Ігнотус (злякано схопившись).
Що?!
Це правда?
Касильда
Так. Але поспів ти вчасно.
(Дослухається).
Спокою, отче... Сядь,— ходу я чую:
Це він, це мій медвідь, і ми його
Зуміємо умовити в ту ж мить.
Входить Лобода й зупиняється на порозі, здивовано оглядаючи гостя.
Лобода (насупившись).
Добривечір!
Касильда (йде йому назустріч)
Не пізнаєш, мій любий?..
Це ж він... святий отець, що нас вінчав
І змогу дав мені, дурній, знайти
У тебе, мій коханий, ясне щастя.
(Обнімає й цілує його).
Лобода (прояснівши).
Ніколи б не пізнав...
(Іде до столу й цілує ксьондзові руку).
Давно прибув?
Чи добрі вісті маєш?
(Сідає).
Ігнотус
Так, добрі...
Касильда
Стривайте...
(Наливає кубки).
Покріпіться перш, тоді
Й про справи ліпше буде розмовляти.
Лобода (бере кубка).
Розумне слово, серце. Прошу, отче!..
(П'ють і вечеряють).
Касильда (до Лободи).
Чи вірити тому, мій любий Грицю,
Що цеї ночі вдарить Наливайко
Із табору на військо королівське?
Лобода (посміхнувшись).
Та ніби так... Вмовлялися ж удвох.
Касильда (вдає обурену).
Виходить, правда й те, що по звитязі
Його козацтво обере гетьманом —
Над всіми одного, а ти і інші
Лиш за підручних будете у нього!
Лобода (перестає їсти).
Тобі ж про цеє хто казав?
Касильда
Всі кажуть,
Лиш ти один не знаєш, бачу я.
Лобода (насупившись).
Дурне верзуть!
Касильда
Ох, не кажи, гетьмане!
Коли до цього прийде, то кого ж,
Як не улюбленця свого, голота —
Та й запорожці — вкриють бунчуками...
Лобода (гнівно).
Дурне!..
(До ксьондза).
Кажи, які звістки приніс!
Чи годиться коронний на умови?..
Ігнотус
(виймає з-за пазухи папери).
Ось договір: читай і підпиши!
Лобода бере й читає про себе.
Тобі, гетьмане, й старшині, а також
І Війську Запорозькому коронний
Опрощення дає за все минуле
І грамоту від короля ясного,
Яка потверджує твоє гетьманство
Не лиш над запорожцями, але
Над всім козацтвом степовим. За це,
Не гаючись, ти маєш відчинити
Ворота в табір ваш, щоб наше військо
Впустити і приборкати навік
Зухвалого гультяйського гетьмана
І всіх прибічників його.
Лобода
(встає й ходить ло хаті, схвильований).
Так, так...
Умови добрі, що казать, але...
Козацтво не подякує мені
Ігнотус
Тобі тепер крулевська ласка буде
І нагородою за те, що вчиниш,
І охороною від гультяїв.
А прийде час — коронного клейноди
Перебереш і станеш можновладцем
Таким, як і Жолкєвський. Отже, зважся,-
Чи, може, ти волієш у багні
З голотою і далі пробувати?
То залишайсь... Але тоді навіщо
Занапащаєш ти з собою разом
Її, гербовану шляхтянку родом,
А вродою — на світі найяснішу?..
Невже вважаєш ти, що цей курінь,
Брудний — красі ясній такій оздоба?..
Ти гвалтом взяв в коронного її,
Тож мусиш дати їй все, як і коронний!..
Гетьмане запорозький! не забудь,
Що все одно поб'є коронний вас
Раніше чи пізніш, і стратиш ти
Не лиш її, а і життя своє...
Лобода (зупинившіїся, рішуче).
Так, правда... Смерті не боюся я,
Але тебе, позбутися, кохана,
Не маю сили...
(Підходить до столу. Касильда подає каламар і перо).
Най же буде те,
Що Бог призначив!
(Бере перо й підписує).
Віддаюсь цілком
На ласку й милость короля й під зверхність
Коронного гетьмана.
Будь що буде!
Ігнотус (ховає папір).
Не станеться лихого, вір мені:
Себе врятує лиш і запорожців.
Касильда
(склавши руки, як до молитви, підносить очі горі).
Нарешті сталося... Пречиста Діво,
Побожно дякую тобі за те,
Що в час тяжкий на поміч ти прийшла
Урятувати віру і отчизну!..
(Обнімає Лободу).
Й тобі, коханий мій, моя подяка
За те, що не забув ти і про мене!..
Ігнотус
Не гаймося ж, гетьмане, час не жде,
І північ недалеко вже, коли
Свій замір виконати ви хотіли...
Лобода
Так, так... вже час... ходімо.
(До Касильди).
Я вернусь
За хвильку, серце, захистить тебе,
Коли почнеться завірюха.
Касильда
Добре,
Чекатиму тебе.
Ігнотус і Лобода виходять.
Гей, джуро!.. Де ти?..
Джура (входить із сіней).
Я тут, вельможна пані.
Касильда
Де Пазила?
Джура
Не знаю, пані,— не вернулась ще.
Касильда
Це дивно... Прибери зо столу все!
(Ходить у глибокій задумі по кімнаті.
Джура прибирає зо столу).
Чиюсь я чую тупотняву... Хто там
У пізній час такий?..
Джура (прибирає рештки).
Пазина, мабуть...
Касильда (дослухаючись).
Ні, ні... це не вона... Дізнайся вийди!..
Стук у двері.
Хто там?
Джура відчиняє двері і впускає Наливайка, Орішевського, Мазепу, Кремпського й Мамая, сам знов іде до столу.
Наливайко
Пробач, вельможна, що ми пізно так:
Як бачу, ви з гетьманом по вечері...
(Сміється).
Ну, та дарма! Добривечір у хату!..
А де ж — не бачу я — гетьман наш славний?
Касильда
(страшенно схвильована, але намагається
затамувати це усмішкою).
Добривечір! Хоч і нема гетьмана —
Господаря,— проте гостей вітаю
Й до столу всіх ласкаво прошу. Джуро!
Подай нам меду доброго.
Гості сідають до столу. Джура виходить і за хвильку вертається з великим дзбаном меду, подає кубки й виходить.
Наливайко
Спасибі,
Прекрасна господине, за гостинність.
А все ж таки хотіли б знати ми,
Де сам гетьман: нараду маєм з ним.
Касильда (наливає кубки).
Спокою, лицарю,— ще маєм час,-
А то помислити я можу справді,
Що нудишся в моїм ти товаристві,
Як і колись знудився в Білій Церкві.
Наливайко (посміхаючись).
О, як помислити вельможна пані
Могла таке!.. А чи ж не добре дбали
Тоді на тім бучнім весіллі ми,
Танцюючи й впиваючись червоним
Під сальви із гармат ворожих?..
(Далі з цікавістю стежить за її незвичайним
настроєм).
Касильда
(усміхом покриває ледве триману ненависть).