Трагедія в 5 діях і 7 картинах
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Потоцький — коронний гетьман.
Шмигельський, Жезніцький, Яворський, Качинська — шляхта
Кася — її дочка
Зося Курчинська, потім жона Чалого.
Сава Чалий.
Гнат Голий — його побратим.
1-й, 2-й, 3-й запорожці.
Медвідь, Грива — спершу селяне, потім гайдамаки.
1-й, 2-й, 3-й чоловіки.
Гайдамака.
1-а, 2-а баби.
Нянька біля дитини Чалого.
Кульбаба, Кравчина, Яків, Молочай, Микита — гайдамаки.
[Потап— козачок.]
ДІЯ ПЕРША
Середина пустки. Лави. Стіл на трьох ногах. Піч наполовину розвалена. На стіні висить жидівський халат. На сцені нема нікого.
ЯВА І
Медвідь і Грива, входять.
Грива (з косою направець в руках. З дверей). А хто тут є, озовися!
Медвід ь Нема ще нікого, рано!.
Грива. А тут безпечно справді.
Медвідь. Еге! Ніхто з сіпак дворових не загляне; а на селі то так скрізь і зорять, щоб не збиралися на раду.
Грива. Сюди ніхто і носа не наверне! Одно—далеко від двора, та ще й в яру глибокім, а друге — пустка, то побояться, щоб часом, бува, не здибав тут їх Сава Чалий.
Медвідь. Пани тут всі навколо тільки Сави Чалого бояться, а наш брат їх ні краплі не страшить, так вже привикли всіх вважать за бидло! А ти ж куди прямуєш?
Грива. У ліс до Сави.
Медвідь. Він буде тут сьогодня. Обіщав прийти на раду.
Грива. От і гаразд. А Сава митець!
Медвідь. Запорожець, та й запорожець, бра, не кожний з ним зрівняється. Він вчений сильно: учився, кажуть, в Києві у братстві. Його й на Січі поважають, там і батько його старий в повазі був.
Грива. Вигодував Чалий сина Саву козакам на славу.
Медвідь. Кошовим хотіли Саву обібрать, так щось не теє... Старшина, знать, проти нього.
Грива. Кажуть, Сава не згоджується з тим, що завелось тепер на Січі. Він хоче людей і віру боронить, а старшина більше тягне за панів.
Медвідь. Так от він і кинув Січ! Побратавсь з Гнатом Голим, і скрізь по Україні панів лякають вдвох.
Грива. Удвох? Ото сказав! Удвох нікого не злякаєш. У них ватага є велика, та все такі завзятці, що й чорт їм сам не брат!
Медвідь. Якби таких побільше, то легше б нам жилось... Глянь!
Грива. А що ти тут побачив?
Медвідь. Тілько лапцардак зостався.
Грива. Жидівський?!
Медвідь. Еге... У цій корчмі жид-орандар сидів немилосердний. Тілько хто писне, бувало, проти нього, зараз у двір; а у дворі за жидом тягнуть, як за братом, бо він всі переправи, всі попаси держав і мито брав... Обдирав людей на панську і свою користь. Дознавсь про цеє Сава і пристращав орандаря. Орандар сторожею корчму обставив і ще гірше почав грабувати. Тоді Гнат Голий сторожу розігнав і всіх порізав.
Грива. І це давно було?
Медвідь. Та на тім тижні.
Грива. Диво, що нових жидів-орандарів і досі тут нема.
Медвідь. Бояться.
Грива. Ніщо їх не лякає, коли поживу чують! Не вспіє кров засохнуть тим, що вчора вбито, диви — вже нові орандарі в корчмі сидять.
Медвідь. Вірні панські слуги.
Грива. А людські п'явки.
Медвідь. Якби не орандарі, з панами легше б було жити.
Грива. Якби не пани, то и орандарів би не було.
