СЦЕНА 3
Келія отця Лоренцо.
Входять отець Лоренцо і Ромео.
О. Лоренцо
Ромео, йди, іди, лякливий хлопче:
біда в твоїй кебеті закохалась,
нещастя одружилося з тобою.
Ромео
Які новини? Що судив нам герцог?
Яке ще лихо невідоме прагне
мого знайомства?
О. Лоренцо
Надто вже знайомий
мій любий син з цим товариством хмурим.
Про присуд герцогів приніс я вісті.
Ромео
Чим кращий присуд цей за суд останній?
О. Лоренцо
Із уст зійшов у нього м'якший присуд:
не смерть для тіла, а лише вигнання.
Ромео
Вигнання? Змилуйся, скажи про смерть.
Страшніш мені вигнання видається,
ніж смерть сама. Ні, не кажи — вигнання!
О. Лоренцо
Від цього дня ти вигнаний з Верони.
Терпи, бо світ широкий і великий.
Ромео
Нема за стінами Верони світу —
лише чистилище, тортури, пекло.
Вигнання звідси — все одно що з світу.
А з світу — значить, смерть. Тоді вигнання —
не що, як смерть сама. Смерть так звучи,
мені стинаєш золотим ножем
ти голову — ще й тішишся ударом.
О. Лоренцо
Гріх смертний! Зла невдячність! Наш закон
твій злочин смертю зве. Та добрий герцог,
на бік твій ставши, обійшов закон
і чорну смерть вигнанням замінив.
Велика ласка — ти ж її не бачиш.
Ромео
Це мука, а не ласка. Де Джульєтта —
там небо. Кожний кіт і пес, і миша,
і всяка твар нікчемна тут живуть
на небі, бо її щоденно бачать.
Ромео ж не побачить. Більше чести,
поважности й звичайности у мухах,
що падло люблять, ніж в Ромео.
Можуть вони на біле диво рук їй сісти,
і вкрасти з вуст її небесну ласку,
що червоніють і в дівочій цноті
немов за гріх цілунок власний мають.
Це — втіхи мушачі, я ж бігти мушу —
і кажеш ти, що це не смерть? Але ж
Ромео гірше мухи, бо вигнанець.
Це можна мусі, він же бігти мусить.
Бо мухи вільні тут, а я вигнанець.
Чи ти отрути та ножа не маєш,
чи способу на наглу смерть не знаєш,
опріч вигнання, щоб мене убити?
Вживають слово це лиш тіні пекла —
й виття відповідає їм. Як можеш
ти, мій духовний батько й сповідник,
мій розгрішитель і мій щирий друг,
мене трощити словом цим — вигнання?
О. Лоренцо
Коханче божевільний, дай хоч слово
сказати!
Ромео
Знов ти про вигнання скажеш.
О. Лоренцо
Я проти цього слова зброю дам —
недолі молоко солодке — мудрість,
що потішатиме тебе в вигнанні.
Ромео
Вигнання все-таки? Повісь ту мудрість,
коли вона не дасть мені Джульєтти,
не пересадить міста, княжий вирок
не змінить! Не кажи мені про мудрість!
О. Лоренцо
Вушей не мають божевільні, бачу.
Ромео
Тому що мудреці очей не мають.
О. Лоренцо
Дай про твою біду поговорити.
Ромео
Але ж її не почуваєш ти.
Був би в літах моїх, любив Джульєтту,
допіру одружився, вбив Тібальдо,
шалів, як я, і став, як я, вигнанцем,—
тоді б ти говорив і рвав волосся
й на землю падав би, як я, щоб зняти
собі зарані для могили мірку.
О. Лоренцо
Вставай, Ромео, стукають. Сховайся.
Стук знадвору.
Ромео
Не хочу, ні! Хіба тяжке зітхання,
як мла, мене сховає від очей.
Стук.
О. Лоренцо
Як стукають, чи чуєш? Хто там? Встань!
Тебе ухоплять. Почекай! Зведися,—
біжи до студії. Господня воля.
Яка настирність! Та іду вже, йду.
Стук.
Хто це так грюкає? Хто ви? Чого вам?
Мамка
(за дверима)
Впустіть мене, то й взнаєте чого.
Я від Джульєтти.
О. Лоренцо
Ну, тоді заходьте.
Входить мамка.
Мамка
Святий мій отче, о, скажіть, панотче,
де пан моєї пані, де Ромео?
О. Лоренцо
Ось на землі, своїми слізьми п’яний.
Мамка
Та саме з ним, що з панною моєю,
якраз те саме.
О. Лоренцо
О гірке кохання,—
безщасна пара!
Мамка
Пані моя теж
отак лежить, ридма ридає й плаче.
Підводьтеся, вставайте, будьте мужем!
Задля Джульєтти, задля неї, встаньте!
Чого в таку журбу вдаватись вам?
Ромео
О, мамко!
Мамка
Ах, пане, пане! Смерть — всьому кінець.
Ромео
Ти про Джульєтту мовила? Що з нею?
Чи я не став для неї душогубом,
первоцвіт щастя нашого зганьбивши
заледве не її ж таки і кров’ю?
Та де ж вона? І як вона? Й що каже
дружина тайна про наш тайний шлюб?
Мамка
Нічого, тільки плаче й плаче, пане.
То упаде на ліжко, то зведеться;
Тібальдо кличе, плаче за Ромео,
й знов падає.
Ромео
Немовби це ім’я
з дула гармати стрілене страшного
її вбиває, так, як ця рука
їй брата вбила. Отче мій, скажи, —
в якій частині злій цієї плоті
моє ім’я живе, щоб сплюндрував я
проклятий дім?
О. Лоренцо
Спини шалену руку
Чи муж ти? Тілом ти на мужа схожий,
а плачеш по-жіночому і дієш
безтямно, наче нерозумний звір.
В подобі мужа неподобна жінко,
чи неподобний звір в обох подобах!
Що сталося? Клянусь моїм чернецтвом,
я думав, ти помірнішої вдачі.
Тібальдо вбивши, та й на себе важиш?
Та й жінку, що живе тобою, вбив би,
такий на себе попустивши гріх?
Чом рід свій, небо й землю так ти шпетиш?
Адже вони стрічаються всі троє
в тобі — ти ж втратити їх разом хочеш,
Свій образ, розум і любов ти га́ньбиш
Немов лихвар, добра доволі мавши,
йому правдивого не знаєш вжитку,
що красить образ і любов і розум.
Шляхетний образ твій — з м’якого воску:
йому достойність людська незнайома.
Твоє кохання — не кохання — зрада:
ти губиш ту, що присягавсь кохати.
Твій розум, ця краси й чуття оздоба,—
знівечена красою і чуттям:
як порох у ладунці вояка
невмілого, з твого недбальства вибух —
і ось тебе забила власна зброя.
Встань, чоловіче, бо жива Джульєтта,
що задля неї ти вмирав допіру,—
це щастя: хтів тебе Тібальдо вбити,
а ти Тібальдо вбив — це щастя теж.
Закон, що важив смерть, став тобі другом,
лиш вигнавши тебе: це щастя знов.
Тобі припала сила всяких благ:
лицяється до тебе пишне щастя,—
та, мов примхлива й неподобна дівка,
ти дмешся на кохання і фортуну.
Гляди: сумний кінець таких чекає.
Іди ж до милої, як умовлявся,
дістаньсь до неї, та потіш її,
але не гайсь, поки поставлять варту;
тоді до Мантуї ти не проїдеш.
Там житимеш ти, поки час наспіє
і виявим твій шлюб, підмовим друзів,
упросим герцога й тебе прикличем,
щасливого у два мільйони раз
проти того жалю, з яким ти підеш.
Йди перша, мамко, привітай синьйору,
хай всіх вона поквапить облягтися,—
до цього ж їх і сум тяжкий прихилить.
Ромео піде слідом.
Мамка
О, господи, всю ніч я тут стояла б
та слухала б напучень! Що то вчення!
Синьйоре, я скажу, що ви йдете.
Ромео
І хай готується мене картати.
Мамка
Цей перстень дати вам вона веліла.
Не гайтеся ж, спішіть же, бо вже пізно.
Мамка виходить.
Ромео
Як відновило це мій спокій знову!
О. Лоренцо
Іди, добраніч. В цім твій порятунок;
або тікай, закіль поставлять варту,
або удосвіта, переодягшись.
Живи у Мантуї. Твого слугу
знайду я, й буде він вряди-годи
тобі носити звідси добрі вісті.
Дай руку. Пізно вже. Прощай. Добраніч.
Ромео
Коли б не щастя це, не хвилювання,
було б гірке для мене це розстання.
Виходять.