У Стамбулі сміялися:
— Султан Селім їв дерев'яною ложкою і ходив у яничарськім джюббе, зате з Єгипту привіз три мільйони, а грек приїхав увесь у золоті в супроводі тисячі пажів у золотих шапках, а в Еді-куле ліг тільки мільйон.
Сулейман бачив: військо треба вивести із Стамбула. Бо коли не ведеш військо на ворога, воно повертає свою силу проти тебе.
За п'ять днів до прибуття великого візира з Єгипту султанша Хуррем народила султанові третього сина. Хлопчик був смаглявий, схожий на свого великого батька, над пупиком повитухи побачили в нього малесеньку родимку і зраділо проголосили:
"Буде великим чоловіком!" В Османів, де трон успадковував старший із чоловічих нащадків, знищуючи всіх інших, таке віщування було ледь не святотатством, але що могли вдіяти много-мудрі повитухи, бачачи перст божий?
Названо хлопчика Баязидом — на честь Сулейманового діда.
ЖІНКА
І коли, двадцятилітньою, народила Сулей-манові трьох синів і доньку, коли перемогла всіх суперниць і піднялася над гаремом, коли здолала перепони, зловорожу силу і навіть саму себе,— тоді з'явилася у Роксолани думка про велич.
їй випало жити у вік титанів. Мікеланджело і Леонардо, Тіціан і Дюрер, Лютер і Макіавеллі, Мюнцер і Мор, Рабле і Босх відкривали це століття геніїв, а замкнути його мали Монтень і Челліні, Сервантес і Шекспір. "Ми постійно бачимо,— писав Базарі,— як під діянням небесних світил, найчастіше природним, а то й надприродним шляхом, на людські тіла звичайно проливаються найвищі дари і що іноді те саме тіло буває з надмірністю наділене красою, привабою і талантом, які вступають одне в одним у таку сполуку, що хоч би куди звертався такий чоловік, кожна його дія така божественна, що, полишаючи позаду всіх інших людей, він являє собою щось дароване ніби богом, а не здобуте людським мистецтвом..."
Хто із смертних мав зухвалість зрівнятися з титанами і хто міг зрівнятися? І чи могла замахуватися на велич невідома дівчина з України, жорстоко кинута в рабство, позбавлена свободи? Коли й справді на когось проливалися небесні дари, то їй судилися хіба що зневіра і відчай. Коли завдяки надприродному напруженню душі зуміла вона в рабстві здобути собі свободу, то була це тим часом тільки свобода в любові. Здавалось би: що може бути вище для жінки, ніж свобода в любові? Але ж уся вона тримається на залежності, знов повертаючи тебе до рабства, щоправда, добровільного, солодкого, та однаково ж рабства, а в рабстві не може бути величі.
Тисячі разів уявляла свою смерть, коли за брамами сералю шаленіли яничари, тулила до грудей малих дітей, умирала разом з ними, тільки тепер зазнавши справжнього жаху.
І коли вціліла, воскресла, народилася заново, то народилася вже не Хуррем, а тільки Хасекі й Роксоланою. Мала знайти в своїх часах місце не просте, а високе. Не лякаючись сяйва геніїв. Не схиляючи голови перед могутністю володарів віку, один з яких хвалився, що в його володіннях ніколи не заходить сонце, а другий, що його мала любити, ненавидячи, і ненавидіти в любові, прозваний був за свої великі перемоги над світом Пишним. А ще ж були в тих часах і жінки, що спонукали до змагання красою, розумом, незламністю волі, природним даром. Навіть у страшному мусульманському світі промайнула незгасною зорею поетеса Міхрі-Хатун, яку звали сонцем серед жінок. Народилася і жила в Амасії, не захотіла стати рабою у будь-чиєму гаремі, сповідувала вільну любов, сама вибирала собі коханців при дворі шах-заде Ахмеда, який згодом мав загинути від руки свого жорстокого брата Селіма. Дивна жінка! Піднялася над мільйонами рабинь, оспівувала сміливу й вільну любов, мріяла про чоловіка, який міг би пожертвувати навіть життям заради кохання:
Коли закоханий, то на шляху любові Ти честь і сором де оберігай. Віддай і душу на шляху любові, Інакше втратиш назавжди кохану.
