© Український переклад. М. Б. Габлевич, 1992.
Раз, два, три,
Грав я і ти.
Абель, жабель, киш, миш,
Тобі дуля, мені книш.
Відколи світ світом, було на нім два Єремії. Один склав єреміаду про лихварство і звався Єремія Бентам. Він завоював серце містера Джона Нійла і був, за малим рахунком, великою людиною. Другий — хрещений батько найважливішої з точних наук — був великою людиною за великим, навіть можна сказати, за найбільшим рахунком.
Що таке шахрайство,— як абстрактне поняття, закладене в дієслові "шахрувати",— розуміють усі. А от що таке шахрайство як одиничний факт, учинок, річ — означити важче. Однак більш-менш чітке уявлення про нього можна скласти, коли означити не шахрайство саме по собі, а людину — як "тварину, котра шахрує". Якби Платонові спало таке на думку, він не зганьбився б через ту обскубану курку.
Платонові поставили дуже дотепне запитання: чому така "двонога тварина без пір'я", як обскубана курка, не є, згідно з його ж дефініцією, людиною? Але мене такими запитаннями морочити не треба. Людина — це тварина, що вміє шахрувати; тварин, що шахрують, нема, за винятком однієї — людини. Щоб це спростувати, замало й цілого курника обскубаних курей.
Те, що становить суть, ядро, принцип шахрайства, є, фактично, властивістю класу істот у піджаках і штанях. Сорока краде, лисиця лукавить, куниця хитрує, людина шахрує. Шахрайство їй судилося долею. "Людину створено для скорботи",— каже поет. Аж ніяк,— її створено для шахрайства. Це її мета, призначення і вирок. Кажемо ж ми на шахрая — "пропаща людина".
Шахрайство, якщо добре розібратися,— це сполука багатьох складників: дріб'язковості, інтересу, наполегливості, винахідливості, відчайдушності, незворушності, оригінальності, нахабства й посмішки.
Дріб'язковість. Шахрай — діяч малого масштабу. Він провадить дрібні операції. Його діло — роздріб, за готівку або чек на подавача. Як тільки шахрай утягується в солідні оборудки, він відразу втрачає свої видові ознаки і стає тим, кого ми називаємо "фінансистом". Останнє слово цілком відповідає уявленню про шахрайство, крім однієї риси — масштабу. Отож можна вважати, що шахрай — це банкір in petto (1), а "фінансова операція" — це шахрайство по-бробдінгнезькому. Одне з другим співвідноситься так, як Гомер із "Флакком", мастодонт із мишею, а хвіст комети із свинячим хвостиком.
Інтерес. Шахрай керується особистим інтересом. Він не любить шахрайства задля шахрайства. В нього на оці — власна кишеня. І ваша теж. Він завжди чує, де можна поживитись. Він ставить на Номер Перший. Ви — Номер Другий і про себе маєте дбати самі.
Наполегливість. Шахрай наполегливий. Збити його з пантелику нелегко. Він не зневіряється. Хай навіть усі банки зірвано, йому байдуже. Він уперто прямує до цілі і, ut canis a corio nunquam absterrebitur uncto (2), так само не випустить здобичі.
(1) У малому (латин.).
(2) Як собака кістку (латин.).
Винахідливість. Шахрай винахідливий. У нього творчий розум. Він знає, що таке інтрига. Він і понадумує, і понадурює. Якби він не був Олександром, то став би Діогеном. Якби не був шахраєм, то став би майстром з виготовлення патентованих мишоловок або добрим рибалкою.
Відчайдушність. Шахрай відчайдух. Він смілива людина. Він веде війну на ворожому полі. Все бере приступом. Він не злякався б ножів Фрея Геррена. З Діка Терпіна, якби йому більше обачності, вийшов би добрий шахрай; і з Даніела О'Коннела — якби йому менше облесності; і з Карла XII— якби йому зо дві клепки вставили.
Незворушність. Шахрай незворушний. Він не нервується. Нервів у нього нема й не було. Його нічим не проймеш, не виведеш,— хіба що за двері. Він байдужий, мов стовп. Спокійний, "мов усміх пані Бері". Він не мнеться, мов стара рукавиця чи немов молода дівиця в старому Байє.
Оригінальність. Шахрай — достоту великий оригінал. Ідеї в нього — власні. Користуватися чужими — нижче його гідності. Трюків не першої свіжості не перетравлює. Він напевне повернув би вам гаманець, виявивши, що добув його неоригінальним способом.
Нахабство. Шахрай нахаба. Він хизується. Бере руки в боки або засуває в кишені. Сміється вам просто в обличчя. Наступає вам на мозолі. їсть ваш обід, п'є ваше вино, позичає у вас гроші, обводить вас круг пальця, копає вашого пуделя й цілує вашу дружину.
Посмішка. Справжній шахрай вінчає справу посмішкою. Тільки ніхто її не бачить. Посміхається він по денних трудах своїх, увечері, у власній спальні, і лише задля власної втіхи. Він приходить додому. Замикає двері на ключ. Роздягається. Гасить свічку. Лягає в ліжко. Кладе голову на подушку. А тоді посміхається. Це аж ніяк не вигадка. Так воно й справді. Хоч я і мислю апріорно, а шахрай без посмішки — не шахрай.
Своїми витоками шахрайство сягає до початків роду людського. Може, першим шахраєм був Адам. У всякому разі, сліди цієї науки губляться в сивій давнині. Проте сучасники розвинули її до такого рівня досконалості, який і не снився тупоголовим пращурам. Тож про старі бувальщини говорити не буду,— обійдуся стислим переказом кількох сучасніших.
Ось одна дуже вдала оборудка. Господиня оббиває пороги крамниць у пошуках, скажімо, канапи. Нарешті в одній вітрині бачить чудову канапу. У дверях крамниці її зустрічає чемний і балакучий молодик, запрошує досередини. Виявляється, вона знайшла саме те, що шукала, а ще однією милою несподіванкою виявляється ціна — на добрих двадцять відсотків нижча, ніж вона сподівалася. Господиня платить не гаючись, дістає рахунок і квитанцію, залишає адресу й прохання, аби річ привезли якнайшвидше, і прощається з крамарем, що розсипається в поклонах. Надходить вечір, а канапи нема. Ще день минає, а канапи нема. Посилають слугу спитати, чому затримка. Затримки теж нема. Ніхто канапи не продавав, та й грошей ніхто не отримував,— крім шахрая, що принагідно прикинувся крамарем.
Наші меблеві крамниці, зовсім позбавлені нагляду, створюють усі умови для подібного ошуканства. Відвідувач зайде, огляне меблі і вийде, а ніхто його не чув і не бачив. Заманулося вам щось купити чи спитати ціну — є для цього дзвінок, а більше, вважається, нічого й не треба.