"Антоне! Антоне! де ти?" гукав Семен. "Йди чаю пить." — Але Джур не чув нічого! перед ним стояв образ Рисі, в ушах ёго чулись слова іі "ви завтра ідете..." він задихався!..
"Антоне!" скрикнув підходячи до ёго Семен. "Ти глухим став, чи що? — кричу, кричу, зову тебе, а ти стоіш наче вкопаний й не чуєш."
Джур подивився на Семена.
"Та що се з тобою Антоне! чого ти такий червоний?"
— "Що зо мною?" одповів Джур... "3о мною те... що я.. я люблю твою сестру Рисю!"
Жук ні з роду не сподівався такоі одповіди, не знав що й сказать и мовчав.
— "Чогож ти мовчиш, Семене! хиба не чув, що я сказав?" "Чув, та щож мені казать?"
-"Що казать!.. Боже мій! и ти не знаєш, що казать!.. та ти порадив би мені, що діяти! говори швидче, говори."
Джур взяв Семена за руки и стиснув іх з усієі сили.
"Ай!" крикнув Семен, "постій! не дави так боляче! та що се ти, Антоне!.. як же се так!.. ти спочинь! дивись, як од тебе палить жаром. Ходім у хату!"
— "Ні, в хаті душно... не піду... ти мені кажи, що діяти?"
"Та що-ж я тобі скажу? Рися знає, що ти любиш іі?"
— "Знає."
"Що ж вона?"
— "И вона мене любить."
"От — як! гм!.. ну се ваше діло, я тут нічого..."
— "Бач! нічого!.. я у ёго поради прошу, а він "нічого"... геть! йди собі!.."
"Чуєш, Антоне! ти справді тепер не при собі... Ходім у хату та спочинь, а послі порадимось."
— "Тривай, я й тут спочину..."
Пройшло більш години: Джур и Жук сиділи мовчки... Як ось прийшов Иван и сказав:
— "Пані ждуть вас до чаю."
"Зараз прийдемо. Ходім!" сказав Жук.
Джур мовчки встав и пішов; але прийшовши в дім, повернув у свою кімнату и просив принести ёму туди чаю. Матери Жук сказав, що Джур втомився пакуючись и хоче спочить, и взявши чай сам поніс ёго Джурови...
— "Ну, Семене! щож ти мені скажеш: піде Рися за мене, чи ні?" спитав Джур трохи згодя.
"Не знаю..."
— "А ти як думаєш?"
"Я?.. мені здається, коли вона тебе любить... тілько, що вона ще дитина... Сам ти знаєш, що іі заміж ще дуже рано... нехай би ще погуляла..."
Джур підскочив. "Рано!.. се-б то вона мені не пара... так?" спитав Джур, глянувши грізно на Семена.
"Ні! не так!.. ти не горячись, осядься трохи... Ти лікар и лучше мене знаєш, що ранні браки шкодливі... Ти розмисли гарненько: коли ти кого любиш, так не захочеш зробить того нещасним... а хиба Рися буде щаслива, вийшовши заміж у такі дитинні літа?..."
— "Я й не кажу, щоб зараз вона виходила за мене... можно щось и підождать... але чи ти згодишся на наш брак?"
"Хиба я що?" одповів Семен... "я Рисі не батько... не мені з тобою жить, у неі своя воля є... Се як вона сама захоче та матуся..."
— "Чи вже ж матуся стане суперечити?" спитав Джур.
"И про се я не знаю; сам попитай у неі..."
А Рися тим часом зайшовши у ліс втирала дрібні слёзи. Іі душило те, що "він завтра поіде, ёго завтра вже не буде": більш ні про що Рися й не думала! Ій и на гадку не прийшло, чи жениться він з нею, чи ні; ій хотілось тілько, щоб вона ёго бачила, чула ёго голос, говорила з ним, щоб він не іхав. — Виплакавшись Рися вернулась до дому, прийшла в свою кімнату, замкнула двері, вмилась; тогді одімкнула замок в дверях и сіла.
