— Без поради вашмосці я нічого не зроблю. Та чого ж би нам так швидко розставатися?
— Спасибі вашій милості за довір'я та честь. Але я тут не можу сидіти аж до їх виросту. Мене жде інше завдання. Я мушу ще за іншими підпорами нашого побуту, нашого існування шукати.
— Не розумію цього добре.
— Це козацтво, ваша милість. Його так лишити не можна. Його треба зорганізувати так, щоб воно стало поважною силою, з якою Польща мусить числитися. Козацтво тепер-то молодець, повний енергії і сили, перейнятий благородною думкою, але без життєвого досвіду. Такий юнак, полишений сам собі, робить промахи, а навіть може зійти нінащо. Навпаки, коли він мати буде розумний провід, може стати славним чоловіком. Якщо з козацтва таке станеться, тоді солоницький погром не повториться.
— Вашмосць, чи не надто ідеалізуєш козацтво? Ті промахи, як ти їх називаєш, переступили межі промахів, це вже гільтайство, супротивне прийнятому порядкові.
— Ваша милість, не знаєш козаків так, як я. То були лише промахи, а не гільтайство. Не козаки дали до цього причину, а своєвільство і утиск панів. Пани допускалися на простому народі безправства супроти законного порядку і не дивно, що козаки безправством хотіли безправно побороти.
— Не легкого завдання піднімаєш, вашмосць. З свавільної буйної купи зробити карну, здисципліновану силу, то праця Сізіфа.
На те Конашевич, усміхаючись:
— Коли б був Сізіф познайомився трохи з правилами механіки, коли б був прочитав науку Архімеда або познайомився з великими будівничими Ассірії, Вавілона та Єгипту, був би стільки не намучився і був би, певно, доконав свого. Жодне завдання не може бути неможливе до переведення, коли знаємо способи і засоби до того. Сізіф не вмів собі ради дати з одним каменем, як його нагору витягти, а старинні механіки знали витягти вгору велетенські камені і полишити на це такі свідоцтва, над якими теперішній світ з дива не може вийти.
— А вашмосць вже збагнув, які правила Архімеда треба примінити до козацтва?
— Так! Козацтву треба вказати благородну християнську мету. Треба йому вказати ідеал, запалити в ньому невгасаючий огонь любові до того ідеалу, одушевити його, а тоді все зробиться легко. То, однак, праця на десятки літ, і мого життя до закріплення цього замало. Але я мушу зробити початок, покласти фундамент до цеї будівлі. За цим підуть другі, треті покоління, і наше козацтво стане славне.
— Яка ж то мета, той ідеал?
— Наша православна благочестива церква, наша мати. У ній з'єдиниться увесь український народ. Треба лише довести до того, щоб козацтво пристало до церкви. Все лишиться, а ця одна опора останеться тверда, мов скеля. За те, що козацтво стане охоронним муром для церкви, вона його облагородить, поборить його дикі інстинкти, піднесе його, виведе з хаосу, поставить його в ім'я ідеалів на твердій почві.
— Гарно, вашмосць, говориш. Хай тобі бог помагає цього доконати, а мені дай боже хоч початки цієї праці побачити.
Аксак стиснув Петрові руку і вийшов.
По його відході думав собі Конашевич:
"Звідкіля у мене сьогодні такий резон узявся? Не раз я хотів з цим паном ширше на цю тему поговорити та мої замисли ясно виложити, а нині так ні з того ні з цього прийшло до того".
Опісля забрав хлопців і пішов гуляти по городу.
Другого дня, коли Конашевич сидів з хлопцями при науці, прийшов Антошко і сказав, що цей грубий пан прислав за ним свого лакея. Конашевич пішов зараз так, як стояв. Пан Хлодніцький лиш що поснідав. Надяг на себе оксамитний халат, рамований соболевим хутром. Він курив люльку і проходжувався по кімнаті.
Конашевич ввійшов і поклонився.
— Добрий день вашмосці. Сідай, прошу, — він вказав Петрові стілець. — Вашмосць мене вчора дуже зацікавив своєю особою.
— Ваша милість звернули на мене, худопахолка, свою ласкаву увагу.
— Бо так мусило статися. Поява вашмосці була для мене милою несподіванкою.
Про вас, запорожців, я інакше думав.
— Гірше, неправда ж?
— Далеко гірше. Я багато наслухався про них від моїх земляків. Відтак бачив я, як привезли у Варшаву Наливайка і його товаришів і не міг мати доброї думки про військо, що таких ватажків має.
— Правда, ваша милість, що вони були збіджені, зломані, обдерті і в кайданах? Але я бачив того самого Наливайка, як він був на волі, коли мав славу першого лицаря, першого гармаша на всю Україну. Тоді виглядав він так, що я був би перший подав голос, щоб його ватажком вибрати і був би пішов за ним в огонь і воду. Та жовніри пана Жолкевського, піймавши його, не жалували собі. Таке знущання може й залізо стерти, зломити, не то чоловіка.
— Не розумію, як може чоловік з вищою освітою так ідеалізувати звичайного розбійника і жаліти його.
— Припустім, ваша милість, що Наливайко був розбійник, то спитаймо себе, хто його до такого довів? То був чоловік, повний лицарського анімушу, молодечої залізної енергії, котру мусив з себе видавати великою струєю. Чому ж Річ Посполита не узнала цього і його козацького завзяття не використала для себе? Навпаки, підсувала йому багато пального матеріалу до невдоволення і до бунту?
— До чого ж Річ Посполита мала його вжити?
— До того, до чого судьба призначила увесь козацький рід: до оборони християнського світу, до боротьби з ворогами Христа. Я того певний, що коли б який християнський край, що стикається з мусульманством, мав такого Наливайка, ватажка з такою ініціативою, таке лицарство козацьке, то по турках і татарах при малій допомозі і сліду не стало би в Європі.
— Через це своєвільство козаків на турках Річ Посполита має вічні клопоти з Великою Портою, вічні оправдування і оплачування великим візирам, пашам. А чи того треба? Чого Речі Посполитій Турції боятися?
— Гадаєш, що Польща спростала би Турції, коли цього не може зробити багата Венеція, цісар римський і угорські князі?
— Вони цього не можуть зробити, бо не мають козаків. Такий погляд — то велике неоправдане недооцінювання своїх сил. Польщі треба лише дати козацтву волю і лише козацтву це завдання доручити. Ті гроші, які Польща непотрібно топить в кишенях візирів, башів, ханів і мурзів, треба би краще видати на узброєння козацтва. Треба знести козацький реєстр. Хай кожний буде козаком, хто схоче. Тоді стане до бою козацького війська не тисячі, а сотки тисяч, тоді на святині святої Софії засіяє замість півмісяця хрест.