РУСЬ ПЕРВОЗДАННА
ТОМ ПЕРШИЙ
ПРОЛОГ
Блажен, хто цей одвідав світ В лихі хвилини його долі,— Боги на учту в дружнім колі його зазвали на обід.
Тютчев
Східний берег півострова, зайнятого Візантією, обрано для розміщення палаців, храмів, служб, садів. Це Священний Палатій, олтар Одноосібного Володаря імперії. Сьогодні, в прохолодному диханні близького Євксінсько-го Понту, Палатій здавався земним раєм.
В одній із кімнаток однієї з палатійських канцелярій трудився над рукописом чоловік років тридцяти п'яти — сорока. Постійний радник полководця Велізарія і незмінний його супутник Прокопій, людина освічена й розумна, що важливо, і хитра, що іще важливіше для сущих у тіні Влади, був сухорлявий, міцний тілом. Кутики його рота підкреслювала складка, властива тим, хто роками вмів чемно чи, точніше, улесливо всміхатися проріканням вище-чиновних. Він був трохи сутулий, не допомагали гімнастика та старання масажистів. Прокопій надто багато просиджував за роботою. Одружений він не був і не знав турбот про сім'ю.
Найвищою з усіх наук йому здавалася історія людей. Він вважав, що людині, яка не знає минулого,незрозуміле й теперішнє: бачене невігласом позбавлене глибини, наче плоскі малюнки на стінах стародавніх єгипетських храмів.
Щоб продовжити працю давніх письменників, Прокопій оповідав про свій час. Він хотів правдиво викласти те, що бачив сам, і переказане іншими. Для цього треба вміти розпитувати і осягати суть прочитаного. Обмірковуючи пізнане, потрібно відвіяти зерно від полови. Треба не тільки зібрати, а й, встановивши зв'язки, надати розповіді стрункості. Дощовий черв'як, щоб рухатися, перепускає землю через своє тіло. Такі ж письменник і життя, що пропливає через його розум.
Знати, зрозуміти те, що діється всередині імперії та за її межами... Минули часи, коли імперія заповзято розросталася, жадібно поглинаючи загарбане. Нині імперія лише захищається на терені, вдвічі меншому, ніж колись. Звідки ж назріває загроза? Не із Заходу, де варварські держави виснажуються сварою на старих імперських землях в Іспанії, Галії, Британії, по Рейну. Готи, що захопили Італію, видихлися. На Сході імперія звично стримує персів малими війнами, переговорами, золотом. Лише Північ нагромаджує невідомі сили. Дунайський кордон постійно терпить від нашесть племен, які, за всіма звідомленнями, стійко володіють просторами за Дунаєм і Євксінським Понтом.
Усі попередні письменники по-різному називали північні народи. Спадкоємності серед цих народів, здавалося, не було. Та, власне, ніхто нічого певного не знав. Однак цілком можливо, що з часів Гомера, Гекатея, Геродота на Півночі не було надзвичайних змін. Люди одного племені могли називати себе неоднаково, щоб відрізнятися від одноплемінників, володарів суміжних угідь. Без сумніву, що усна передача чужих, незвичних для слуху еллінів і римлян імен, потворила їх до невпізнання.
Прокопій, щоб не повторювати недостовірні для нього повідомлення, намагався зосереджуватися на теперішньому. Але треба розказати суттєве про минуле і про побут північних племен, бо досі напади на імперію здаються людям безпричинними поводями з невидимих гір. Такі наслідки невігластва, бо все має причини, що визначають наслідки.
Майже ціле тисячоліття відмежовувало Прокопія від віку, в якому жив Отець Історії Геродот і великий Фукі-дід. Прокопій думав про шукання й муки цих людей. Без досвіду нікому не пізнати суті будь-якої майстерності, тільки творящий зрозуміє творящого. Письменникові потрібна рішучість більша, ніж іншим, бо пригнічений сумнівами не завершить і рядка, він приречений на безплідність нескінченних викреслень і чистих сторінок. Насправді життя обдароване численними гранями. В осяганні розумом воно змінює свій вигляд, як порізаний берег Еллади перед зором мореплавця. Кожен рядок вимагає вияву мужності, кожна думка — це воля полководця. Ні, воєначальник може уникати побоїщ, в його владі замінити штурм бездіяльністю тривалої облоги. А письменник схожий на солдата, який рветься на стіну.
Прокопій розпочав:
"Ці племена, слов'яни й анти, не керуються однією особою, а живуть у народоправстві".
Він знав, що слов'яни й анти говорять однією мовою, живуть однаковим укладом. Одні розміщуються ближче до імперії, інші —далі. В назві "анти" для Прокопія звучав Корінь латинського слова, що означало місце розташування "раніше, проти". До того ж жодне із слов'янських племен не називає себе антами. Прокопій зберігав цю назву, щоб його краще розуміли.
Отже, вони живуть у демократії... Далі!
"Тому в них щастя й нещастя вважаються спільною долею. І в усьому іншому в цих народів усе життя і всі закони однакові".
Його обступили образи, для нього священні: общини вільних і рівних людей, сильних єдністю волі, які скоряються лише необхідності. Він —писав далі, заполонений Натхненням:
"Вони вважають, що тільки один бог, творець блискавиць, владен над усіма, йому вони приносять пожертви і чинять інші обряди. Долі вони не знають і загалом не визнають, що Доля стосовно людей має якусь силу..."
Натхнення! Велике і не визначене філософами поняття. Часто Прокопій переконувався, що істина легше відкривається Натхненню, ніж потугам розуму. Та як легко сполохати цю дивовижну птаху! Перечитуючи написане, Прокопій вдавався в розмисли.
Він написав про людей, які співживуть у демократії і заперечують владу Долі. Так, насправді такі побут і погляди слов'ян, антів. Але що може подумати хтось інший, прочитавши ці рядки? Базилевс Юстиніан випалює в імперії останні сліди демократії, а без згадки, про Долю неможлива мова християнина.
Прокопій був добре обізнаний з язичницькими поглядами. В минулому люди вважали Фатум сильнішим за олімпійців. Християни сприйняли це поняття як вираження невиказаної волі свого бога. Тому в описі слов'ян якийсь зловмисний і вислужливий підданий Юстиніана виявить і бунтарський осуд автократії, і невіру в бога. Ні сам наклепник, ні той, що слухатиме донос, не захочуть ознайомитися з джерелами обізнаності історика. Його навіть не спитають, він буде засуджений заочно.
Супроводжуючи Велізарія, далеко від Візантії Прокопій дихав вільніше, писав сміливіше. Тут інакше — Палатій гнітив письменника. Не ворушачись, він глянув праворуч, ліворуч. Захопившись, він, здається, розмірковував уголос.