Второвує прихід антихриста на землю ще й шалений розвиток техніки.
Розвеселило Бронка таке місце в книжці:
"Зіпсуття поширюється залізничними шляхами і з скорістю блискавки переноситься телеграфічними і телефонічними дротами та кабелями різних країн світу, й тому не чувана досі комунікація між людьми може тепер накоїти більше лиха за п’ять літ, чим раніше за п'ятдесят".
"Цілком згодний з автором", — зазначив Бронко олівцем на полі брошури.
Дуже багато місця автор брошури приділив найважливішому питанню: коли остаточно зійде антихрист на землю? Різні пророки по-різному (здебільшого дуже туманно) передбачають цю дату. Лише двоє з них визначили її конкретно. Це пастор Ессен, який у своєму науковому, як дізнався Бронко, творі "Коли прийде антихрист" недвозначно говорить, що час антихриста прийде тоді, коли весь світ огорне соціалістична революція: "Бо навіть коли б Росія, Німеччина й колишня Австрія були підготовані до приходу антихриста, то цього ще не вистачило б".
А преподобна слуга божа Бертіна Букійон ще більш точно визначає цю дату: антихрист прийде не у XIX, а в першій половині XX віку. Іншими словами, вже в першій половині нашого століття матимемо всесвітній соціалізм.
"Непогано. Дай боже царство небесне за таке пророцтво преподобній слузі божій Бертіні".
Панування антихриста, як на космічні масштаби, триватиме надзвичайно коротко — всього три з половиною роки. Зате пануватиме він всевладно і всесильно. Матиме, як і Христос, силу творити чуда і теж заведе собі апостолів на зразок Христових.
Одне слово, бідним віруючим буде досить важко зорієнтуватись, чи це прийшов на землю новий месія (на довершення лиха, той лже-Христос може успадкувати вроду своєї матері, хоч і легковажної, але, за твердженням усіх пророків, прегарної жінки), чи антихрист, бо він нічим не відрізнятиметься від звичайних людей.
Бронкові стало цікаво, яким же "мудрим" висновком звершує автор цей свій "науковий" твір. Та шановний професор, сам зміркувавши, що наговорив сім міхів гречаної вовни, і, очевидно, не бажаючи, щоб читач образився на нього, злегка заграє з ним: "Не дається заперечити, що відомості про антихриста якось дивно звучать і дехто міг би подумати, що вони є витвором людської уяви".
Але поскільки про антихриста згадується і у святім письмі, то автор не пропускає нагоди, щоб опертися на його авторитет і покласти край сумнівам наївного читача. Адже святе письмо — "це слово боже і пише тільки те, що правдиве", а з цього випливає простий висновок: все, що написане про антихриста, — теж правдиве.
Коротко, ясно і високо по-єзуїтськи!
Бронко виписував цитати з брошури, коли увійшов Загайчик з цебриком у руках.
— Варуйтеся, аби-м не заваляв вас. Ну, як там? Познайомили-сьте з "Антихристом"? У вас то раз-два, а я, чуйте, мусив би кілька днів сліпати над тим. Знаєте, скажу вам, я вже сміявся над собою: як то воно, мо', так? Бог усе такий могутній і допускає до того, аби йому антихрист вибив кермо з рук аж на три з половиною роки?
Вийшли за ворота, які Загайчик по-господарськи замкнув на дерев'яне засувало.
— Видите, як воно? Одні насамперед ідуть до церкви, а потім до читальні, а інші поза церкву та й відразу до Народного дому. А що будемо колись з церквами та костьолами робити, га? Ет, пусте питаю. Аби дочекатися тієї години, — правда?
Читальня "Просвіти", новий будинок під бляхою, стояла в центрі села, де скупчилися школа, церква, приходство, громадська канцелярія і буцегарня[103], прозвала тут "Івановою хатою".
Читальню в Вишні, як і всюди, побудовано на народні внески, і тому справедливо вона носила назву Народного дому. Переходив цей Народний дім, як і всюди, з рук однієї політичної партії до іншої, в залежності від того, чия взяла на загальних зборах читальні.
З минулої зими читальня перебувала в руках прихильників УНДО. Проте ця обставина аніскілечки не перешкоджала управлінню читальні за гроші здавати залу під збори своїм політичним противникам. Очевидно, виділ виходив з принципу, що збори так чи інакше відбудуться, якщо не у приміщенні читальні, то, у всякому разі, десь-інде, а десятка бюджетові товариства не завадить.
Вечерня ще не скінчилася, але біля читальні крутилися вже люди. Оподалік стояв гурток парубчаків, серед яких Бронко впізнав секретаря підпільної комсомольської організації Юрка Зарічного.
Від групи газдів відколовся і наче неохоче підступив до Бронка й Загайчика Мартинчук, здалека блискаючи білими дорідними зубами. Сиві кучері не старили його, а, навпаки, ще більше підкреслювали рум'яну свіжість обличчя. В порівнянні з каблучкуватою постаттю Олексиного батька Петро здавався ще молодецьким.
Жвавий у русі, колючий у слові, Петро Мартинчук ніби тільки й мав клопоту, кому би то по щедрості своєї натури наділити трохи життєрадісності.
По дорозі схопив за рукав і вів за собою просвітянського діяча Тараса Чижа.
— А-а, Бронко, — трусив Петро обома руками долоню молодого Завадки. — Як ся маємо? Мені казали, що ви приїхали за болотом для тата… Ага, а це пан Чиж. Мені щось таке видиться, що ви повинні б знатися обидва…
— А ми й знаємося! — відповів Бронко першим.
Бронко знав Тараса Чижа ще з юнацьких років. Зрештою, була то надто популярна на Нашівщині фігура, щоб уродженець того краю міг не знати Чижика чи бодай чути про нього.
Кілька років не було Тараса в Нашому, а це недавно з'явився знову.
Казали тоді, що дехто з нашівських патріотів подбав для Чижа місце організатора кружків "Рідної школи" та диригента хорів при читальнях "Просвіти" в Карпатах, аби дати йому нагоду підлікувати легені чистим гірським повітрям.
Тим часом, як розповідав Бронкові Пєрожек, непосидющий Чижик недоїданням та непосильними маршрутами по гірських околицях до решти підірвав своє здоров'я.
Тепер цей просвітитель народу гасає по селах Нашівського повіту, організуючи "Фронт народної освіти" (до біса модним стало тепер оце словечко "фронт").
Як розповідав Бронкові Пєрожек, сина якого вербував Тарас у лави свого "Фронту", їхня ідея полягає в тому, щоб у кожному селі організувати постійний дитячий садок, ясла, медичний пункт та перманентні курси агрономії, куховарства, шиття та крою, городництва, бджільництва і т. п.