Розіна. Не дуже добре, пане Фігаро. Нудьга мене вбиває.
Фігаро. Цілком вірю. Від цього повнішають тільки дурні.
Розіна. З ким це ви так жваво розмовляли там, внизу? Я не чула, але...
Ф і г а р о. Це молодий бакалавр, мій родич: надзвичайно розумний чоловік, з тонкими почуттями, талановитий, дуже гарний. Перед ним велике майбутнє.
Розіна. О, добре, добре. Як його ім'я?
Фігаро. Ліндор. Він не має нічого, але якби він не виїхав так раптово з Мадрида, він міг би там знайти добре місце.
Розіна (необачно). Він його знайде, пане Фігаро, знайде. Молодий чоловік, такий, як ви описуєте, не залишиться невідомим.
Фігаро (вбік). Дуже добре. (Голосно.) Але він має велику ваду, що заважатиме йому робити кар'єру.
Розіна. Ваду, пане Фігаро? Ваду? Чи ви в цьому впевнені?
Фігаро. Він закоханий.
Розіна. Закоханий! І ви називаєте це вадою?
Фігаро. Ні, справді, це один з тих, хто не має щастя.
Розіна. Ах, яка несправедлива доля! А чи не називав він, кого кохає? Мені дуже цікаво...
Фігаро. Ви остання, пані, кому я хотів би зізнатися в цьому.
Розіна (швидко). Чому, пане Фігаро? Я вмію мовчати. Цей молодий чоловік — ваш родич, тому й цікавить мене. Скажіть бо.
Фігаро (лукаво дивиться на неї). Уявіть собі прекрасну маленьку дівчинку, ніжну, лагідну, жваву і свіженьку, струнку, гнучку, з гарними ніжками, пухкенькими ручками, рожевим ротиком... А щічки! Зубки! Оченята!..
Розіна. Вона живе в цьому місті?
Фігаро. Навіть у цьому кварталі.
Розіна. Може, на цій вулиці?
Фігаро. Вона за два кроки від мене.
Розіна. Ах, як це добре... для вашого родича. І ця особа...
Фігаро. Хіба я її ще не назвав?
Розіна (жваво). Це єдине, що ви забули зробити, пане Фігаро. Кажіть бо, кажіть негайно. Якщо хтось увійде, я не зможу довідатись...
Фігаро. Ви неодмінне хочете цього, пані? Ну, добре! Ця особа — вихованка вашого опікуна.
Розіна. Вихованка?..
Фігаро. Лікаря Бартоло: так, пані.
Розіна (схвильовано). Ах! Пане Фігаро... я не вірю вам, не вірю.
Фігаро. Він горить бажанням сам прийти й запевнити вас.
Розіна. Ви мене примушуєте тремтіти, пане Фігаро.
Фігаро. Пхе, тремтіти! Не варто, пані. Коли починають боятися лиха, одразу відчувають, як це шкодить. До того ж я, ще й завтра не настане, звільню вас від усіх наглядачів.
Розіна. Якщо він мене кохає, то мусить це довести, поводячись цілком спокійно.
Фігаро. Ех, пані, чи можуть любов і спокій бути разом? Бідна молодь тепер така нещаслива, що має одне з двох: любов без спокою, або спокій без любові.
Р о з і н а (опускаючи очі). Спокій без любові... здається...
Фігаро. Так, дуже нудно; я думаю, справді, що любов без спокою набагато цікавіша. Узяти хоча б мене, якби я був жінкою...
Розіна (збентежено). Звичайно, молода дівчина не може заборонити чесному чоловікові поважати себе.
Фігаро. Мій родич поважає вас безмірно.
Розіна. Але якщо він зробить щось необережне, пане Фігаро, він нас занапастить.
Фігаро (вбік). Він нас згубить. (Голосно.) Якщо ви йому забороните це в маленькому листі... Лист має велику силу.
