Розгін

Сторінка 154 з 218

Загребельний Павло

Вченим час з усією рішучістю висловитися не тільки з приводу суто технічних чи вузько наукових проблем, а й сміливо вторгатися в сферу політики, бо тільки люди з точним науковим мисленням здатні сьогодні створити модель світового суспільства і системи виробництва, яка задовольнить людство в найближчому майбутньому. Йдеться про міжнародний розподіл праці, при якому масова продукція буде перенесена в країни третього світу, тоді як у технологічних державах типу США й Радянського Союзу будуть зосереджені лише ключові виробничі потужності й центри наукових досліджень. Місце імперіалізму виробничого займе імперіалізм технологічний. Західній Європі і Японії припаде роль головного вогнища промислових криз, соціальних конфліктів, непевності й розчарувань, схожих на ті, які можна почути нині на цьому шановному зібранні.

Свої зухвалі (аж до нахабства інколи) припущення щодо ймовірного майбутнього людства американці подали представникові ЮНЕСКО дбайливо віддруковані на рожевому папері. Далі, вже просто для ознайомлення, запропоновано було:

На папері блакитному — п'ятнадцять ознак американського так званого постіндустріального суспільства, яке йде безпосередньо слідом за суспільством масового споживання. (Традиційна мудрість нині втрачає значення. Зменшується цінність практичного досвіду, як наставника державної політики. Знижується корисність здорового глузду стосовно соціальних проблем. Інтелектуальні інституції стають центральними в соціальній структурі).

На папері попелястому — сімнадцять можливих джерел непередбачених змін у світі, які загальмують прогрес. (Війна. Голод. Епідемії. Деспотизм. Депресія. Расові протиріччя. Нові релігії. Психологічно гнітюча дія нової техніки, ідей, філософських учень...)

На папері оранжевому — сто технічних нововведень, поява яких вельми ймовірна в останній чверті двадцятого століття. (Лазери й мазери, нові літальні апарати, нові матеріали, нові джерела енергії: магнітногідродинамічні, теплоіонні, термоелектричні; кібернетичні замінники частин людського тіла, органів почуттів, кінцівок; практичне використання електроніки для безпосереднього зв'язку з мозком і його подразнення; генетичний контроль і вплив на основи формування і поведінки окремих осіб; зріст тривалості людського життя; синтетичні продукти і напої; пересадка людських органів; створення і широке використання штучного керованого зовнішнього середовища для приватних і громадських потреб; міста в космосі й під водою; широке застосування кріогенної техніки; електронне обладнання особистого користування; домашня освіта з допомогою електронних машин; створення гнучкої системи покарання злочинців без обов'язкового використання в'язниць із застосуванням електронних методів нагляду, перевірки й контролю).

На папері червоному — двадцять п'ять деяких малоймовір-. них, але важливих технічних можливостей. (Штучний мозок, штучне вирощування людських органів, тривалий анабіоз людей — на роки й століття, безпосередня передача інформації в людську пам'ять, хімічний та біологічний контроль над характером і розумом, виробництво ліків, еквівалентних живій плазмі, технічний еквівалент телепатії...)

І нарешті, на папері білому — десять можливостей далекого майбутнього (деякі радикальні й драматичні новинки), серед яких передбачалася й кардинальна зміна людської природи, коли homo sapiens уже не зберігався і на Землі мали б запанувати якісь інші істоти, простіше кажучи, запанувала б здорова дегенеративність, цілковита дегуманізація особи, втрата межі, за якою людина ще лишається собою: штучні органи, кібернетичні замінники зношених частин головного мозку, монтування й лагодження людей так само, як лазерів і обчислювальних машин. В цьому немає нічого протиприродного, коли згадати, скажімо, що застосування лазерів часто суперечить другому закону термодинаміки. Та й хіба тільки це?

У рожеві мріяння американських провидців увірвався французький дощ і позмивав усе, не лишивши ніяких слідів, надто що в засіданнях зроблено триденну перерву для відвідання Орлеана й переїзду в замок Шамбор, де "круглий стіл" мав завершувати свою роботу.

Місто Жанни д'Арк потопало в потоках дощу, який не щадив нікого, так само й інтернаціональної дружини вчених, які мокли коло бронзової статуї Орлеанської Діви, коло Орлеанського собору, коло всіх старих каменів цього славетного французького міста, тоді в залі честі ренесансної орлеанської ратуші їх приймав мер міста, були промови, було традиційне шампанське, яке вони нили в тому залі, де колись помер французький король Франціск Другий (яке тепер це мало значення, де, й коли, і який помер король!). Коли нарешті переїхали в замок Шамбор, то небеса, мовби змилувавшись над цими заклопотаними вже й не своєю долею, а долею цілого людства чоловіками й жінками, розпромінилися сонцем, і дивна кам'яна будівля постала перед очима гостей у безмежній багатоманітності своїй, у витонченості ліній, грайливості архітектурних ритмів, у стриманій гармонійності внутрішнього, навіки замкненого в міцних стінах, але не пригніченого, а розщедрено вільного простору, що в природній невимушеності поєднувався з простором довколишнім завдяки неповторним вікнам замку, яких налічувалося стільки ж, скільки днів у році, і мало не кожне вікно мало свою вишукано-просту, майже ідеальну форму.

Знову були розмови про багату історію замку, перелічувалися королі, які тут бували (Франціск Перший, Генріх Другий, Людовік Чотирнадцятий, імператор Карл П'ятий), гостям показували картини, каміни, канделябри, гобелени, меблі. Хто на чому сидів, лежав, з чого пив і їв. Не було мови про те, хто й про що думав, але це якось завжди забувається, може, тому, що думати належить сучасникам. Власне, з цього Карналь і почав свій виступ у дискусії, не забувши водночас зазначити, що має неабияку приємність говорити саме в такому неповторному місці, тут, у цьому дивному витворі минулих часів, який не раз нагадує нам, що людина була й залишається продуктом природи й історії, але продуктом не пасивно-безсилим, а діяльним, непокірливим, творчим, несвідомо вона бунтувала в усі часи і проти природи, і проти історії, і це, як здавалося, ні в кого не викликало особливої стривоженості, коли ж цей бунт став усвідомленим і навіть, сказати б, науково обгрунтованим, залунали голоси злякані, трагічні, часто навіть панічні. Живемо в епоху залякувань. Одні лякають, що не вистачить повітря, інші погрожують безводдям, треті обіцяють вичерпання запасів сировини, четверті пророкують зникнення метафізичних відчуттів, п'ятим уже сьогодні бракує місця на планеті, і вони приміряються, як вигідніше для них самих розгородити її то на сфери впливу, то на продукційні зони, то на якісь регіони. "Ось Земля — за жеребом розділіть. І розподіл, і єдність безглузді. Ось Земля. Вам у спадок",— слова Еліота, поета, який не був комуністом, не відзначався також прогресивністю, але навіть він, як бачимо, точно відчував високу відповідальність за підтримання цілісності нашої Землі з одночасним збереженням усіх існуючих відмінностей.