цього досить. Справа в тому, що в цьому будинку я визнаю тільки вас.
Розіна. Чим я можу вам послужити, пане солдате?
Граф. Дрібниця, дитинко. Але якщо в моїх словах буде щось неясне...
Р о з і н а. Я вже доберу розуму.
Граф (показує їй листа). Ось лист, візьміть його. Треба тільки... Я прошу, щоб ви дали мені сьогодні переночувати в себе.
Бартоло. Тільки це?
Граф. Не більше. Прочитайте цю любовну записку від нашого квартирмейстера.
Бартоло. Побачимо. (Граф ховає листа й дає йому інший папірець. Бартоло читає.) "Лікар Бартоло прийме, нагодує і дасть переночувати"...
Граф (натискуючи). Дасть переночувати.
Бартоло "...тільки на одну ніч солдатові кавалеристові, на ім'я Ліндор, прозваному Школяр"...
Розіна. Це він, це він.
Бартоло (жваво до Розіни). Що таке?
Граф. Ну, тепер, чи не маю я рації, лікарю Барбаро?
Бартоло. Здається, ця людина розважається з того, що калічить моє ім'я всіма способами. Ідіть до біса! Барбаро! Барбало! Скажіть вашому нахабному квартирмейстерові, що з часу моєї подорожі до Мадрида мене звільнено від обов'язку давати квартиру військовим.
Граф (вбік). О, небо! Яка прикра перешкода.
Бартоло. А, друже, це вам не подобається і трохи розчаровує вас? Але все-таки зараз же йдіть геть!
Граф (вбік). Я себе мало не видав. (Голосно.) Іти геть? Якщо вас звільнено від обов'язку давати квартиру військовим, вас певно не звільнено від обов'язку бути чемним? Іти геть! Покажіть мені відповідний документ. Хоч я не вмію читати, а все ж таки...
Бартоло. Це не довго. Він у мене тут, у бюро.
Граф (поки він іде, не сходячи, з місця). Моя прекрасна Розіно!
Розіна. Як, Ліндоре, це ви!
Граф. Візьміть же цього листа.
Розіна. Бережіться, він дивиться на нас.
Граф. Витягніть вашу хустку, я його кину. (Підходить.)
Бартоло. Тихше, тихше, пане солдате! Я не люблю, коли так зблизька дивляться на мою дружину. Граф. Вона — ваша дружина? Бартоло. А що таке?
Г р а ф. Я думав, що ви якийсь прадід їй; між нею й вами найменше три покоління.
Бартоло (читає папір). "На підставі певних і достовірних відомостей"...
Граф (вибиває з його рук папір, і він падає на підлогу). Хіба потрібна мені вся ця балаканина?
Бартоло. Знаєте, солдате, якщо я покличу слуг, вони зроблять з вами те, на що ви заслуговуєте.
Граф. Бійка? А, з охотою! Це мій фах (показує свій пістолет). Ось чим я покажу себе. Ви, певно, ніколи не бачили бійки, пані?
Розіна. І не хочу бачити.
Граф. Проте нема нічого веселішого за бійку: уявіть собі (штовхаючи лікаря) спочатку, що вороги — на одному боці яру, а друзі — на другому. (До Разіни, показуючи їй листа.) Витягніть хустку (плює на підлогу). Ось — яр, зрозуміло? (Розіна витягає хустку, граф кидає листа між собою і нею.)
Бартоло (нахиляється). Ах, ах!
Граф (швидко підіймає листа). Чекайте. Я ж хотів вам розповісти про таємниці мого фаху... З виду така скромна жінка... Але хіба не любовний лист упав оце з її кишені?
Бартоло. Дайте, дайте!
Граф. Тихше, татуню! Кожному своє. А якби з вашої кишені впав рецепт послаблюючого?
Розіна (простягає руку). А, я знаю, що це, пане солдате! (Бере листа й ховає в маленьку кишеню свого фартушка.)
Бартоло. Чи ви колись підете геть?
Граф. Гаразд, я йду. Прощавайте, лікарю, не згадуйте лихом! Серце моє, моліться, щоб ще на деякий час смерть забула про мене. Ніколи ще життя не було для мене таке дороге.
Бартоло. Ідіть, ідіть! Якби я мав владу над смертю...
Граф. Над смертю? Хіба ви не лікар? Ви стільки робите для смерті, що вона не повинна ні в чому вам відмовляти. (Виходить.)
СЦЕНА XV
Бартоло, Розіна.
Бартоло (дивиться йому вслід). Нарешті він пішов. (Убік.) Треба тримати себе в руках.
Розіна. Але погодьтеся, що цей молодий солдат дуже веселий. Хоча він і п'яний, видно, що це розумна й досить вихована людина.
Бартоло. Яке щастя, моя дорога, що ми змогли позбутися його! Але чи тобі зовсім не цікаво прочитати зі мною папірця, якого він передав?
Розіна. Якого папірця?
Бартоло. Того, що він ніби підняв, щоб ти могла його взяти.
Розіна. Гаразд! Цей лист упав з моєї кишені. Він від мого кузена, офіцера.
Бартоло. Ая думаю, що цей солдат витягнув його зі своєї кишені.
Р о з і н а. Я його добре впізнала.
Бартоло. Але ж не так важко подивитися!
Розіна. Не знаю тільки, що я з ним зробила.
Бартоло (показує на кишеньку). Ти його туди поклала.
Розіна. Ага, через неуважність.
Б а р т о л о. А, напевне. Ти побачиш, що це якась дурниця.
Розіна (вбік). Якщо я не розсерджу його, ніяк не можна буде відмовити.
Бартоло. Дайте ж, серце моє!
Розіна. Але чому ви так цього хочете, пане? Чи знову недовіра?
Бартоло. А чому ви так не хочете показати?
Р о з і н а. Я вам повторюю, пане, що це тільки лист мого брата, який ви вчора передали розпечатаний. А тому, що ми вже заговорили про це, я вам відверто скажу, що ця безцеремонність мені дуже не подобається.
Бартоло. Я вас не розумію.
Розіна. Хіба я розглядаю ваші папери? Чому ж ви наважуєтеся брати ті, що адресовані мені? Якщо це ревнощі, вони мене ображають. Якщо справа в тому, що ви зловживаєте владою, яку захопили самі, це мене ще більш обурює.
Бартоло. Як! Обурює! Ви ще ніколи так зі мною не говорили.
Розіна. Якщо я стримувалася досі, це не для того, щоб дати вам право ображати мене безкарно.
Бартоло. Про яку образу ви говорите?
Розіна. Ніде ще нечувано, щоб хтось дозволив собі розпечатувати чужі листи.
Бартоло. Листи своєї дружини?
Р о з і н а. Я ще не ваша дружина. Але чому це свою дружину можна дозволити собі ображати?
Бартоло. Ви хочете змінити тему і відвернути мою увагу від цього листа, якого безперечно дістали від якогось закоханого. Але я його прочитаю, запевняю вас.
Розіна. Ви його не прочитаєте. Якщо ви підійдете до мене, я втечу з дому й попрошу першого стрічного дати мені притулок.
Бартоло. Ніхто вас не прийме.
Розіна. Це ще побачимо.
Бартоло. Ми тут не у Франції, де жінка завжди права. Але щоб ви не могли здійснити цієї фантазії, я замкну двері.
Розіна (поки він іде до дверей). О, небо, що робити? Покладу швидко на місце братів лист і дам йому змогу прочитати його. (Кладе листа в кишеню так, що його трохи видно.)
Бартоло (повертається). А, сподіваюся, що тепер я побачу його.