Розіна (дає листа, якого тільки-но написала). Я не маю часу знову писати. Але, передаючи цього листа, скажіть йому... скажіть йому... (Слухає.)
Фігаро. Нікого нема, пані.
Розіна. Що це я роблю тілки заради прихільності. Фігаро. Це зрозуміло. Бігме! Любов виявляється геть по-іншому.
Розіна. Заради прихільності, розумієте? Я боюся тільки, що, зустрівши труднощі...
Фігаро. Так, він може спалахнути. Пам'ятайте, пані, що вітер, який гасить свічку, роздмухує багаття. А ми і є це багаття. І уявіть собі, він так палав, що й мене майже заразив своєю пристрастю, мене, що, власне, є тільки свідком.
Розіна. Боже, я чую опікуна! Якщо він вас знайде тут... Пройдіть через кімнату з клавесином якомога тихіше.
Ф і г а р о. Не хвилюйтеся. (Вбік, показуючи листа). Ось це варте більшого, ніж усі мої спостереження. (Виходить до кімнати з клавесином.)
СЦЕНА III
Розіна (сама). Я вмру з тривоги, поки він не вийде... Як я люблю цього доброго Фігаро! Це дуже порядна людина і добрий родич! Ах! Ось мій тиран! Візьмусь знову до моєї роботи. (Гасить свічку, сідає і бере тамбурне вишивання.)
СЦЕНА ГУ
Бартоло, Розіна.
Бартоло (гнівно). О, прокляття! Скажений Фігаро, злочинець, шкуродер! Чи можна після цього вийти на хвилину з дому і бути цілком спокійним повертаючись?..
Розіна. Хто вас так розгнівав, пане?
Бартоло. Цей клятий цирульник, що перевернув одним рухом руки увесь мій дім: він дає сонних порошків Невсипущому; порошку для чхання Юнакові; пускає кров Марселіні; навіть моєму мулові... Поставити припарку на очі бідолашній сліпій тварині! І все через ці сто екю боргу; він поспішає збільшити рахунок. Ну, хай його принесе!.. І нікого в передпокої! Сюди можна ввійти, як на майдан.
Р о з і н а. А хто може сюди зайти, крім вас, пане?
Бартоло. Краще боятися без підстави, ніж необачно наражатися на небезпеку. Всюди повно метких і зухвалих людей... Хіба ще сьогодні вранці не забрали так швидко вашу пісню, поки я йшов по неї? О, я...
Розіна. Це вже означає, з власного бажання надавати ваги всякій дурниці! Цей папірець могло занести вітром, міг підняти перший-ліпший перехожий, хіба я знаю?
Бартоло. Вітер, перехожий!.. Ніякого вітру немає, пані. На світі не існує таких перехожих — завжди хто-не-будь стежить, навмисне, щоб підібрати папірець, який жінка ніби ненавмисно впустила?
Розіна. Ніби, пане?
Бартоло. Так, пані, ніби.
Розіна (вбік). О, злий дідуган!
Бартоло. Але цього більше не трапиться, бо я накажу заґратувати ці жалюзі.
Розіна. Можете зробити ще краще: замуруйте одразу всі вікна, в'язниця завжди залишається в'язницею!
Бартоло. Щодо вікон, які виходять на вулицю, це було б не так погано... Принаймні, хоч цей цирульник не заходив би сюди.
Розіна. Він теж турбує вас?
Бартоло. Як і всі інші.
Розіна. Які істотні ваші зауваження!
Бартол о. А, довіряйте всім, і скоро ви матимете вдома добру жінку, що вам зраджуватиме, щирих друзів, що її відіб'ють, і вірних слуг, що їм допоможуть.
Розіна. Як! Ви не припускаєте навіть, що можна мати певні принципи і протистояти якомусь Фігаро?
Б а р т о л о. Чи хто на біса може щось зрозуміти в жіночих примхах? Скільки я вже бачив цих жінок з принципами!