— Друга хвиля! — закричав Лютик. — Друга хвиля!
Це факт, була друга. А за нею — третя. Четверта. П'ята. І шоста. Стіни води сунулись на узбережжя і порт.
Хвилі з несамовитою силою вдаряли у пришвартовані кораблі, ті шалено шарпались на якірних ланцюгах, Геральт побачив, як з палуб у воду падають люди.
Розвернуті носами до вітру судна щосили боролись зі стихією. Якийсь час. Втрачали щогли, один за одним. Потім хвилі стали накривати їх. Зникали в піні й виринали, зникали й виринали.
Першим перестав виринати поштовий кліпер "Луна". Просто зник. Така ж доля за мить спіткала і "Фуксію", галера просто розвалилась на шматки. Натягнутий якірний ланцюг розірвав корпус "Алке", когг блискавично зник у безодні. Ніс та форкастель "Альбатроса" відламався під натиском води, понівечений корабель каменем пішов на дно. Якір "Вертіго" відірвався, галеон затанцював на хребті хвилі, потім його розвернуло і розтрощило об хвилеріз.
"Ахеронтія", "Гордість Цинтри", "Пандора Парві" та два невідомі Геральту галеони підняли якорі, хвилі понесли їх до берега. Цей відчайдушний задум тільки скидався на розпачливу спробу самогубства. Капітани обирали між вірною смертю на рейді та між ризикованим маневром прорватись у гирло ріки.
Невідомі галеони не мали шансів. Жоден не зміг навіть вдало розвернутись. Обидва розбились об пірс.
"Гордість Цинтри" та "Ахеронтія" також не втримали стерно. Зіштовхнулись, зчепились, хвилі потягли їх на узбережжя і рознесли на друзки. Рештки проковтнула вода.
"Пандора Парві" танцювала й скакала на хвилях, ніби дельфін. Але трималась курсу, її несло прямісінько у гирло вируючої Адалатте. Геральт чув крики людей, які підбадьорювали капітана.
Корал скрикнула, вказуючи.
Йшла сьома хвиля.
Попередні, що сягали висотою щогл, Геральт оцінював у якихось п'ять, шість сажнів, від тридцяти до сорока футів. Те, що зараз насувалось з моря, закриваючи собою небо, було вдвічі вищим.
Люди, які нещодавно тікали з Пальміри і які тепер з'юрмились під сторожовою брамою, почали кричати. Вихровий вітер збивав їх з ніг, валив на землю, притискав до частоколу.
Хвиля обрушилась на Пальміру. І просто змила її, стерла з лиця землі. Вода миттю досягла палісади, накриваючи затиснутих там людей. Маси дерева і дощок, які несло хвилею, з силою вдарились об частокол, виламуючи колоди. Звалилась і поплила сторожова вежа.
Нестримний водний таран ударив в підніжжя урвища. Узгір'я затрясло так, що Лютик і Мозаїк впали, а Геральт ледь-ледь втримав рівновагу.
— Треба тікати! — крикнула Корал, вчепившись за балюстраду. — Геральт! Мусимо тікати звідси! Йде наступна хвиля!
Хвиля обрушилась на них, залила водою. Люди з терас, ті, що не кинулись утікати раніше, кинулись робити це зараз. Втікали серед криків, вище, ще вище, на узгір'я, в бік королівського палацу. Дехто залишився. Геральт впізнав серед них Равенгу та Антею Дерріс.
Люди верещали, вказували руками. Хвилі підмили стіну урвища справа від них, під районом вілл. Перша вілла склалась, ніби картковий будиночок і сповзла вниз, прямо в кипінь. За першою поповзла друга, третя і четверта.
— Місто розвалюється! — завив Лютик. — Розлітається на шматки!
Літта Нейд підняла руку. Проскандувала закляття. І зникла. Мозаїк вчепилась у Геральтове плече. Лютик скрикнув.
Вода була вже під ними, під самою терасою. А у воді були люди. Зверху їм подавали жердини, багри, кидали мотузки, витягали. Недалеко від них кремезний чолов'яга стрибнув у водоверть, вплав кинувся рятувати жінку, яка тонула.
Мозаїк крикнула.
Побачив відірваний шмат від стріхи. І дітей, які вчепились у нього. Троє дітей. Стягнув меч зі спини.
— Лютику, тримай!
Скинув куртку. І стрибнув у воду.
Це не було звичайне плавання і звичайні навички з плавання тут не ставали в нагоді. Хвилі мотиляли ним, кидали в різні боки, вгору та вниз, об нього бились кружляючі у вирі важкі балки, дошки та меблі, деревна маса все напирала і загрожувала розчавити його. Коли, нарешті, доплив і вхопився за дах, вже був сильно побитий деревиною. Шматок стріхи скакав і кружляв на хвилі, ніби бик. Діти верещали на різні голоси.
Троє, подумав. Жодним чином не зможу забрати всіх трьох.
Плечем відчув поряд із собою чиєсь плече.
— Двоє! — Антея Дерріс виплюнула воду, вхопила одне дитинча. — Бери двох!
Це було нелегко. Стягнув хлопчика, затиснувши його під пахвою. Дівчина у приступі паніки вчепилась у крокви так міцно, що довго не міг розчепити її пальці. Йому допомогла хвиля, яка накрила їх з головою. Притоплена дівчинка відпустила крокви, Геральт затиснув її під другою пахвою. А потім всі троє почали тонути. Діти булькотіли і шарпались. Геральт борсався.
Не знав, яким чином, але випірнув. Хвиля ударила ним об мур тераси, позбавляючи можливості зробити вдих. Дітей не випустив. Люди зверху кричали, намагались допомогти, подаючи щось, за що могли б учепитись. Не змогли. Вир підхопив і поніс їх. Зіштовхнувся з кимось, це була Антея Дерріс з дівчинкою на плечах. Боролась, але він бачив, що з останніх сил. З трудом утримувала над водою голову дівчинки та свою власну.
Поряд плюснуло, почув уривчасте дихання. Мозаїк. Вирвала з його рук одну дитину, попливла. Бачив, як об неї ударилась балка, що її несло хвилею. Крикнула, але дитину не випустила.
Хвиля знов кинула їх на мури тераси. Цього разу люди зверху вже були готові, принесли навіть драбини, висіли на них із простягнутими руками. Відібрали в них дітей. Бачив, як Лютик хапає і витягує на терасу Мозаїк.
Антея Дерріс глянула на нього. У неї були красиві очі. Всміхнулась.
Хвиля вдарила в них деревною масою. Великими палями, вирваними з частоколу.
Одна з них попала в Антею Дерріс та прибила її до тераси. Антея виплюнула кров. Багато крові. Потім зронила голову на груди і зникла під водою.
Об Геральта вдарились дві колоди, одна поцілила в плече, інша — в стегно. Удар паралізував його, миттю весь заціпенів, втративши можливість поворухнутись. Захлинувся водою і пішов на дно.
Хтось підхопив його, залізною, болісною хваткою, рвонув вгору, до світлого марева поверхні. Сягнув рукою, намацав кремезний, твердий, наче камінь, біцепс. Богатир працював ногами, збурюючи воду, ніби тритон, вільною рукою відштовхував плаваюче довкола дерево і трупи потопельників, які кружляли у вирі. Випірнули поряд із терасою. Зверху доносились крики, вітання. Простягнуті руки.