Поліна ж мовби заповзялася приголомшувати Айгюль своїм безмежним практицизмом. Вона готова була повчати день і ніч. Вона повчала, як усі агітатори й пропагандисти світу разом узяті. Що їсти, що надягати, як вітатися, як сидіти, як махати руками, як дивитися (не махати й не дивитися!), як спати, дихати, чхати. Коли виросли їхні діти, вона переконала Людмил-ку, що кращої пари, ніж їхній Юка, вона ніколи не знайде, і хоч Карналь симпатизував Совинському та й сама Людмила ніби схилялася попервах більше до Івана, але з безлічі хлопців, які її оточували, вибрала все-таки Кучмієнкового сина, і тут уже мали відступитися, ніхто нічого не міг удіяти,
Карналеві здавалося, що він ще й досі перебуває на шляху до вершин свого тріумфування, і воно справді було так, почалося ж від тієї нічної розмови з Пронченком по телефону й продовженої другого дня в ЦК, тоді всемогутня сила піднесла його в розголос, у славу, між тих, хто стоїть над людством і часом, ніби велетенські самотні дерева на піднебесних горах. Ще з дитинства жив у Карналевій душі спогад про берестки на Савчиному бугрі по той бік попової левади в його рідному селі. Велетенська підкова, віяло з берестків, розставлених на бугрі під небом невидимою силою. Метуть круглими верхів'ями небо, а між чорними стовбурами така далина, такий простір, таке безмежжя, що хочеться плакати від безсилля й власної малості. Б'ються кібці в бересток...
Тепер сам відчував себе ніби отим берестком під високим небом, був самотнім високим деревом і бився серцем об те дерево. Чи таке можливе?
13
Редактор був поглинутий процесом думання, мабуть, тому не помічав Анастасії, яка стояла перед його столом уже тривалий час, стояла терпляче й, сказати б, провокуюче. Нарешті конституційний час думання для редактора скінчився, редактор побачив Анастасію, пожував губами.
— Ага, ви вже тут? Прекрасно! Є ідея...
— Здається, ви забули запросити мене сісти,— нагадала Анастасія.
— Справді забув. Даруйте. Сідайте й слухайте. Я повинен усім вам подавати ідеї. Коли вже ви навчитеся плідно мислити?
Він майже стогнав. Страждання за недосконалість редакційних працівників шматувало йому душу.
— Наука зараз — це все. Вирішальна сила.
— Робітничий клас,— спокійно нагадала Анастасія.
— Що? Ну, так. Не вчіть мене марксизму. Я висловлююсь фігурально. Чи, може, ви хочете заперечувати значення науки, яка сьогодні стає виробничою силою?
-— Ні, я не хочу.
— Інтерв'ю з Карналем залишається за вами.
— Я відмовляюся від цього завдання. Вже казала вам. Не можу.
— Нічого, нічого, ще маємо час. Подумаєте і зробите. Такі матеріали на вулиці не валяються. А для розгону я вам хочу підкинути нову ідейку.
"2— Знову з ученими?
^— Вам не подобаються вчені?
Анастасія промовчала. Подобається — не подобається. Хіба можна обмежитися такою однозначністю? Вона відповіла англійською приказкою:
— Коли не можеш робити того, що тобі подобається^ то повинно подобатися те, що робиш.
— Слухайте! — Редактор обурено схопився з місця, забігав по кабінету.— Ви хочете, щоб наша газета була цікавою?
— Хочу.
— То чому ж?.. Як же ви можете ставитися до своєї роботи так... нетворчо?
— Ви спитали мене про вчених, я відповіла. Можу додати. Як на мою думку, то вони мало чим різняться од інших людей. Одні роздратовані, другі занадто грубі, треті надмірно ввічливі, загалом же вони набридливі, як усі занадто перевчені люди. Хоча з недовченими теж не легше.
— Прекрасно,— потер руки редактор,— ви вгадуєте мою думку. Якраз про перевченість-недовченість ми й поведемо мову на сторінках нашої газети. Як саме? Дуже просто. Ми визначимо десять або дванадцять прізвищ учених. Візьмемо представників точних наук. Фізиків або математиків, або тих і тих. З університету, з політехнічного, з академічних інститутів, якнайширше коло. Поговорити з кожним: що він читає? Окрім спеціальної літератури. Нас цікавить загальний розвиток сучасного вченого, його енциклопедизм, універсалізм. Бо вчені сьогодні — це прапор НТР, а НТР...
Далі можна було не слухати, потихеньку підводитися й іти з кабінету під монотонне гудіння редакторського голосу. Бо про НТР редактор знав усі загальники з усіх газет Радянського Союзу і міг би виступати на конкурсах на тему: "Що ви можете сказати про НТР?"
Від дверей Анастасія сказала:
— Гаразд, я подумаю.
— Але не зволікайте! Це буде основний матеріал!
Два дні вона просиділа коло телефону. Прекрасне заняття! Ти не бачиш, тебе не бачать, але ти задавлюєш авторитетом преси і врешті домовляєшся про зустріч, відвойовуєш у стероризованого, приголомшеного вченістю чоловіка годину, якої він, мабуть, не пожертвував би й коханій жінці! Перший етап закінчився для Анастаса навіть більш ніж успішно: вона отримала згоду двадцяти одного науковця! Три професори, сім доцентів, дев'ять аспірантів і.два асистенти. З них одна жінка кандидат наук і дві аспірантки. Головне ж — усі молоді або абсолютно, або порівняно. Тепер зарядити свою маленьку камеру плівкою, втекти з редакції на тиждень або й два, загубитися у великому місті, забути про свою самотність, про клопоти, про ще свіжі свої розчарування, а може, й про несміливі симпатії, не думати ні про такого самотнього, як і вона, Совинського, ні про незбагненного Карналя, ні про доброго Олексія Кириловича, ні про загрозливо-таємничого Кучмієнка.
Вона зустрічалася з ученими здебільшого після закінчення робочого дня, який, власне, для них ніколи не кінчався. Всі вени й далі працювали, додому ніхто йти не збирався, це була норма їхнього поводження, їхній стиль життя, обраний без примусу, добровільно, назавжди. Почала не за значливістю, не за званням, а так, як випадала нагода, перший був аспірант, крикливий юнак з гострим поглядом, увесь якийсь гострий, як ніж, з пташиним профілем. Він вивів Анастасію в коридор ("Щоб ніхто не чув і не заважав"), але й там, стоячи коло вікна й без видимого бажання відповідаючи на її запитання, він примудрився зчинити сварку з двома чи трьома своїми колегами. Мав, видно, талант до скандалів, ловив людей буквально на льоту, зупиняв без довгих зволікань і передмов, накидався з якимись звинуваченнями, домаганнями, докорами. Може, хотів залякати Анастасію? Але не на ту напав. Вона не відступалася. Що читає? Скільки? Що думає про прочитане? Аспірант читав тільки коротенькі оповідання. Такі, як у Джека Лондона або ОТенрі. Прочитував усі номери журналу "Наука и жизнь". Що? Цей журнал може зіпхнути його до середнього рівня? Та в ньому виступають самі академіки! Анастасія записала про аспіранта: "Завжди знайде спосіб виправдати себе й звинуватити інших".