Несподівано для неі війшов Семен.
"Де ти Рисю була?" спитав він.
— "У лісі гуляла..." одповіла.
"И чаю не пила?"
— "Ні! я встала рано, напилась молока и пішла гулять."
"Одна?"
— "Одна! хиба мені первина?"
"А Джура не бачила?"
— "Бачила в саду..."
"Що він тобі казав?"
— "На що се ти допитуєшся?"
"Я знаю, що він тобі казав..." сказав Семен и всміхнувся.
— "Коли знаєш, так на що питать!"
"Рисю! скажи прямо: ти любиш Джура?"
Рися зачервоніла, спустила у низ очи и тихенько промовила: "Еге!"
"Гм! а пішла б за ёго заміж?"
— "Я про се й не гадала!.."
"Так погадай, та ще й добре погадай! він сегодні сватати ме тебе..."
Рися замислилась... Трохи згодя вона сказала: "Серце Сеню! братику мій! порадь ти мене..."
"Моя хата з краю!.. тобі з ним жить."
— "Я ще молода... людей не знаю: ти лучше знаєш Джура... він твій приятель..."
"Про мене!"
— "Що про тебе?"
"Рано тобі заміж... погуляй ще..."
— "Сеню!.. він завтра поіде?"
"Поіде..."
Рися знов заплакала. Семен став іі уговорювати, став іі заспокоювати, став пестити наче дитину.
— "Сеню!" сказала заспокоівшись Рися, "мені байдуже замужя!.. коли-б він не іхав... жалко мені ёго буде!.. Сеню! скажи ёму, щоб не іхав — "
Знов Семен став уговорювати Рисю, що Джурови не можна не іхати, що ще лучше, колі він поіде, тогді ще краще вона засвідчиться, чи справді вона ёго а він іі любить. Заспокоівши сестру, Жук пішов у поле. Ёму хотілось освіжиться! Така несподівана річ, слёзи сестри, котру він дуже любив, зробили й на ёго великий вплив, підняли и у ёго цілий рій думок! Він любив Джура яко товариша, поважав ёго, але при думці — щоб Джур став ему шваґром, — у ёго на серці становилось не зовсім добре! Чим Джур не вдоволяв ёго для шваґра? про се Жук не допитався сам у себе, але коли-б залежало од ёго одного, він би не згодився на замужя Рисі з Джуром!.. Через се він и навертав и Джура и Рисю на ту гадку, що Рисі ще рано заміж! — "Нехай мине," думав Жук, "рік, або два, тогді и видній буде: може я й помиляюсь, може Джур и справді стоіть Рисі!.. мені що в ёму!.. мені, аби вона була за ним щасливою... нехай же вона ёго краще розпізнає, а то, що вона покохала ёго — се не диво! молода дівчина!.. дитина."
За обідом и Рися и Джур більш мовчали, говорив за всіх Жук з матерю більш про хозяйство, та про роботи. А Соня пильно придивлялась и до Рисі и до Джура и до Семена.
У вечері, як тілько після чаю стара Жучиха встала, щоб ити у свою кімнату на розмову з приказчиком про хозяйскі речи, Джур запитав іі, чи не дозволить вона зайти до неі и ёму поговорити про дуже важне діло.
— "Заходьте, заходьте!" сказала Жучиха; "я не забавлюсь довго з приказчиком." Вона знала вже, про яке "важне діло" Джур хоче говорити з нею: Семен вже проблаговістив ій усе, що сам знав.
Годину згодя Джур сидів вже з Жучихою и мучився, не знаючи з якого боку почать річ про своє "діло."
— "Дякую вам, Олено Василівно!" говорив Джур, "за ваші хліб-сіль и ласки..."
— "Ні за що," одповіла Жучиха. "Спаси-Біг и вам, що завернули до нас... Вибачте, коли скучали; звістно на хуторі не великі веселости."