Семеро підземних королів

Сторінка 29 з 40

Олександр Волков

— Ви скаржилися, що наші люди не вберегли маленького звіра. Але ось він тут. Як ви це пояснюєте?

— А хоч би моїм чаклунством! — сміливо відповіла Еллі.

Ментахо розгубився.

— Прошу пробачення, — пробурмотів він. — Звичайно, нам, простим смертним, не годиться втручатися в чаклунські справи. Але я дуже радий, що ви нарешті відкинули удаваність. І тепер ви хочете чи не хочете, а повернете нам Сонну воду.

Тепер почервоніла Еллі:

— Бачите, ваша величносте, це — зовсім інша справа, — почала вона виправдовуватися. — Але про це ми поговоримо з вами іншим разом. А за раз я хотіла вам сказати, що в мене є до вас важливе доручення з горішнього світу.

— До мене особисто?

До всіх підземних королів.

— Тоді ми всі і вислухаємо його на Великій Раді.

ВІЙНА!

друге Еллі виступала перед Великою Радою значно сміливіше. Вона вже мало ніяковіла, дивлячись на придворних у різнокольоровому одязі та величну поставу королів.

Голосом, який не здригнувся, Еллі оголосила ультиматум Страшила. На велике розчарування дітей, він не справив бажаного враження на королів.

А справа пояснювалася просто. Королі й придворні, які проспали кілька століть, ніколи не воювали і зовсім не уявляли собі, що таке війна, яка вона жахлива.

Першим виступив воєвода Гаерто. Він знав про війну із старовинних літописів, написаних тисячу років тому.

— Війна, ге-ге! — приголомшливо волав він з трибуни. — Війна — це весела справа! Війна — це похід, б'ють барабани, трам-там-там! Ми розіб'ємо ворога, заберемо здобич: амбари з пшеницею, бочки з вином, худобу, птицю! Який бенкет ми влаштуємо після перемоги, ге-ге!

Названі трофеї справили на членів Ради велике враження: від жадоби у них заблищали очі.

Тут втрутилася Еллі. Не утримавшись, вона закричала із свого місця:

— Ви нічого не знаєте про війну! Війна — це кров, страждання, смерть!.. І чому ви так упевнені, що переможете?

Гаерто відповів:

— У цьому нема ніякого сумніву! У нас дракони, у нас — звірі! Достатньо напустити на горішню армію сотню Шестилапих, не погодувавши їх дві доби, і вони всіх розірвуть на шматки!..

Гаерто переможно зійшов з трибуни. Еллі спохмурніла: вона зрозуміла, що у підземних королів є справді могутні засоби боротьби.

Виступив Ментахо. З усіх королів він був найрозумніший. Ментахо не вибухнув войовничою промовою. Він просто сказав:

— Звичайно, війна — це не така весела прогулянка, як уявляється воєводі Гаерту. Я знаю наші слабкості: якщо ми вийдемо нагору, то нічого не будемо бачити, і вороги заберуть нас голими руками. Наші дракони й Шестилапі у горішньому світі також будуть сліпі. Але ми й не збираємося йти нагору, навіщо нам це? Адже не ми починаємо війну, це нам погрожує правитель Смарагдового міста. Що ж? Хай приходять. У нас є чим зустріти противника, і тут Гаерто правий.

Еллі з жахом усвідомила, що Ментахо говорить незаперечну істину: горішні армії жде загибель якщо вони спустяться у цей чужий, незнайомий для них світ…

Наступні оратори підтримали Ментахо. Рішення було таке: "Нашестя горішніх не боятися, але на будь-який випадок готуватися до відсічі Фею не відпускати доти, поки вона не розчаклує Священне джерело. Відмовкам Еллі не вірити: таємниче вступивши в зносини з горішніми, вона довела, що володіє чарівною силою".

А в цей час нагорі йшла підготовка до війни повним ходом.

Як тільки Кагги-Карр принесла Сміливому Левові звістку про те, що Еллі в біді, як зразу ж лісом помчали вісники-зайці, галасуючи на всіх перехрестях про те, що цар Лев збирає рать. Щоб косооких гінців не з'їли тигри і леопарди, було оголошено велике перемир'я. Віднині хижаки не сміли кривдити своїх молодших братів, а якщо вже комусь надто нетернілося, то дозволялось пожувати травичку або вгамувати голод фруктами.

Істотною перепоною на шляху в Блакитну країну була Велика річка, на переправі через яку не раз зазнавали лиха Еллі та її Друзі.

Тигри, леопарди, пантери, рисі не любили води, та й сам Лев пускався уплав тільки на випадок крайньої необхідності. Але в лісі були річки, а в річках жили бобри, великі будівники гребель. Того ж вечора всі бобри були мобілізовані, і з них був сформований полк під командою головного інженера Гострі Різці.

Полк рушив уперед до річки, закипіла робота. Бобри підгризали дерева, що росли на берегах, зіштовхували їх у воду. Там вони підтягували одну колоду до іншої, а шимпанзе і макаки зв'язували їх мотузками — ліанами. До встановленого терміну міст був готовий, і зв'язківці-папуги полетіли доповісти про зроблене головнокомандуючому.

Опівдні почався великий вихід з лісу. У чинному порядку йшли один за одним батальйони ягуарів, кугуарів, ведмедів, рухались роти пум, рисей, пантер. Особлива військова частина була сформована з мавп ревунів. Від них не чекали безпосередньої участі в битві, але їхнє громове ревіння мало призвести до сум'яття в лавах супротивника.

Обоз складався з дужих буйволів, турів і зубрів: вони несли На спинах пакунки бананів та інших фруктів — продукти харчування для армії які хоч не дуже подобалися хижакам, але придатні для втамування голоду.

Попрощавшись з дружиною та дітьми, Лев рушив на чолі роти тигрів: це була його особиста гвардія. Полководця супроводжували птахи-ад'ютанти і птахи-секретарі. Ад'ютанти передаватимуть розпорядження головнокомандуючого, а секретарі вестимуть літопис походу і відатимуть розподілом продовольства.

Лев дуже гордився тим, який мудрий розпорядок він установив у війську. Він жмурився і муркав від задоволення, як великий кіт.

У Фіолетовій країні теж готувалися до походу. Мигуни вже мали військовий досвід. Вони воювали проти дерев'яної армії Урфіна Джюса і розбили її. Вони мали на озброєнні знамениту гармату, яка лопнула після першого ж пострілу, її можна було полагодити, був і порох, виготовлений у свій час Велетнем із за гір. Крім гармати, були сокири та залізні довбешки з шпичками, насадженими на довгих держаках.

Дорогою марширували роти Мигунів, які пройшли військову підготовку під керівництвом фельдмаршала Діна Гіора.

Мешканці Смарагдової країни зовсім не відзначалися войовничістю, але й вони збиралися рушити в похід з серпами, косами, лопатами і вилами.