Поетеса не приховувала своїх захоплень. Імена її коханців стали відомі всім: законник Муайєд-заде, поет Гувахі, Іскандер Челебі. Пристрасть для неї була над усе, жила пристрастю і заради пристрасті. Цієї незвичайної жінки лякалися навіть такі талановиті люди, як поет Іса Неджаті. Життя царедворця навчило його обережності й застережливості у виборі друзів і у виявленні симпатій, а тут зненацька якась несамовита жінка, що кинула виклик усьому світові ісламу, пише назіре на його поезії! Образу й злість він вилив у звертанні до Міхрі-Хатун:
О ти, що пишеш назіре на мої вірші, Не сходь з шляху пристойності й цноти! Не говори, що в розмірі і в римі Твої вірші подібні Неджаті. Хоча з трьох літер можуть буть два слова, Та не те саме здібність і порок.
Чи могла зважати ця жінка на чиїсь ляки? Пристрасть для неї була над усе, жила пристрастю і заради пристрасті. Коли Іскандер Челіебі кинув її, поетеса послала йому вслід рядки:
Затужу, Друже мій, я в розлуці тяжкій — То здригнеться земля і небесний зеніт. А заплачу, бува, за тобою в журбі — Мої сльози, як води, затоплять весь світ.
Мовби перегукуючись з Міхрі-Хатун, озивалася з-за моря венеціанка Гаспара Стампа, що передчасно померла від безнадійної любові до графа Коллальтіно ді Коллальто. Яка стражденна її муза поряд з бунтівливою Міхрі: "Моє вразливе серце з тобою пішло, сеньйоре. Амур зробив усе це, може, мені на горе. Підуть разом з тобою і щирі зітхання — сестри мого кохання. Йтимуть вони, як друзі, в щебеті, у стогонах, тузі. І якщо стихнуть раптом, згинуть, як чисті перла,— знай, що і я вже померла".
Хуррем теж писала вірші. Билися в її душі тисячі пісень, стояла над безоднею, зазираючи туди, тепер могла глянути й на небо. Для Європи вельможна жінка-літератор була в ті часи звичним явищем. Сестра короля Франції Франціска Першого Маргарита Наваррська своїм "Гептамероном" навіки увійшла в літературу. Сповнені любовної пристрасті до свого коханця графа Босуелла вірші шотландської королеви Марії Стюарт використані були для звинувачення її у змові й убивстві законного мужа. Вітторія Колонна, донька великого коннетабля Королівства Неаполітанського, завдяки своїм поезіям зблизилася з самим Мікеланджело, а правителька невеличкого Корреджіо Вероніка Гамбара завдяки тонким лестощам у своїх віршах завоювала прихильність папи Климента й імператора Карпа. Але те все було при європейських дворах, де жінки коли й .не благоденствували ще, то вже починали панувати, де ставали всемогутніми регентшами престолу, як Катерина Медічі у Франції, або й королевами, як донька Генріха VIII англійського Єлизавета. У світі ісламу така жінка могла викликати навіть не подив, а осуд і прокляття. Може, Роксолана була першою з османських султанш, яка наважилася писати поезії? То й що ж? Не лякалася нічого й нікого, несміливі її вірші, єдиним читачем яких мав бути тільки султан, були мовби випробуванням для їхньої любові. Посилала Сулейманові в Едірне щодня коротенькі листи, в яких скаржилася на розлуку й самотність: "Я була співбесідницею нудьги і туги й полонянкою розпачу. Я запалювала смолоскипи па всіх шляхах очікування. Щодня птиця Рух літала на небесному просторі бажання, сподіваючись, що якийсь голуб принесе від вас вість або ж хмарка проллє благодатну краплину на долину спраглості".