Та що б там не було, але начальник Гепеви, Борис Мосєйович Сіамський, завдяки своїм особливим планам щодо Бруса, зробив шах і мат його міркуванням і його втомі. За три місяці Сіямський двічі був у Кирилівці у психіатричного лікаря і цікавився Брусовим станом здоров'я. Не можна припускати, щоб начальника Гепеви спонукали до цього ті чаші, про які він колись у розмові з Парцюнею робив здогади. І не можна думати, щоб такі турботи були наслідком людолюбних аспірацій товариша чекіста.
Це трапилося в останніх числах жовтня.
Вранці дві санітарки дуже охайно прибрали судову палату хворих, чого ніколи не було, бо прибирала завжди тільки одна жінка. А сьогодні навіть коло палатних дверей була зміна. Замість одного санітара гляділи вхідних дверей два. Один ізсередини, а другий з коридора. Брус цю зміну зразу помітив і споважнів. Він, не вилазячи із–під ковдри в ліжку, дивився на всю палату і ждав. Вона мала шістнадцять ліжок, які стояли по парі вздовж одно за другим від першої стіни аж до останньої. Недужі переважно сиділи на застелених постелях. Лежали тільки дуже ослаблені. Палата мала двоє вікон на схід. І перед першим вікном, до якого Брусове ліжко підходило подушкою, надворі з–за стіни визирали окреси довгої гілляки якогось дерева, бо шкло у вікнах було дуже грубе і непрозоре. Воно пропускало світло і розпливчасті форми речей.
У палаті було тихо і затишно, мабуть, від того, що протилежна вікнами стіна вся світилася сонячним світлом, хоч і пригашеним грубим шклом вікон. І між першим вікном і освітленою стіною стояв у повітрі рожевий стовп пилинок, пересічений посередині тінню тієї гілляки, що надворі витягалася із–за стіни до вікна. І здавалося, що і за вікном там, у дворі, так само затишно. І що опале листя тополь і каштанів, лежачи на корінні свого дерева, дає блиском свого омертвілого червіньку смуток осінньої тиші і безшелесного супокою.
У Бруса нило серце. Але настрій був похожий на блиск опалого листя, освітленого осіннім ранком. І йому хотілося, щоб дійсність теперішня не зникала так довго, аж поки добачить устатковані речі серед ранкового світла. Але ба… Відчинилися двері, і увійшла з фершалом судова лікарка, а до їх приєднався і той санітар, що всередині палати глядів дверей. А його місце заступив той, що стояв у коридорі. І цей гурт медиків пішов оглядати хворих під протилежний бік від Бруса. Це був ранній лікарський огляд. Всі хворі стали напружені. Лікарка була худенька і чорненька. Брус раніше чув від фершала, що вона жидівка. Але і санітари, і хворі її шанували. Аж ось лікарський обхід підійшов до Бруса. І лікарка стала коло його ліжка спиною до вікна, а всі інші — навколо ліжка. І вона побачила посеред кімнати світляний стовп золотих пилинок та й звернулася до фершала:
— Я не розумію, як можна тримати так палату, щоб у їй світилася стовпами пилюга. Чого ви не провітрили її?
І хоч це питання вже було знайоме фершалові своїм трафаретом ще з передніх сонячних ранків, і він на його завжди однаково відповідав, але сьогодні його зачепило воно, і він оскальнувся:
— Та ж ви знаєте, товаришу лікарю, що ми провітрюємо палату тільки ввечері… І то з коридора, бо ж вікна не мають кватирок і вікон не можна відчинити, а тільки можна весною витягти тоді, коли ми мажемо палату.
Його підтримав і санітар:
— Товаришу лікарю, ви придивіться, що у палаті дуже чисто і повітря таке свіже, як і в церкві. І там теж, як заметете, то світляні стовпи пилинок конче стоять від підлоги аж до вікон у бані.
Але лікарка зреагувала однаковою формою поведінки на сьогоднішню виняткову і фершалову, і санітарову. Вона подивилася на їх обох і, зітхнувши докірливо, сіла коло Бруса на ліжко, поклала свою ліву долоню на коліно та й спиталася:
— Ну, як ви себе почуваєте, товаришу Брусе?
— Добре.
— І ніхто вас не переслідує?
— Наче ніхто.
— А як у вас справи із жидами?
— Товаришу лікарю, лишім ми про це говорити.
— Значить, добре?
Брус мовчав. Тоді лікарка, соваючи своєю долонею по його коліні, почала ласкаво:
— Ви людина інтелігентна. Це ми всі знаємо і знаємо, що у вас немає ніяких злочинних чи бандитських нахилів. Через те у вас є багато прихильників. Навіть начальник Чеки Київської округи ваш прихильник. І він сьогодні до нас приїде. Хоче з вами побачитись. Я вже все говорила йому про вас. І він, шкодуючи вас, мені сказав, що треба вас виписати і влаштувати десь учителем чи в селі, чи в місті. Де схочете. Але для цього треба, щоб ви з ним поговорили. Він приїде, і ми вас викличем до його, якщо він не схоче сюди заходити. А ви маєте сили і настрій з ним говорити?..
Брус мовчав, неначе прислухаючись, як летить цеглина у бездонну яму. А може, й не цеглина, а його доля шумить у безодню, бажаючи зустрінути далеке чорне плесо і гучно бовтнути туди. Лікарка, бачачи Брусову зосередженість, сказала знов:
— Не гайте нагоди себе рятувати… Будьте мужні і поговоріть з ним.
Брус зауважив:
— Я дуже ослаб і говорити не зможу.
— Тоді ви напишіть на папір, що вам треба, і прочитайте йому… Тільки, будь ласка, скажіть мені, що ви напишете. Бо, ви знаєте, я вашого письма прочитати не можу і перевірити його змісту не здолаю.
Брус мовчав. І лікарка, помовчавши теж трошки і прийнявши руку від його коліна, попрохала:
— Напишіть йому. Це вас урятує від повільного духовного загибання… Напишете?
І Брус, одвернувши голову до вікна, прогомонів:
— Напишу.
— Скажіть же мені тепер, що ви писатимете?..
— Я буду прохати, щоб мені дозволили учителювати.
— І більше нічого?
— Нічого.
— Ну, то добре. Ось вам папір і олівець… Я вам вірю і не буду перевіряти вашого писання.
І дала Брусові папір і олівець і, вставши, проказала:
— Він мені телефонував… Через півгодини він буде тут. Лікпом зайде по вас, і ви з ним прийдете до мене в кабінет. Начальник і я будемо ждати вас… До доброї зустрічі…
І всі вийшли, крім санітара, що знов став на своє місце, а той другий вийшов у коридор і теж став на своє місце. Брус, якусь хвилинку полежавши після відходу лікаря, надів капці, накинув на плечі ковдру, взяв папір і олівець, що поклала лікарка йому на подушку, і сів коло столика. Серце його билося повільно, але дуже міцно. Він чув, як до чола і до обличчя бухала кров.