене такі добрі і дали мені той посаг!..
Графиня (підіймає її). Ну... я сама не знаю, що кажу! Віддаючи мені своє місце в саду, ти не підеш туди, серце моє; ти стримаєш слово перед своїм чоловіком і цим допоможеш мені повернути мого.
С ю з а н н а. Як ви мене засмутили!
Графиня. Бо я ж справді навіжена. (Цілує її в чоло). Де має бути твоє побачення?
Сюзанна (цілує її в руку). Я тільки завважила слово про сад.
Графиня (показує на стіл). Візьми перо і визначмо місце.
Сюзанна. Писати до нього!
Графиня. Так треба.
Сюзанна. Пані! Принаймні ви...
Графиня. Я беру все на себе. (Сюзанна сідає, графиня диктує.) Нова пісня на голос: "Добре буде в час вечірній під каштанами в саду... Добре буде в час вечірній..."
Сюзанна (пише). "Під каштанами в саду..." А далі?
Г р а ф и н я. Ти боїшся, що він не здогадається?
Сюзанна (перечитує). Все зрозуміло. (Згортає записку). Чим запечатати?
Графиня. Шпилькою, мерщій! Вона буде за відповідь. Надпиши на другім боці: "Верніть мені печатку".
Сюзанна (пише сміючись). Ах! "Печатку"!.. Ця буде веселіша за печатку з наказу.
Графиня (зі смутніш спогадом). Ах!
Сюзанна (шукає на собі). А тепер я не маю шпильки!
Графиня (відколює шпильку). Візьми оцю. (Стрічка пажа падає з її грудей додолу.) Ах, моя стрічка!
Сюзанна (підіймає її). Це того маленького злодія! То ви були такі недобрі?..
Графиня. Чи треба було лишати її на його руці? Це було б гарно! Дайте її сюди!
Сюзанна. Пані її не носитиме вже; вона обмазана кров'ю того хлопця.
Графиня (бере). Чудова для Фаншетти... За перший же букет, що вона мені принесе...
СЦЕНА IV
Молода пастушка, Керубіно (дівчиною), Фаншетта, і багато молодих дівчат, одягнених, як і вона, з букетами; графиня, Сюзанна.
Фаншетта. Пані, оце дівчата з містечка, що хочуть піднести вам квіти.
Графиня (швидко сховавши стрічку). Вони премилі. Мені шкода, дівчатка, що не знаю всіх вас. (Показуючи на Керубіно.) Що це за миленька дівчина, що має такий скромний вигляд?
Одна з п а с т у ш о к. Це моя кузина, пані, вона прийшла сюди тільки на весілля.
Графиня. Вона гарненька. Я не можу втримати в руках двадцять букетів, то зробімо пошану чужосторонній (бере букет Керубіно і цілує його в чоло). Вона почервоніла! (До Сюзанни.) Чи не здається тобі, Сюзон... що вона подібна до когось?
Сюзанна. Справді, так, що можна помилитися.
Керубіно (вбік, руки на серці). Ах, цей поцілунок був призначений не мені!
СЦЕНА V
Молоді дівчата, Керубіно між ними, Фан шетта, Антоні о, граф, графиня, Сюзанна.
А н т о н і о. Але кажу ж вам, вельможний пане, він тут. Вони його одягли у моєї дочки; вся його одежа ще в мене, і от його офіцерський капелюх, що я витяг з вузла (наближається, розглядаючи всіх дівчат, і впізнавши Керубіно, здіймає з нього жіночий чіпець, від чого довгі кучері пажа падають пасмами. Він накладає йому на голову офіцерський капелюх і каже): Е, чи ба! От наш офіцер.
Графиня (відсахнувшись). О Боже!
Сюзанна. Цей крутій!
Антоніо. Я ж казав там нагорі, що то був він... Граф (у гніві). Ну що ж, пані?
Графиня. Ну що ж, пане! Ви бачите, що я здивована ще більше, ніж ви, і, принаймні, так само незадоволена. Граф. Так, але тоді, вранці?..
Графиня. Я була б винна справді, якби я ще приховувала правду. Він прийшов до мене, ми починали готувати той жарт, який ось ці діти завершили. Ви нас побачили тоді, коли ми його перевдягали. Ваш перший рух такий гарячий! Він утік, я змішалася, загальний переляк зробив решту.
Граф (з прикрістю до Керубіно). Чому ви не виїхали? Керубіно (раптом скидаючи капелюх). Ваша вельможносте...
Г р а ф. Я покараю твій непослух.
Фаншетта (шалено). Ах, ваша вельможносте, вислухайте мене! Щоразу, як ви мене цілуєте, пам'ятаєте, що завжди кажете: "Якщо ти схочеш любити мене, Фаншет-точко, я зроблю все, що схочеш".
Граф (червоніючи). Я це казав?
Фаншетта. Так, ваша вельможносте. Замість карати Керубіно, дайте мені його в подружжя, і я вас любитиму шалено.
Граф (убік). Щоб так мене перехитрував хлопчак-паж!
Графиня. Отже, пане, ваша черга! Зізнання цієї дівчини таке ж щире, як і моє, посвідчує нарешті дві правди: що я тільки не самохіть завдаю вам клопоту, тоді як ви робите все, щоб посилити мої підозри й довести, що ви не марні.