— Ви ж могли послати котрусь служницю по ключа від зали, — сказав Єста.
— Щоб вона взнала, що той ключ відмикає комору? Тоді б я не мала жодної хвилі спокою. Та й, врешті, я тут не гаяла часу, прибрала на верхніх полицях. Там давно вже треба було дати лад. Аж не віриться, як я допустила, щоб там зібралося стільки непотребу!
— Таж ви завжди маєте повно всякого клопоту, — заспокоїв стару Єста.
— Отож-бо й воно. Якби я не назирала за всім, то в цьому домі не крутилася б жодна прядка, не хурчало б жодне веретено. Якби я… — Господиня замовкла і втерла сльозу. — Господи, що я кажу! Таж скоро мені не буде чого доглядати. Він спродує все, що в нас є.
— Яке лихо, — зітхнув Єста.
— Ти, Єсто, пам'ятаєш оте велике люстро у вітальні? Воно таке гарне, рівне, ніде не викривлене, та й позолота дуже добра. Я одержала те люстро від своєї матері, а він хоче тепер і його продати.
— Ото навіжений!
— Справді навіжений. І завше такий був. Не втихомириться, поки ми не підемо з торбами, як майориха.
— Ну, до такого не дійдеться, — мовив Єста.
— Дійдеться, Єсто. Коли майориха покидала Екебю, то віщувала нам біду. І ось вона приходить. Майориха не допустила б, щоб він продав Б'єрне. Уяви собі, продає старовинну порцеляну, свої родинні чашки! Майориха ніколи б не допустила до такого.
— А що з ним сталося? — запитав Єста.
— Розгнівався, що Мар'яна не вернулась. Він усе дожидався її. Ходив алеєю цілими днями й чекав. Мабуть, з туги схибнувся. А я нічого не смію сказати…
— Мар'яна думає, що він лютий на неї.
— О ні, вона його добре знає, але з гордощів не хоче зробити першого кроку. Вони обоє вперті й затяті, а все на мені відбивається. Я між ними, як між молотом і ковадлом.
— Ви, либонь, знаєте, що Мар'яна хоче вийти за мене заміж?
— Ох, Єсто, вона за тебе ніколи не вийде! Вона хоче тільки подратувати батька. Надто вона розпещена, щоб вийти заміж за бідного, та й надто горда. Їдь додому і скажи їй, що коли вона негайно не вернеться, то вся її спадщина піде за вітром! Він усе віддає за безцінь, аби збутися.
Єста розсердився. Ото стара квочка, сидить на кухні і думає тільки про свої люстра та порцеляну!
— Як вам не соромно! — вихопилося в нього. — Вигнали дочку з дому на сніг, а тепер кажете, що вона з упертості не вертається! Та ще й думаєте, буцім вона кине того, кого любить, аби тільки не лишитися без маєтку!
— Не гнівайся, любий Єсто! Я сама не знаю, що кажу. Я хотіла відчинити Мар'яні, але він схопив мене й відтяг від дверей. Вони обоє завше торочать, що я нічого не тямлю. Я б залюбки віддала за тебе Мар'яну, якби знала, що вона буде щаслива з тобою. Але не так легко ощасливити жінку, Єсто.
Єста глянув на неї. Хіба можна сердитись на пані Густаву? Вона залякана й затуркана, але серце має добре.
— Ви не питаєте, як там Мар'яна, — спокійно вже сказав він.
Господиня залилася слізьми.
— А ти не будеш гніватися? Я з самого початку хотіла спитати, Я знаю тільки, що вона жива. А від неї не мала ні слова привіту за весь час, навіть тоді, як послала їй одежу. Тож я й подумала собі, що ні ти, ні Мар'яна не хочете, аби я щось знала про неї.
Єста не міг більше витримати. Він мав буйну й гарячу натуру, часом богові доводилось посилати за ним навздогінці своїх вовків[13], щоб він послухався, але сльози старої, її плач важче було стерпіти, як вовче виття. Він сказав їй правду:
— Мар'яна весь час хворіла. В неї була віспа. Сьогодні вона вперше має встати й перейти на канапу. Від тієї ночі я ще не бачив її.
Пані Густава схопилася з місця, залишила Єсту, й слова йому не сказавши, і побігла до зали.
Покупці бачили, як вона підступила до чоловіка й щось схвильовано зашепотіла йому на вухо. Бачили також, як його червоне обличчя почервоніло ще дужче, а рука так крутнула чопа в барильці, що аж горілка хлюпнула на підлогу.
Видно, пані Густава принесла такі важливі новини, що треба негайно кінчати розпродаж! Розпорядників молоток затих, писарі перестали рипіти перами, покупці не вигукували ціп.
Мельхіор Сінклер отямився від своїх думок.
— Ну, чого поснули? — крикнув він.
І торг пішов ще жвавіше.
Заплакана пані Густава вернулася до кухні, де ще сидів Єста.
— Нічого не помогло, — пожалілась вона. — Я гадала, що він перестане продавати, як довідається, що Мар'яна весь час лежала хвора, аж ні. Бачу, що й хотів би, та соромиться.
Єста здвигнув плечима й відразу попрощався з нею. В коридорі він зустрів Сінтрама.
— Та й весело ж тут сьогодні! — вигукнув той, потираючи руки. — Ну й мастак із тебе, Єсто! їй-богу, кращої забави ніхто б не влаштував.
— За годину буде ще веселіше, — прошепотів Єста. — Тут є священик з Брубю з повними саньми грошей. Кажуть, він надумав купити ціле Б'єрне за готівку. Хотів би я, Сінтраме, зараз побачити, яка в Мельхіора Сінклера буде міна!
Сінтрам увібрав голову в плечі й довго хихотів. Тоді кинувся до зали й підійшов до Мельхіора Сінклера.
— Як хочеш випити, Сінтраме, то спершу купи щось, дідьку пелехатий!
Сінтрам підступив ще ближче.
— Тобі завжди, брате, щастить. Тут на подвір'ї є один покупець із повними саньми грошей. Він хоче купити Б'єрне з усім, що в ньому є. Він собі найняв інших кричати за нього. А сам з'явиться аж після розпродажу.
— Скажи, брате, хто він, і я почастую тебе горілкою.
Сінтрам узяв чарку, відступив на два кроки і аж тоді відповів:
— Начебто священик з Брубю, брате Мельхіоре.
Мельхіор Сінклер мав кращих приятелів за священика з Брубю. Вони вже не один рік ворогували. Казали, що могутній господар Б'єрне підсідав темними ночами на дорогах, де мав їхати священик, і давав тому лицемірові й сільському здирці доброї прочуханки.
Сінтрам завбачливо відступив іще на кілька кроків, та все ж не втік від Мельхіорового гніву. Межи очі йому полетіла чарка, а під ноги — барильце. Зате потім таке почалося, що довго тішило його серце.
— Священик з Брубю хоче загарбати мою садибу? — заревів Сінклер. — То ви оце скуповуєте мої речі для священика з Брубю? Ах ви ж ошуканці! І не соромно вам, га?
Він схопив свічника й каламаря і пошпурив ними в натовп.
Все, що накипіло бідоласі на душі, вирвалося тепер назовні. Він ревів, як дикий звір, погрожував покупцям кулаками, кидав на них усім, що траплялося під руку. По залі полетіли чарки й пляшки. Сінклер не тямився з люті.