Медвідь. І то правда. І скажи на милость: ну, будем казать, пан, хоч він і католик, так хрест же в нас один; а жид — невіра... Чому ж не з нами, а з жидами пани живуть так, як брати? І звідкіля воно це взялося? Невже так споконвіку?
Грива. Ні. Дід мій сто двадцять літ прожив на світі, так він казав, що між людом і панами була братерська згода, і всім тоді жилося, як в раю.
Медвідь. Аз чого ж сталося усе?
Грива. Як зачепили попи їх нашу віру, а пани їм стали потурать, так прогнівили бога — і пішло, і пішло!.. Так от звідкіль та ненависть іде; а тепер вже до живого допекло! Чуєш?.. Гупотить?! (Бере косу в руки.)
Медвідь. Це, певно, наші. (Прислухається.) А як сіпаки, панські козаки примітили, то заберуть отут, як тих курей на сідалі.
Грива (трясе косою). Я не здамся.
Медвідь (показує кінець палиці, на котрій спис). Та и в мене є; але що ж ми зробим проти сили?
Надворі голос: "Ген, а хто тут е — озовися!" Другий голос: "Певно, ще нема нікого; а може, й не прийдуть, побояться!"
Наші!
Грива. Ще не вчені. І якого бісового батька гомонять. ІІІо за необачний народ— тілько зібрались вкупу, так і гвалт.
Медвідь. Заходьте в хату, не кричіть!
ЯВА ІІ
Ті ж і багато людей.
Медвідь. Та тут і половини ще нема громади.
Гаврило. Так змовились: щоб не примітив двір, не всім збиратися на раду.
Медвідь. І це діло.
Гаврило. А хто ж оце чужий між нами?
Грива. Чужий я тільки на обличчя, а біда у нас одна. Тікаю з слободи у ліс.
Гаврило. Щасливий, що не піймали; а в нас з собаками вишукують і ловлять всіх утікачів. Здається, и не в тюрмі, а скрізь сторожа панськая чатує.
Медвідь. Іди, Микито, надвір і стань лиш ти на варті. Тілько чатуй добре.
Микита. Очі витріщу, як сова, а вуха наставлю, як .лисиця. (Вийшов.)
Медвідь. Ну що ж, пани-браття, чи будем панщину робить, чи будемо тікати?
Гаврило. Куди ж його втечеш від панських козаків?
Медвідь. Сава обіщав від погоні оборонять.
1-й чоловік. А де ж Сава? Коли б від нього раду нам почуть!
Медвідь. Сьогодня буде тут. Казав, що в двір загляне, бо хліба і пшона в них обмаль, а брать з людей харчі його товариш Гнат не хоче.
Гаврило. То підождем Саву.
Медвідь. А поки Сава прийде, треба нам обміркувать. Не один же чоловік, а ціла, мовляв, громада. Треба, щоб змовитись, щоб думка була одна у всіх, а то як прийде Сава, то в нас тоді почнеться суперечка.
Всі. Так, так!
Гаврило. Треба погодитись.
Медвідь. І знайте всі, що три дні тому назад, ото як ми чиншу платить не захотіли, лист пішов до Канева, що ми бунтуєм! То глядіть, що Сам Потоцький наскочить на село з волохами своїми і шкуру спустить з нас.
Гаврило. Трикляте життя! З кожним днем росте і чинш, і панщина, й податки — несила нам їх одбувать.
1-й чоловік. Нас заманили всіх на слободи , і як селились тут, то обіщали нам, що по два злоти в рік чиншу ми будемо платить у панськую казну на вічність, а тепер...
Гаврило. Помалу, помалу набавляли, та вже дійшло до нікуди.
Медвідь. Звідкіль ти візьмеш заплатить у панськую казну від кожного тягла сорок шість злотих і шістдесят вісім грошей?
1-й чоловік. Та ще й десятину дай: від пасіки, виходить, очкового, дві курки, двадцять яєць, двадцять пасом прядива.