Санто

Сторінка 19 з 33

Шиян Анатолій

Не забув пан Джон подбати й про охорону. Він запросив на катер кількох поліцаїв, переодягнених в цивільний одяг, і викликав з тваринницької станції об'їждчика Анджеліно, Який прислуговував йому в цій незвичайній подорожі.

— О-о! — вдоволено вигукнув пан Джон, наближаючись до берега.— Нас, містери, зустрічає найкрасивіша дівчина роду Коврової Змії Макаро.— І привітно махнув до неї рукою.

Насупивши брови, глянув на пана вісник Хоне, але нічого йому не сказав.

Пан Джон зійшов на берег першим.

— Наш батько, вожак Томарі, просить пробачення, що не зміг особисто вас зустріти. У нього зараз гості.

— Розумію, бо бачу нового човна. Але, якщо така заміна...— він знову глянув на Макаро,— то я не заперечую... Я дуже вдоволений.

Дівчина, соромливо відвівши очі, сказала:

— Наш батько запрошує вас на свято...

Пан Джон і вся компанія були вже трохи напідпитку.

— Що ж, ми радо приймаємо запрошення. А чи не так, панове? — звернувся він до своїх супутників, і ті дружно й весело ствердили:

— Так, так, пане Джон. Ми охоче погуляємо на святі.

Анджеліно виніс з катера корзину, навантажену пляшками й закускою, і рушив слідом за панами.

Вожак Томарі вийшов назустріч гостям. Для них уже були застелені візерунчасті тапи, поставлена їжа, питво і найкращі різьблені ківшики з кокосових горіхів.

Пан Джон милостиво прийняв запрошення, але трохи завагався, чи сідати йому до гурту аборигенів, що зараз, підвівшись, мовчки стежили за білими панами, чи наказати, щоб тапи розіслали окремо... І тільки тапи, бо все інше вони привезли з собою.

Зміркувавши, що цим він може образити господарів та численних гостей, вирішив сісти на приготовлене для нього місце. Тут же розмістились і його друзі.

Пан Джон, звичайно, відразу помітив серед гостей людину, одягнену по-європейському, хоч колір шкіри свідчив про її приналежність до туземців. Панський погляд перехопив Томарі й тут же представив свого давнього побратима.

— Ви Альберт Наматжира? — перепитав, здивувавшись, пан Джон.— Знаменитий художник, академік живопису, чиї картини стали окрасою національних музеїв Мельбурна і Сіднея? Приємно, дуже приємно!

Але пан Джон все ж не подав йому руки, тільки злегка хитнув головою.

Так само відповів панові Наматжира.

Сам же вожак роду, чемно вклонившись білому гостеві, запитав:

— Що бажає пан Джон випити? Є охолоджений сидр з плодів пандануса. Є хмільна кава, яку вже колись пан пробував.

— Пам'ятаю... Як же, добре пам'ятаю. Раджу і вам, містери, спробувати цього напою.

Розторопний Анджеліно порався біля корзини, мовчки розставляючи на строкатих тапах різноманітне питво і таку ж різноманітну закуску, срібні прибори, срібні та золоті стопки й кришталеві бокали для шампанського.

Вожак Томарі наповнив кавою кокосовий ківшик, під-еіс його панові Джону. Цього ж напою налив і собі.

Таматеа і Хоне частували гостей-аборигенів, а Макаро,. взявши глиняний посуд, наливала з нього в кокосові ківшики білим панам.

Забувши в цю хвилину, що перед ними аборигенка, вони стежили за нею, милуючись її красою й убранням.

Хоне помітив ті погляди, і в душі його закипала образа. Та зовні вісник був спокійний і нічим не виявляв своєї неприязні до цих несподіваних гостей.

Осторонь стояв Анджеліно. До нього теж підійшла Макаро, хотіла почастувати, але об'їждчик зрозумів, що пити йому не слід.

Дивлячись на дівчину, він сказав:

— Я дуже вдячний вам, Макаро.

— Та й за віщо? — здивувалась аборигенка, з цікавістю розглядаючи смуглявого темноокого італійця.

— Мені розповідав про вас мій брат Альфіо, як ви його доглядали, коли він хворий лежав у вашій хатині.

— Альфіо? — ще більше здивувалася дівчина, і в очах її засвітилося тепло і щира приязнь.— Альфіо — ваш брат? Рідний брат?

— Рідний.

Розмова урвалася, бо пан Джон, невдоволено зиркнувши на об'їждчика, наказав:

— Шампанського!

Аджеліно швидко розкупорив пляшку, налив у кришталевий бокал, і той бокал пан Джон вручив аборигенці, сказавши при цьому:

— За тебе, Макаро! За твоє здоров'я і красу!

— Хіба пану Джону невідомо? Нам заборонено пити...

— Знаю, але цю провину беру на себе... цілком.— І він цокнувся кришталевим бокалом.— Ще раз проголошую тост... За твоє здоров'я і красу!

Макаро, покуштувавши смачного напою, випила його до дна й обережно поставила бокал на тапу.

Охмелівши ще дужче, пан Джон звелів налити Томарі,. а також синові Таматеа коньяку і, звертаючись до юнака,, сказав:

— Таматеа, ти вже давно доставляв мені райських тгтахів. Я просив... Хотілося б мати папуг жако або лорі. *Я вчитиму їх розмовляти.

— Пане Джон, ви ще не заплатили мені за тих птахів, що вам приносив Санто.

— Як це... не заплатив?.. Хто сказав? — обурився пан Джон, невдоволений тим, що при людях його викривають в негідному вчинкові.— Не було такого!

— Було! — схопившись на ноги, заявив Санто, і в його оченятах засвітилася справедлива образа.— Ви тоді сказали: "Хіба тобі не відомо, що для "або" немає входу в мій дім!.." І ви, пане Джон, мене... вигнали.

— Та чи варто зараз про це згадувати? — втрутилася в розмову Макаро, щоб якось виручити з незручного становища гостя.— Сьогодні у нас свято. Сьогодні треба пити, гуляти, веселитись і не думати ні про які справи. Я знаю, ви не смієте скривдити бідну людину.

— Так, так... не посмію,— вимовляв, все дужче хмеліючи, пан Джон.— Ніколи... Не посмію...

Макаро налила йому ще кави, і він, уже ні з ким не цокаючись, випив і цей ківшик до дна.

А сп'янівши, пан Джон звернувся до Томарі.

— От що, вожак! Я і містери приїхали, щоб домовитись по-хорошому... Нам потрібні нові земляні масиви...

Пильно глянув на нього вожак роду Коврової Змії, здогадавшись відразу про чорні наміри білого пана.

— А якщо ми... не погодимось?..

— Тоді прийдуть сюди солдати і... ти розумієш?..

В душі бушували гнів і образа, але вожак зовні був спокійним.

— Білі пани нас убивали в джунглях, стріляли, мов звірів, у стійбищах, виганяли в мертві пустелі... Білі пани розкидали отруєну їжу, а наші голодні люди підбирали і гинули потім у страшних муках... Було таке, пане Джон?

— Ну, було... давно. Ми за дії колишніх лендлордів та скотарів не відповідаємо. Ми прибули, щоб домовитись... по-хорошому, щоб добровільно... Уряд виділить гроші, і вам збудують хати. Житимете в резервації, як інші аборигени.. Ваші діти навчатимуться в школі різним ремеслам, а до-рослі працюватимуть на фермах, лісорозробках... Знайдеться робота для пастухів і погоничів. Уряд потурбується: за долю кожного з вас, бо він бажає вам добра...