Сендер Бланк та його сімейка

Сторінка 14 з 23

Шолом-Алейхем

Ваш відданий батько Сендер Бланк.

Моя люба дружина Міріам-Хая посилає вам усім щирий привіт.

Вищезгаданий Сендер"

З цього листа Йосип був дуже вдоволений, бо зроду тесть не звертався до нього, як цього разу: "Знаменитому дукареві, мудрому й просвіченому". Одразу написав "кучеряве" послання староєврейською мовою, причому з безліччю помилок, і відтоді вони помирились на довгий час.

Поки наш симпатичний Йосип Земель, поступово втрачаючи гроші, не розорився остаточно, він не заспокоївся. А коли вже нічого не лишилось, він не занепав духом, навпаки — відчув якусь полегкість. Милому нашому героєві завжди так таланило, що майже цілий вік він одержував одну по одній якусь спадщину, і тільки-но встигав її роз-

тринькати, як звідкись вихоплювалася нова: то бабусина, то дядькова, то тітчина! А нам з вами, любий читачу, господь не захотів зробити ласку: хай би і ми мали таких бабусь, дядьків і тіточок, котрі перед смертю облагодіяли б нас... Ні! Нам з вами судилося інше щастячко: справити весілля бідної племінниці... допомогти зубожілому своякові... роздобути гроші, щоб підтримати погорільців — жінчиних родичів, або вести на призов якогось там (десята вода на киселі!) троюрідного брата, нікчему й шелихвоста!.. Ет, що там говорити, читачу! Мусимо заплющити на все очі і мовчати.

Не можна сказати, що Ревекка завжди жила в згоді із своїм чоловіком. Щоправда, коли вона стала Йосиповою нареченою, то була майже закохана в гарного, багатого жениха. Бувши тоді п'ятнадцятирічним дівчам, гадала, що на неї чекає велике щастя; так говорили всі в місті, і це скидалось на правду: Мойше Земель — дуже багатий — надсилав синовій нареченій пречудові подарунки, а листи, що їх вона одержувала від Йосипа протягом року, були такі промовисті й палкі, що молода, вродлива, сповнена сил Ревекка, котра прочитала дуже багато романів, мимохіть закохалася в свого жениха, якому тоді вже минуло двадцять років. Не одну ніч пролежала закохана дівчина без сну, із слізьми на очах і фантазувала, уявляючи собі Йосипа Земеля таким відважним, прегарним і мудрим, що по тому кожний день, кожна година і кожна хвилина здавались їй нестерпно довгими!.. Щоправда, вона бачилась із женихом разів зо три, і той поставав перед нею зовсім не таким, як в її мріяннях.

Де й поділися ота краса, розум, освіченість! Навпаки, впадали в око деякі прикрі риси й неприємні звички, до того ж Ревекка часто помічала, що він бреше. Але вона пояснювала це його розпещеністю, тим, що він, бувши змалку мазунчиком, купався в розкошах, і коли Йосип, повертаючись додому, надсилав їй палкі листи,— знову починала фантазувати, і в її уяві поставав не той Йосип, якого вона знала, а цілком інший — вродливий, добрий, любий, справжній герой!

З великим хвилюванням лічила Ревекка дні перед весіллям, а тим часом їй шили найдорожчі й найкращі в світі вбрання: наш вельмишановний Сендер Бланк розщедрився, щоб, боронь боже, не осоромитись перед таким сватом, як Мойше Земель. Вже лишився один місяць, один тиждень, два дні, одна ніч, одна година, одна хвилина — жених уже приїхав!.. Весілля... Музики... Бал... Танці... Вінчальний убір... Подруги... Весільна вечеря... Прощання... Весілля скінчилось...

Перший, медовий місяць — це весна в житті молодого подружжя. Цілий світ створено лише заради них, щоб їм було весело й приємно; навіть водовоз, на якого вдома чекають хвора жінка і голодні діти, здається їм симпатичним, і жебрак, котрий стоїть без шапки, спираючись на палицю, з простягненою рукою,— ох, як це гарно!.. Хай це триває нескінченно...

Нема, нема нічого вічного під сонцем! Весні настає край, медовому місяцеві настає край, всьому настає край! Через п'ять тижнів по весіллі Ревекка зауважила своєму коханому Йосипові, що від рипіння його черевиків їй лящить у вухах і голова аж туманіє... Йосип відповів, що це їй тільки ввижається, якась дурна примха, честноє слово!.. Ревекка відказала, що вона не знає, хто з них дурний і хто розумний. Йосип спалахнув і гнівно відповів, що таких розумних, як вона, він уже бачив, що ущипливих слівець він не любить і те, що вона знає, він уже давно забув, честноє слово!..

Ревекка також розсердилась і сказала, що не може збагнути, в чому виявляються його розум і знання, що вона прочитала книжок значно більше, аніж він, нікчемний чванько у гарно випрасуваній сорочці, проте з порожньою головою... Йосип розлютився й уїдливо дорікнув, що батько в неї — невіглас, та й увесь його статок менш вартий за сміття, що валяється в подвір'ї Мойше Земеля, честноє слово!.. Ревекку це страшенно обурило, і вона заявила: якщо його принижує перебування в домі бідного тестя, хай забирається до своїх багатих батьків хоч би й сьогодні, а вона, Ревекка, не помчить за ним слідом... Йосип забігав по кімнаті, бундючно засунувши руки в кишені; він справді повернеться до своїх любих батьків, йому байдуже, що Ревекка не помчить за ним слідом; таких благородних дам, як вона, він бачив уже багато, до того ж значно кращих, розумніших і освіченіших, честноє слово!.. Цього Ревекка вже не могла стерпіти, залилась слізьми і несамовито залементувала:

— Геть, геть звідси, шарлатане! Геть з-перед моїх очей! Ненавиджу тебе! Геть!!!

Минуло не більш як півгодини, а наш герой Йосип уже стояв перед своєю улюбленою Ревеккою навколішках і перепрошував її, каявся, що завинив проти коханої, коханої жіночки, що він не гідний у слід їй уступити, не вартий її мізинчика, її носовичка, він ладен віддати життя за її чудові, променисті очі, за одну її усмішку, а все, що він наговорив,— пусті теревені, честноє слово!..

Отакі сцени відбувались дедалі частіше, поки Йосип не був змушений дременути до батька на три місяці, і хоч колись присягався, що не може прожити без Ревекки навіть двох годин, виявилось, що він, хвалити господа, витримав розлуку і не помер. Навпаки, подейкують, що Йосип трохи поздоровішав у рідному місті, серед давніх своїх знайомих, а лихі люди, вороги, нашіптували, що він нібито упадає коло своєї двоюрідної сестри, гарненької дівиці, котра ніяк діждатись не може, поки Йосип розлучиться з Ревеккою (о наклепники!)... Оті плітки доходили до покинутої Ревекки Бланк, тобто Ревекки Земель, і завдавали їй багато горя й страждань, чи то з великої любові, чи то з ненависті,— хто може це знати?.. Невідомо, чим усе це скінчилося б, якби мадам Ревекка Земель не одержала таку депешу: