Найманці. Неважко було здогадатись. Екіпаж фрегату "Ахеронтія".
На узвишші, на самому троні сидів темноволосий і кароокий чоловік із видатним носом. Також був засмаглий. Але сережку у вусі не носив.
Поруч із ним, на підставленому стільці, сиділа Ілдіко Брекль, все ще в сніжно-білій сукні й все ще розцяцькована діамантами. Недавня королівська наречена і обраниця дивилась на темноволосого чоловіка поглядом, сповненим обожнювання. Геральт вже давно почав здогадуватись, як розвиватимуться події надалі та причини цих подій, зіставляв факти, складаючи цей пазл. Одначе, тепер навіть людина з обмеженими розумовими здібностями могла би легко помітити і зрозуміти, що Ілдіко Брекль і темноволосий чоловік знають одне одного, і добре знають. І, скоріше за все, знайомі вже давно.
— Королевич Віраксас, принц Керацка, який ще мить тому був спадкоємцем трону і корони, — виголосив лунким баритоном гігант де Сантіс. — А цієї миті він вже є королем Керацка, законним володарем країни.
Першим склонився, а потім опустився на одне коліно церемоніймейстер. За ним пошану королю віддав герольд. Їхній приклад наслідували сенешалі, низько схиливши голови. Останнім, хто вклонився, був Феррант де Леттенхоф.
— Ваша Королівська Величність.
— Поки що вистачить "Ваша Милість", — уточнив Віраксас. — Повний титул буде мені присвоєний після коронації. З якою, до речі, не треба баритись. Чим швидше, тим краще. Правда, пане церемоніймейстере?
Було дуже тихо. Чутно було, як у когось із придворних бурчить у животі.
— Мій батько, вічна йому пам'ять, помер, — промовив Віраксас. — Відійшов до своїх славетних предків. Обидва мої молодші брати, що мене аж ніяк не дивує, звинувачені в державній зраді. Судовий процес відбудеться згідно з волею покійного короля, обидва брати будуть визнані винними і за вироком суду муситимуть назавжди покинути Керацк. На борту фрегату "Ахеронтія", який винайняв я… і мої могутні друзі та покровителі. Знаю, що покійний король не залишив заповіту та інших офіціальних розпоряджень щодо престолонаслідування. Я залюбки згодився би з волею короля, якби такі розпорядження існували. Але їх нема. Тож, за законом престолонаслідування, корона належить мені по праву. Чи серед присутніх тут є хтось, хто хотів би це оскаржити?
Серед присутніх таких не було. Всі присутні в достатній мірі були обдаровані як здоровим глуздом, так й інстинктом самозбереження.
— Тоді попрошу розпочати приготування до коронації, нехай цим займуться компетентні особи, які мають на це повноваження. Коронація проводитиметься одночасно з весіллям. Я вирішив відродити стародавню традицію королів Керацка, воскресити закон, викарбуваний віками. Згідно з ним, якщо наречений вмер напередодні весілля, то з нареченою має одружитись найближчий нежонатий кровний родич.
Ілдіко Брекль, це було очевидним з огляду на її сяючий вираз обличчя, була готова виконати умови стародавньої традиції прямо тут і зараз. Решта натовпу мовчала, силуючись пригадати, хто, коли і з якого приводу започаткував таку традицію. І яким чином цей звичай міг викарбуватись у віках, якщо саме королівство Керацк не проіснувало ще й однієї сотні років. Однак, зморщені посиленою мозковою роботою чола придворних хутко розгладились. Всі як один дійшли до одностайного рішення. Хоча коронація ще не відбулась і хоча поки що Його Милість, але Віраксас фактично вже майже король, а король завжди правий.
— Щезни звідси, відьмаче, — шепнув Феррант де Леттенхоф, вкладаючи Геральтові до рук його меч. — Забери звідси Юліана. Щезніть обидва. Ви нічого не бачили, нічого не чули. І щоб ніхто не довів вашу причетність до цієї справи.
— Розумію, — Віраксас змірив присутніх придворних довгим поглядом, — і можу прийняти той факт, що для декого з вас ситуація ця надто приголомшлива. І що для декого сьогоднішні зміни надто несподівані та раптові, а події розгортаються надто стрімко. Не можу також виключати, що для декого з вас ці зміни не є приємними і не збігаються з вашими поглядами. Полковник де Сантіс одразу перейшов на правильний бік і склав мені присягу на вірність. Того самого очікую від решти присутніх тут.
— Почнемо, — кивнув, — з вірного слуги мого, вічна йому пам'ять, батька. Слуги, який так само вірно виконував і накази мого брата, що вчинив замах на життя батька. Почнемо з королівського прокуратора, пана Ферранта де Леттенхофа.
Прокуратор вклонився.
— Розпочнеться слідство, — пообіцяв Віраксас. — Воно покаже, яку роль ти відіграв у змові принців. Змова виявилась провальною, а це, в свою чергу, кваліфікує змовників як бездарних. Помилку зміг би пробачити, а бездарність — ні. Не прокуратору, який стоїть на варті закону. Але це все згодом, зараз почнемо з фундаментальних речей. Підійди, Ферранте. Хочемо, аби ти показав і довів, кому служиш. Хочемо, щоби ти склав нам належну пошану. Аби впав у ноги біля трону. І поцілував нашу королівську руку.
Прокуратор слухняно рушив у напрямку трону.
— Щезни звідси, — встиг ще раз шепнути. — Щезни якнайшвидше, відьмаче.
* * *
Веселощі в саду йшли на повну.
Літта Нейд одразу помітила кров на манжеті Геральтової сорочки. Мозаїк також помітила, та на відміну від Літти зблідла.
Лютик підхопив з таці пажа, що проходив повз, два келихи, одним духом випив один за одним. Підхопив два наступні, запропонував дамам. Відмовились. Лютик випив один, а другий, після недовгих вагань, простягнув Геральту. Корал, примруживши очі, свердлила відьмака поглядом, була помітно напружена.
— Що сталось?
— Зараз про все дізнаєшся.
Залунав дзвін на кампанілі. Удари були настільки зловісними, били так заупокійно та жалібно, що розвеселені гості принишкли.
На підмостки, схожі на ешафот, піднявся церемоніймейстер та герольд.
— Сповнений жалем і скорботою, — промовив у суцільний тиші церемоніймейстер, — сумну звістку мушу сповістити вам. Король Білогун Перший, наш улюблений, добрий і ласкавий володар, пав жертвою наглої витівки долі, раптово вмер, відійшов у кращий світ. Але королі Керацка не вмирають! Король помер, хай живе король! Хай живе Його Королівська Величність король Віраксас! Старший син покійного короля, законний спадкоємець трону і корони! Король Віраксас Перший! Трикратно віват король! Віват! Віват король!