Мов обкладений прапорцями у лісі вовк, Данило забігав і закрутився. Надії на союз і на поміч у нього вже не було, і він став дбати про себе сам. Де фортецями, де валами він обніс Луцьк і Стожок, Володимир і Кременець, Галич і новісінький Львів. Поки він це робив, другий удар орди — вже під рукою хана Батия — повалив Рязань, Суздаль, Москву і Київ. А ту-мени Батиєвого багадура Судебея пропалили дотла князівство Данила й пішли далі на захід — на Польщу, на Краків, і в 1241-му році в Нижній Сілезії розбили об'єднані польсько-німецькі війська, згребли одним махом Угорщину й Моравію, Болгарію, Сербію і Хорватію. Судебей зібрався було йти і на священну Римську імперію, на Рим, до якого було з лука дострілити, та в останню хвилину роздумав, і так стільки добра, що не вистачало вже ні гарб, ні возів, ні навіть сторожі для полонених: і Судебей повернув назад, на Волгу.
Після цього погрому, та ще й під наглядом ординських баскаків, звестися на державні ноги вже було неможливо. І князь Данило сідлає коня і поміж згарищами та непохова-ними кістьми своїх людей їде до хана на Волгу, в його столицю. В Бату-Сараї він падає на коліна й запевняє Орду в покірності. Новий хан Берке вішає на шию Данилові золоту пайзу довір'я та недоторканості, вечеряє з ним і відпускає живим. Данило їде додому. Приїхавши в Галич, у столицю свого князівства, він піднімає ковані віка скарбових князівських скринь, аби спорожнити їх до останньої гривни: починає потихеньку збирати й озброювати нове військо. Ночами, коли Данилові вдавалося заснути, йому снилося, що до нього приходять його порубані в минулих боях воїни. Приходять, стають на порозі й не просять нічого: ні їжі, ні одежі, ні навіть коней, а, торохкаючи кістками, благають у князя лише одного — мечів...
Данило відправляє послів до папи римського: поможіть!.. Та папа Інокентій Четвертий замість війська присилає йому королівську корону. Папські нунції урочисто коронують Данила, а під вечір того самого дня прибувають посли від Берке: не зруйнуєш фортець і укріплень — чекай від мене нового походу, і тоді вже пощади не жди!.. Отримати такий ханів наказ — хто-хто, а Данило знав, що це означає... І ось князь-король Данило Галицький з золотою на голові королівською короною і золотою на шиї ханською пайзою руйнує фортеці, вали і переносить столицю з Галича. Далеко на північ, у болотах і лісах своєї землі він закладає нову столицю і називає її Холм...
Князь Василь придивився, золота ханська пайза на шиї в Данила була, видно, й справді йому важка, бо шия якось незручно вигнута. Золота ж корона короля була для його голови замалою та затісною, бо сиділа на ній білим грибочком. І на всьому Даниловому потрісканому, як сірий камінь, обличчі, з запалими, прилиплими до вилиць щоками, з покор-ченим, перерубаним носом, з тяжкими чорними вусами, ворушилися по цю пору живі трьохсотлітні думи. Змучені очі дивилися із тринадцятого свого століття у його, Василеве, шістнадцяте, і йому причулося, що князь від когось чи то від чогось стогне...
Поруч з Данилом Галицьким висів на стіні портрет ще одного Данила — сина турово-пінського князя Дмитрія. Цей князь Данило і був засновником роду Острозьких: у союзі з великим литовським князем Дмитром-Любартом у 1341-му році він воював проти польського короля Казимира Великого
за Волинь і Галичину, збудував собі замок в Острозі й став називатися князем Острозьким. У князя Данила Острозького було четверо синів — двоє загинуло в битвах з татарами, один постригся в ченці, а наймолодший, Федір, став після батька князювати. Коли на Польщу і Литву напав Тевтонський орден, польський король Ягайло й великий литовський князь Вітовт покликали на допомогу Федора. Федір обороняв і оборонив литовську столицю Вільно, де тоді був "руський квартал", бо ще з Київської Русі звід законів Ярослава Мудрого під назвою "Руська правда" ліг в основу литовського державного права, і руська мова в Литві чулася на кожному кроці. Та союз Острозького із сусідами не був тривалим, бо Вітовт і Ягайло стали насміхатися над Федором як схизматиком. І в 1410-му році в битві під Ґрюнвальдом-Таненберґом терпець увірвався: після перемоги над німцями Федір, ображений, пішов додому в Острог. Тоді ж у польський герб вписалося 47 вельможних литовських родів, що перейшли з православ'я на католицтво.
Після Ґрюнвальда гордий і впевнений у собі князь Федір Ягайлу й Вітовту простити свого приниження не міг: він допоміг утекти з кременецької в'язниці молодшому братові Вітовта Свидригайлу, якого Вітовт до в'язниці і посадив. Свид-ригайло став великим литовським князем. По його смерті на литовську корону претендував Мартин Гаштольд. Та новий польський король Казимир прогнав Мартина Гаштольда, і той накликав на об'єднану Польсько-Литовську державу й захоплену нею Україну волзьких татар. Татарам було того й треба. І знову закурів під татарськими кіньми увесь український південь. У 1453-му році татари впали на Поділля, лягли на Волинь, не минули і Галичини. Внук князя Федора Іван, що сів після діда в Острозькому замку, був людиною тихою, роботящою і побожною: в роки свого князювання він дбав про школи, завів біля землі агрономів, заклав у Межиріччі Троїцьку церкву, Троїцький монастир у Дермані, Преображенсь-кий монастир у Дубні, та через татарське плюндрування князівства і йому довелося сісти на коня і взяти в руки меча. Під Теребовлею він заскочив орду, потовк її там добряче й відбив дев'ять тисяч людей з ясиру. Після перемоги під Теребовлею від знесиленого Івана король Казимир забрав
Волинь і, ніби між іншим, приєднав до Литви, буцімто її історичну частину. А в Литві на всіх державних постах уже попадались католики. Литва, маючи за своєю спиною могутню Польщу, з усією запеклістю почала католицизувати Україну. Ще в 1439-му році в Італії, у Флоренції, зібрався Флорентійський собор, щоб об'єднати Західну й Східну церкви, ясна річ, під верховенством католиків. Константинопольський патріарх православ'я під тиском папи римського почав хитатися і вже майже дав згоду на з'єднання. Тоді московський цар Іван Третій написав патріархові в Константинополь листа, в якому назвав його вщступником. І додав: "Перший Рим був кесарів, другий Рим — Візантія, третій — Москва, а четвертому не бувати!" ІДар Іван Третій оголосив себе спадкоємцем грецької віри. Після такого царевого листа до патріарха знову прийшла мужність, і він у вірі встояв. А в Україні за православ'я тримався лише один рід — рід князів Острозьких. Запорізької Січі ще тоді не було. До неї лишалося сто років...