Дивіться, ось вони сидять навколо чаші з пуншем, один в один! Їх — тузінь, дванадцятеро чоловіка. Не якісь там стрибунці чи аматори моди, а люди, що про них довго не вмре слава у Вермланді, справжні чоловіки — дужі і мужні.
Не висохлі, як папірус, не натоптані торби грошей, а вбогі, безтурботні, кавалери з голови до ніг.
Не якісь там плаксії, не сонні хуторяни. Вони світові люди, лицарі й авантурники, ласі на веселі пригоди.
Тепер уже крило нахлібників віддавна стоїть порожнє. Екебю більше не прихищає безхатніх кавалерів. Відставні офіцери й зубожілі дворяни не їздять уже деренчливими чортопхайками дорогами Вермланду. Та нехай воскреснуть мертві, нехай повстануть веселі, безтурботні, вічно молоді!
Кожен із цього славнозвісного товариства вмів грати на якомусь інструменті або й на кількох. Кожен мав якусь прикмету, власну манеру вислову, власні приповідки, пісні, наче мурашка в купині, кожен мав свою питому особливість, коштовну кавалерську цноту, що відрізняє його від інших.
З-посеред товариства за столом я найперше назву Беренкройца, полковника з густим сивим вусом, майстерного картяра і співака Бельманових пісень, а також його приятеля й товариша з часів війни, тишка і великого мисливця на ведмедів майора Андерса Фукса і третього їхнього побратима, невисокого барабанщика Рустера, що довго служив у полковника, але доскочив офіцерського чину за свій хист готувати пунш і співати басом. Далі треба згадати старого фенрика[7] Рутгера фон Ернеклова, жіночого облесника в твердих, накрохмалених брижах на шиї, в перуці, підфарбованого, мов жінка. Колись він був одним із найпоказніших кавалерів, як і капітан Крістіан Берг, дужий, славетний герой, — але його так само легко можна було здурити, як велетня в казках. В їхньому товаристві часто можна було побачити маленького, круглого патрона Юліуса, жвавого, веселого й дуже обдарованого чоловічка, незрівнянного оповідача, маляра, співака і майстра переказувати анекдоти. А ще він любив кпити з розбитого подагрою фенрика і з дурного велетня Крістіана Берга.
Був серед них і високий німець Кевенгюлер, винахідник самохідного воза й летючої машини; про його славу ще й досі шумлять Вермландські ліси. З походження і навіть з вигляду він був лицар, мав довгі закручені вуса, гостру борідку, орлиний ніс і маленькі скісні очі в павутинні дрібних зморщок. Сидів між ними й великий воїн кузен Крістофер, що покидав стіни крила нахлібників лиш тоді, як ішлося про полювання на ведмедя чи якусь іншу сміливу витівку, а коло нього дядько Ебергард, філософ, що оселився в Екебю не задля веселощів і розваг, а щоб не клопотатися їжею і спокійно довершити свою велику працю в царині науки з наук.
Насамкінець я назву найкращих із цілого товариства, ласкавого Левенборга, скромного, надто доброго для цього світу чоловіка, що не годен був збагнути його шляхів, і великого музику Лільєкруну, що мав гарну оселю і завжди тужив за нею, а все ж зоставався в Екебю, бо потребував простору й різноманітності, аби якось зносити земне життя.
Усі ці одинадцятеро кавалерів давно полишили за собою молодість, навіть дехто переступив поріг старості. Проте між ними був один чоловік, що мав не більше як тридцять років і ще не втратив своєї фізичної та духовної сили. Це Єста Берлінг, кавалер над кавалерами, що сам-один був більший оповідач, співак, музика, мисливець, пияк і гравець, ніж усі решта разом. Він-бо утілював усі кавалерські цноти. Отаку людину зробила з нього майориха!
Гляньте, ось він стоїть на стільці для промовця! Темрява з і чорної стелі спадає вниз важкими кетягами, і в ній світиться його ясна голова, ніби в тих молодих богів-світлоносців, що впорядковували хаос. Він стрункий, вродливий, сповнений, жадоби пригод.
Одначе промовляє він дуже поважно.
— Кавалери й браття! Береться до півночі, ми вже довго бенкетуємо, то ж пора випити за тринадцятого біля столу.
— Що це ти, любий Єсто! — вигукує патрон Юліус. — Де ж ти візьмеш тринадцятого, нас-бо лишень дванадцять!
— В Екебю щороку помирає одна людина, — провадить Єста дедалі смутнішим голосом. — Помирає один із мешканців кавалерського крила, один із веселих, безтурботних, вічно молодих. Що вдієш? Кавалерам не годиться старітись. Якщо наші тремтячі руки не годні підняти чарки, а наші пригаслі очі розпізнавати карти, то навіщо нам життя і ми навіщо? Один із цих тринадцяти чоловік, що справляють святвечір у кузні Екебю, мусить померти, але щороку приходить новий, щоб доповнити рахунок. Має прийти чоловік, досвідчений у мистецтві веселощів, такий, що вміє грати на скрипці чи в карти, прийти й доповнити рахунок нашого товариства. Старі метелики повинні вчасно померти, поки ще світить літнє сонце! Я п'ю за тринадцятого!
— Стривай, Єсто, нас-бо тільки дванадцять! — заперечують кавалери, і ніхто з них не торкає чарки.
Єста Берлінг, прозваний поетом, хоч він не написав жодного вірша, спокійно, незворушно каже далі:
— Кавалери й браття! Не забувайте, хто ви. Ми підтримуємо радість у Вермланді. Ми водимо смичками по скрипках, пускаємось у танок, завдяки нам у цьому краї дзвенить пісня й не стихає гра. Наші серця вільні від жадоби золота, а руки не обтяжені працею. Якби нас не було, забулися б танці й карти, згасло б літо, зів'яли б троянди, відлунала б пісня, і в цілому цьому благословенному краї лишилися б тільки рудні та їхні власники. Радощі житимуть, поки живі ми. В цій кузні Екебю я вже шість років справляю свят-вечір, і досі ніхто не вагався випити за тринадцятого.
— Але ж, Єсто! — вигукують кавалери. — Тепер нас тільки дванадцять, як же можна пити за тринадцятого?
Глибокий сум проступає в Єсти на виду.
— Хіба нас тільки дванадцятеро? Хто таке сказав? Хіба ми повинні вимерти? Хіба другого року нас має бути тільки одинадцятеро, а за два роки тільки десятеро? Хіба наймення наші мають перейти в легенду, а товариство розпастися? Я викликаю тебе, тринадцятий, і встав випити за тебе. Викликаю з моря, з надрів землі, з неба, з пекла — того, хто має доповнити товариство кавалерів!
Раптом з димаря долинає шурхіт, хряскають дверцята, і з'являється тринадцятий. Волохата потвора з хвостом і кінськими копитами, з рогами й гострою борідкою; угледівши його, кавалери злякано зойкають і схоплюються з місць.