На заняття Карналь запізнився. Послав листа, додавши до нього лікарську довідку про стан здоров'я, і коли приїхав, то ніхто не докоряв йому, формальності були найпростіші, єдине, що втратив,— місце в гуртожитку. Всі місця були зайняті. Гуртожиток — ще не найбільше лихо. Гірше, коли всі місця зайнято в житті.
Кучмієнко з'явився на курсі за тиждень до Карналя. За два місяці змінив два інститути, поки добрався нарешті до університету. Був фронтовик, орденоносець, мав великі амбіції, до ветеринарного інституту складав екзамени ще перед війною, отож вважався старим студентом, горів жадобою науки, справжньої, високої, чистої, говорив усім про свою жадобу майже натхненно, йому йшли назустріч, йому радили й помагали. Що може бути вище за точні науки? Як сказав Чехов? У парі й електриці більше людинолюбства, ніж у чесноті й стриманості. Кучмієнко був ВИСОКИЙ, блідий, умів картинно стріпувати довгим чорним чубом, груди його вражали симетрією нагород, бо з одного боку сяяли два ордени Червоної Зірки, а з другого — круглилися срібно-золоті медалі. Він скрізь ходив з книжкою в руках — загадковий томик, який не мав ніякісінького відношення ні до математики, ні взагалі до точних наук. Хто перший кого помітив — Карналь Кучмієнка чи Кучмієнко Карналя? Треба сказати рішуче й недвозначно: не Карналь. Бо прибув пізніше, Кучмієнко вважав себе вже старожилом, крім того, мав ще й інші підстави опікувати худого, блідого, стражденного хлопця, одягнутого в безглузду американську шинель з великими бронзовими ґудзиками, в якийсь саморобний мундир, без нагород і звань, без гуртожитку й родичів у цьому героїчному, прекрасному, але, звичайно ж, чужому для всіх прибульців місті. Кучмієн-ко хотів і вмів бути великодушним. Він перший простягнув руку Карналеві й назвав себе, той назвав себе, так відбулося знайомство, а тоді Кучмієнко запропонував притулок.
— Я міг би вибити й гуртожиток,— сказав він недбало,— але я добрий. Це моя найбільша вада. Тому отаборився в одній хаті. П'ятий поверх, коло самої опери, найнейтральніший центр, три метри до Дерібасівської, п'ятнадцять метрів до дюка Рі-шелье, до Стамбула подати рукою, Париж видно з вікна кухні. Решта — як у всій Одесі та європейській частині Союзу. Води немає, електрики немає, побілити стіни нічим, блощиць прогнати теж нічим. Але є місце в кімнаті й запасна розкладушка.
Вони оселилися разом. Кучмієнко справді наймав величезну обідрану кімнату на п'ятому поверсі старого будинку. Колись стіни її мали на собі темно-червоні шпалери з золотими бур-бонськими ліліями на них, тепер від тих лілій лишилося те саме, що від усіх царствуючих домів Франції, з прикрашеної пооббиваним художнім ліпленням стелі звисала на буро-іржавому шнурі обляпана чимось самотня електролампочка, яка не світилася, посеред кімнати стояло величезне нікельоване ліжко, але стояло воно не на підлозі, а в чотирьох бляшанках з-під тушонки, повних води. Над ліжком споруджено було балдахін з поруділих газет,— ось і все, що мав Кучмієнко в своєму покої, зате було там досить вільного місця, щоб поставити низеньку парусинову розкладушку, на яку Карналь відразу й запросив Кучмієнка сідати, але той не скористався з запросин, мерщій упав на своє царське ліжко, задер ноги на спинку, прикрашену по боках двома кулями, і спитав:
— В яких ти взаєминах із цим населенням?
І обвів рукою свої володіння, де неважко було помітити сліди кривавих боїв з представниками родини джгутикових.
— Я селянський син,— відповів Карналь,— а в селі воно не водиться.
— Але ж ти був у Європі.
— У концтаборах пробували їх душити сіркою, але вони, здається, на це не зважали, зате ми... Власне, ми й без сірки однаково гинули... А тобі помагає оте все?
— Знизу вони вже не можуть. Тонуть, падлюки, в бляшанках. Зі стелі теж не пікірують. Але збираються на краях газет і пробують дістатися до мене по параболі.
На курсі на обох їх поглядали поблажливо й співчутливо. Дівчатка з десятого класу, хлопці-фронтовики, кілька вундеркіндів з природними математичними здібностями, кілька геніїв абстрактного мислення, діти вчених і самі вже майбутні вчені, інтелектуали з пелюшок, верхогляди й безнадійні зубрії, непе-ревершені майстри гризіння граніту науки,— всі знизували плечима, коли мова заходила про Кучмієнка й Карналя. Ну, Кучмієнко хоч мав ордени, вмів гарно стріпувати чубом, носив завжди загадковий томик, умів щось процитувати, від-чого в математиків пекло під грудьми від усвідомлення власної неповноцінності. А Карналь? Хляле, майже нікчемне, із заплутаною біографією, яку примудрилося сотворити собі до двадцяти років життя, та ще й безнадійно відстав з усіх предметів. Тримають на курсі лише з поваги до його фронтового минулого, яке він, до речі, безнадійно зіпсував перед самим кінцем війни, так ніби вже не спромігся гідно завершити те, що так почесно й, сказати б, героїчно розпочав, добровільно пішовши в сорок— першім на фронт, написавши листи аж двом наркомам відразу з проханням зробити для нього виняток і дати змогу захищати Вітчизну.
Підтримував Карналя лише Кучмієнко, але обидва розуміли, що це солідарність невдах, і незлостиво сміялися, заохочуючи один одного до героїчних зусиль, щоб наздогнати й перегнати, може, в якомусь там майбутньому — близькому чи далекому — всіх отих геніїв, унікумів, недосяжних і неприступних тим часом для безнадійно відсталих. Непомітно кожен з них обрав свій метод подолання відставання, доганяння й переганяння. Карналь засів у читалках, сидів до туману в очах, спав по кілька годин, часто прокидався, ночі для нього перетворювалися на криваво-пекельні кошмари завдяки хрестовим походам військ джгутикових, тоді біг на кухню, з вікна якої, як стверджував Кучмієнко, можна було бачити Париж, сідав коло того вікна, читав то при свічці, а то й при місяці, який в Одесі світить іноді досить яскраво. В науці немає широкої дороги...
Кучмієнко всі сподівання поклав на свій організаторський талант. Діяв стихійно, ще не вмів точно визначити характер своїх учинків, не знав, мабуть, що в науці організатори потрібні, може, ще більше, ніж в інших галузях життя, десь бігав, метушився, стріпував чубом, носив поперед себе загадковий томик, не боявся пропускати лекції, міг дозволити собі розкіш поспати до обіду, збігати з дівчиною на кінофільм з Марікою Рокк (кінозірку купають у дерев'яній діжці якісь шикарні фер-ти!), іноді заглядав і до читалки, набирав цілі купи книжок, перегортав їх, заглиблюватися не мав часу, все схоплював упівока. Кучмієнка вже скрізь знали, запрошували на вечірки, на танці, туди й сюди, Карналь поруч з ним видавався просто затурканим селюком, тут уже нічого не вдієш.