В Італію треба послати десять копій книги Правди. Там знають Юстиніана. Базилевс поводиться з наступниками Петра, як з розпусниками, зловленими на блуді. Італія прочитає і збереже. Жити, пережити Юстиніана...
5
І жменею землі вони нарешті Покрили йому очі — він затих.
Шаміссо
Сьогодні виповнилася роковина смерті Прокопія. Північно-східний вітер кинув Понт на приступ Європи. Захопип-ши бережок, на якому влітку любив сидіти Каллігон, море било в кручу. Солоний туман, зірваний бурею з гребенів хвиль, кропив сад. І там, де він осідав, листя вічнозелених дубів чорніло, наче побите віспою.
З кадильниць летіли іскри, викидало ладан і вуглини. Над могильною плитою священики співали і молилися за упокій душі раба божого патрикія Прокопія, вітер бив їх по губах і рвав слова.
Прокопій не носив високого звання патрикія імперії. Церква по-світськи піддобрювалася до небіжчика. При житті до нього ніхто не піддобрювався, ні. Потрібні його душі молебені чи не потрібні, вони нічому не заважають. Морська пилюка замерзала на льоту. Ще одна зима.
Закутаний в хутра, в плащі з килікійської вовни, в теплих чобітках — треба берегти себе,— Каллігон німо вів розмову з померлим: "У тебе не вистачало хоробрості, сину імперії, ти викручувався, брехав, догоджав, як усі. Благословен ти в слабостях, добрий друже. Якби ти був сміливіший,— не залишилося б і останків ні від твоєї справи, ні від тебе. Ти мислив, щоб пізнавати більше, ніж особисте життя одної людини. Згораючи від жаху, ти світив. Без тебе глухі роки залишилися б глухими навіки, як камінь. Ти був слабким чоловіком, але не безгласим звіром, як усі ми. Ти живеш, житимеш. А. чи пам'ятаєш?..
Навіпн" мені тривожити твою душу, що відійшла від нас? Якщо ( зерно справедливості за гробом, ти перебуваєш у спокої..."
Поверталися в благопристойному мовчанні, сподіваючись на ситний почастунок. Духовні урочисто ступали попереду, залишивши старенькому євнухові почесне місце єпископа.
Священики відслужили панахиду над могилою якогось ритора, що був раніше на службі у Велізарія, як багато, багато хто. Що робив, ким він був? А! Кому потрібні небіжчики... Від жаровень променилося благодатне тепло. Червоноокі вуглини через вузькі прорізи в чорному залізі дивилися на тих, що споживали поминальний обід.
До трапезної зайшов управитель міським домом Велізарія. Чоловік був брудний, з його одягу сочилася вода, він щойно зіскочив з коня. Підставивши вухо в зморшках, Каллігон прислухався до шепоту управителя. В євнуховій душі зазвучали слова молитви Симона: "Нині ти відпускаєш мене, боже..." Ні, геть слабкодухість! Настала пора дії. Книгу Правди треба також послати в Єгипет, в розорену Сірію. І переписувати ще. Але таємно, таємно. Новий базилевс не допустить осудження старого, аби не захитати Владу. Щоб утвердити себе, Юстин Другий вимагатиме поваги до пам'яті Юстиніана Першого.
Впираючись у підлокітники, Каллігон вигукнув:
— Сьогодні, піддані, в бозі відійшов від плоті наш благочестивий повелитель Юстиніан Найвеличніший!
Чи годиться писклявому голосу євнуха сповіщати не про смерть — про кончину базилевса! Диякон громовим басом затягнув:
— Ві-і-ічная пам'ять...
Хор злагоджено підхопив установлені Церквою слова. Сьогодні ці пресвітери, диякони, прислужники вдруге просили бога і людей не забувати імена померлих і діла їхні.
"Невже тільки мрія про звільнення від Юстиніана давала тобі сили? — запитував себе Каллігон.— Раб ледачий, невже пережити це породження зла було єдиною твоєю метою? Чому ж ти стомився?"
Варвари, поділивши імперію, отруюються трутизною Влади. їхні рекси запозичують гірше і наслідують базилев-сам. Треба попередити всіх про небезпеку. Якби люди вміли читати!
Каллігон згадав, що він потрібен і нещасному Велізарію, якого без його догляду з'їдять хробаки. Потрібен Каллігон і багатьом сотням колонів, сервів, приписних, рабів і найманих*, які належать віллам Велізарія. Адже вони, хоч і властива їм тваринна тупість, трохи розуміють: поки Каллігон управляє залишками багатства колишнього полководця, їм дихається без зайвих страждань.
Старому євнухові треба жити. Не для себе. Для тих, хто живе з ним, для тих, хто народиться.
Стіни будинку і сам півострів здригались під ударами бурі, що била з півночі, із земель варварів.
Не забувай нічого.
ЕПІЛОГ
...Не я тебе
Побачу у могутнім пізнім віці.
Пушкі н
Однакові кургани покрили поховальні багаття роських родів, які загинули в хозарську війну. Курган Всеславового роду зветься в Пороссі Княжим.
н ині на Русі менше зважають на рід. Затоптуються племінні коні — внутрішні межі між людьми слов'янської мови.
Молоді каничі, молоді ілвичі вважають себе давніми росичами. На ім'я росича відгукуються росавичі, що живуть на північ від каничів між рікою Росавою та Дніпром.
І ростовичі з бердичами, що ділять між собою володіння землями по ріці Роставиці, погодилися стати заодно з росичами.
І славичі, чиє місце на верхів'ї ріки Росі, і навіть далекі колись триполичі, що володіли лісовими полянами, з трьох сторін омитими рікою Ірпінь та Дніпром, після внутрішніх сварів і суперечок вступили в союз із росичами, віддали під Всеславову руку свої слободи і дають князеві воїнів.
Повсюдно до росичів першими тяглися вільні оратаї-ви-кидні, яким родовий розподіл зовсім ні до чого.
Росичами чи русичами — у кого як вимовляється,— називають себе родини прип'ятичів та вихідці з інших далеких племен і родів, які радо вилізли і далі вибираються зі своїх трясовин і нетрів на багатий чорнозем Заросся, на колишню степову дорогу.
Не тому так сталося, що забудькуваті люди слов'янської мови, а тому, що пам'ятливі вони і кмітливістю розуму не обділені. Під охороною роського війська слов'янський оратай відвика" І.ІМІМ мои,ітися веснами, чи сам він, чи напад-ник-степоїшк ножне урожай на полянах.
Княжпіі курган цвіте лагідною зеленню літніх трав. Тут Всеслав іпука< усамітнення не для молитовних споминів про померлих. Сам суддя, князь знав, у чому завинив перед батьком, дружиною, родом, і в своїй совісті розв'язав суперечку без лукавства сутяжництва. Минуле жило в ньому, і князь не мав страху перед ним.