— А справді, яке нещастя, мені самій сумно робиться. Мені вас так шкода. — Анатолеві стало трохи легше. Дівчина, яку він так давно любить, шкодує його.
— Ходімте, трохи мене проведете, — сказав Анатоль.
— Так, я трохи пройду з вами, хоч і спішу. — Але вона пройшла не трохи, та навіть зайшла й до кімнати й скинула пальто. В кімнаті Анатолеві зробилось так важко, що коли б він був сам, то розридався б; але тут дівчина, і він стримав себе. Він з острахом оглядав кімнату, і коли забачив у гардеробі Тонин одяг, особливо чорне каракулеве пальто, що сумно, як живе, висіло, йому наче на мить зупинилось серце. Він швидко зачинив гардероб і в дзеркальних дверцях його побачив своє обличчя, біле, як борошно.
— Господи, який ви блідий… — тужно сказала Зіна. — Вам треба свіжого повітря…
— Так. Ви правду кажете. Але в мене до вас величезне прохання. Побудьте зі мною. Я вас дуже прошу. Ви така добра, хороша, мені легше з вами. — Кажучи це, він міняв тон голосу.
— Добре. Я вже сьогодні нікуди не піду й буду з вами. Але одягайтесь, походимо трохи по вулиці, чи що… — Пішли в ресторан. Випивши вина, Анатоль скоро сп’янів і розплакався. Зіна сіла коло нього й своєю хусточкою втерла йому сльози. Йому зразу стало легше. Наче все те, що робило йому боляче, одійшло далеко, і він ледве його пам’ятав. Він усміхнувся й сказав:
— Пробачте мені. Ото з мене чоловік.
Але Зіну це не цікавило, вона сказала:
— Слухайте, Толю, то правда, що ви мене любили?
Анатолеві це подобалося. Він журно сказав:
— Я вас і тепер люблю… але ви так жорстоко гордували.
— Ви не глузували з мене?
— Я з вас? Ні крихти. Я вас так любив!
— Ви не забивали ні з ким парі, що поглузуєте з мене, хоч скільки це коштувало б?
— Я одмовляюсь вас розуміти, — сказав Анатоль.
— Якщо ви і справді не розумієте, то мені вже все ясно.
— Будь ласка, кажіть швидше, в чім річ.
— Пам’ятаєте, як уперше до мене підійшов Василь?
— Пам’ятаю.
— Він підійшов і сказав: пробачте! Хочу вас попередити й застерегти від однієї пакості. Отой молодий хлопець, — показав на вас, — забив зі мною парі, що оволодіє вами на сто відсотків, хоч скільки б це йому й коштувало, а з вас тоді глузуватиме. Я підійшов до вас узяти вашу адресу й сказати, що ви йому дуже подобаєтесь. Але насправді воно он як. Крім цього, я зацікавлений виграти парі. Виграю я їх тоді, як ви дасте йому рішучу одсіч. Сам він несміливий і ніколи не підійде. — Зіна трохи подумала. — Василь здавався мені таким щирим та правдивим, а на вас я злилася, хоч ви мені й подобались. Коли ви прислали мені годинника, то я подумала, що це лише ваші заходи до своєї мети.
Годинника, правда, я взяла, бо живу бідно. Я продала його, доклала ще та купила шовкове пальто. А коли бачила вас, то в мене серце мліло. Такий гарний, думаю, і такий мерзотник. Ну, а тепер бачу, що Василь вам товариш нещирий.
Анатоль мовчки кладе свою голову Зіні в пелену, вона цілує її й пригортає до себе.
Як виходили з ресторану, Анатоль сказав:
— Зіночко, ви знаєте що? Я боюся сам ночувати в своїй кімнаті. Моторошно якось. Знаєте, згадується смерть… Слово честі, боюся. Коли ви мене хоч трохи любите, ходім до мене. Я собі на землі постелю, а ви будете на ліжку, щоб не подумали, що я хочу виграти парі.
Після деяких вагань вона згодилась.
Після цього вона щовечора ходила до Анатоля, і минуло небагато часу, як вони звикли одне до одного і вирішили, що їм треба бути тільки вкупі. Вони одружились.
XXIV
Дитина Галина, подібна до Василя, вмерла. Та Галя частенько забігає до Василя. Тому Явтух послав Галю зимувати до батьків, може, одвикне вона од нього, та й розв’яжуться. Сам Явтух їздив до Галі щодня. Прийде з роботи стомлений, але їде. Скучно йому без Галі й без маленької дочки. Але Галя і в селі знайшла собі розвагу. Вона зустріла в селі свого колишнього коханця, першого порушника її дівочої незайманості, і приходить або пізно вночі, або вранці. Дізнавшись про це, Явтух став ночувати в батьків.
Проснувшись одного разу, Явтух подивився на те місце, де спала Галя, і дійшов висновку, що воно порожнє. Явтух узяв револьвер і пішов на город. Він рішив укоротити собі життя. Став біля замерзлого очерету в одній білизні, високий, тонкий, як примара, й труситься, зуб на зуб не попаде.
У голій руці револьвера тримає. Потім приклав цей револьвер до скроні й вирішив, що краще вистрілити в повітря. Він вистрілив у очерет, той наче злякався, затрусився й скинув із себе трохи снігу та інею. Галя, що виходила у своїх справах за повітку, почула вибух і втекла в хату. Але побачивши, що Явтуха немає, побігла з хати й на городі падає на шию Явтухові. Анатоль якраз ночував у батьків, і як Явтух виходив надвір, то він назирці вийшов за ним, щоб, бува, той не пішов брати гроші, заховані на городі за клунею. Йому здалося, що Явтух шукав грошей. І як Явтух із Галею пішов до хати, Анатоль вирішив гроші переховати. Виривши гроші, він хотів їх заховати в собачу будку. Коли це зарипів сніг, і якась постать у чорному кинулась до нього. Гривко заступив незнайомому дорогу, і він, заплутавшись у ланцюгу, впав, дзенькнувши ножем об ланцюги. Анатоль сховав гроші до кишені, викинув коробку через тин до сусідів і побіг до хати. Йому здалося, що надворі був Явтух. Він підійшов до місця, де спав Явтух, і лапнув його рукою за обличчя. Явтух схопився й голосно вигукнув:
— Хто це?
— Це я… — ніяково сказав Анатоль.
— Чого ти тут?
— Та ходім надвір… до батьків добирається злодій…
Явтухові зразу уявився Галин коханець. Він схопив револьвера й вибіг надвір. Тут він вистрілив. Анатоль згадав, що і в нього ж є зброя, взяв та й собі вистрілив. Підійшли до Гривка. Він був тяжко поранений.
XXV
Зіна енергійно чепурилась перед дзеркалом, що в шафі. Вона стала свіжіша й повніша. Коли вона дивилася вниз, у неї виступало два підборіддя. Тонину одежу доводилось на Зіну перероблювати, бо не налазила.
— Тольку! — крикнула вона, намазавши одну щоку пудрою. — Що це в чорта за пудра? — І швирнула коробку. Анатоль мовчав. Він лежав на ліжку й щось думав. Потім устав, поцілував Зіну в щоку, сказав, щоб не гнівалась, що гарної пудри він купить, і знов ліг.