Служниця стояла в кутку, понуривши голову, з виразом затятої впертості на обличчі. Це була тиха, мовчазна дівчина. Пішта ніколи досі не звертав на неї уваги, не думав про те, чому вона така... Чи й справді ні до чого не зугарна, чи просто байдужа? Чи неуважна, бо має якийсь свій клопіт? Либонь, не звикла до міста, додому їй хочеться, в село... Хіба що сам господь знає, в чому її біда... Але як може Ліна так грубо розмовляти з дівчиною? Невже не боїться, що та...
Як по правді, Ліні не було чого боятися: не могла їм зробити нічого поганого ця покірна, мовчазна дівчина. Однак Пішта вже знав: треба з повагою ставитися, до ма^и незнайомих простих людей, ба навіть до окремих осіб з цієї маси, тому що кожна така особа — представник народу, а право на владу належить народові... Він досить довго 'перебував у російському полоні, щоб це зрозуміти. Та не всі пройшли цю школу, і багато хто —" зокрема, жінки — нерідко ставляться до простих людей погордливо й деспотично.
Пішта не хотів, щоб Ліна при ньому лаяла служницю, йому був прикрий такий тон дружини. Проте не міг він і приструнчити Ліну — адже не годиться підбурювати дівчину проти господині. Господиня є господиня...
З глузду можна з'їхати!
— Ходімо звідси, голубонько,— сказав він Ліні лагідно, але твердо, і рушив до маленького передпокою, а звідти — до вітальні, вмикаючи скрізь світло. Ліна відчула щось незвичне в Піштиному голосі й подалась слідом, гасячи усі лампочки. Якби вони йшли просторим передпокоєм, холом, анфіладою великих кімнат і залів, якби Пішта засвічував кришталеві люстри, можливо, Ліна гасила б їх з великою втіхою. Але в їхній квартирі світили тьмяні, маленькі лампочки, і дружина, гасячи їх, чимраз дужче дратувалася. Нарешті зупинилась і сердито сказала:
— Навіть два кроки не можеш ступити, щоб не вмикати світло?! Невже боїшся, що розквасиш носа об розкішні меблі?..
Вона рвучко обернулася й знов подалась на кухню.
Пішта важко зітхнув, підійшов до письмового столу і вийняв з коробки сигару. В голові роїлися безладні думки, душу охопив неспокій. Ліна дуже не любила, коли чоловік курив удома — потім доводилося довго провітрювати кімнату. Але Пішта все-таки закурив, бо йому хотілося зробити щось незвичайне. Глибоко затягнувся димом. Груди розпирало якесь дивне хвилювання, він не міг зібрати докупи думок, не міг звільнитися від напруження.
— їсти будеш?
— Ні... Дякую... Я купив будинок... Ліна зиркнула на нього і сказала:
— Я зараз...
Вийшла й причинила за собою двері.
Пішта відхилився на бильце стільця й знову затягнувся сигарою.
Стілець був маленький,,з округлою, низькою спинкою. Його купила Ліна на різдвяні свята. Звичайно, стілець гарний, модерний, але дуже незручний.
Чому Ліна вийшла, почувши, що він купив будинок?
Йому повсякчас доводиться з чимось боротися. Якісь таємничі ворожі сили стають на заваді його волі, його прагненням. Хіба що тільки Меньхерт, менший брат... Він — ніколи!
Пішта підвівся й заходив по кімнаті, охоплений страшенним неспокоєм. Так, ніби він плив на пароплаві, який раптово захопила буря. Все-таки він зробив велику, важливу справу. Проте слід було порадитися з Ліною... Зважаючи на її тиранічну вдачу... та й на розум... Не треба було вести переговори самому... Адже вона не знає, який то будинок... навіть не матиме змоги попередньо оглянути його.... "Зрештою, байдуже,— заспокоїв він себе по-думки.— Це ж подарунок, а для подарунку годиться і так. Щастя треба хапати на льоту"...
Але чи справді щастя? Схоже на те, що він танцює на даху хмарочоса. В голові паморочиться, він не знає, коли скінчиться цей танець і як скінчиться. А може, він, Пішта, упаде? Хто зна? А життя ж таке прекрасне! Та ще цей будинок... Хіба раніше так купували будинки: за п'ять хвилин, нічого не маючи й ні на що не розраховуючи?.. Саме тому неймовірна ця історія, що вона суперечить звичайному плинові життя, суперечить просуванню вперед крок за кроком... Що це за скажений світ, як тут можна рухатися вперед, як можна взагалі вистояти? Чи не якась це химерна карусель, чи не якийсь карколомний привид?..
Якщо ж це правда, він вигідно купив будинок.
Та чи правда?
— Іди-но сюди, люба,— покликав він Ліну схвильовано й роздратовано водночас.
Ліна ввійшла в кімнату.
— Хочу тобі про все розповісти.
— Зажди хвилинку — я подам вечерю. Почекай трохи.
Вона вийшла на кухню, а Пішта подумав, що і справді йдеться про якісь хвилини: поки він тут мучиться в пекельному вогні, Ліна не встигла ще й кави налити в чашки. Але йому ця хвилина здалася нескінченно довгою. Серце стискалося, думки плуталися; він без упину розмовляв сам з собою, боячись* щоб тягар часу не придушив його.
Нарешті Ліна повернулася.
— Тітка Каті пішла в гості.
— Ага, тітка Каті.
Пішта навіть забув, що вона гостює в них.
І він почав свою розповідь. Розповів Ліні все, як було. Про що говорив з бургомістром, як прийшов дядечко Кардич, як вони з ним розмовляли...
Пішта говорив безугаву, але відчував, що то пусті балачки. Слова вилітали, наче мильні бульки. І водночас десь у глибині душі причаїлося щось таке, розповідати про що він боявся.
— Тоді дядечко Кардич мовчки підвівся і сказав, що сьогодні — останній день, коли можна показати будинок, бо завтра вранці Боронкаї виїздить у Будапешт... Одне слово, схопив мене за руку, повів до машини й силоміць увіпхнув туди... А я тільки сміявся. Сказав бургомістрові, що нікуди не поїду, бо домовився з дружиною — вона хоче оглянути будинок разом зі мною... Бургомістр відповів, що й він так звик робити, однак бувають виняткові ситуації — мовляв, я подивлюсь на той будинок сьогодні, а з дружиною — іншим разом... Отже, переміг деспотизм старших... І я поїхав... Вілла Боронкаї... О, люба моя! Це найбільша й найрозкішніша вілла на весь квартал. Справжня сучасна вілла. Двоповерхова. З підвалами. З величезним квітником, засадженим трояндами. Півтори тисячі троянд... Навіть не можу тобі розповісти, які вони чудові! Власний водопровід з електромотором. Ну, що тобі ще сказати? Зали такі, як у новій управі... центральне опалення... І як ти гадаєш — скільки все це коштує? Стільки, скільки коштує будинок у міському районі, де живуть звичайні чиновники... Хіба можна було втратити таку нагоду? Я підписав контракт з умовою, що остаточно підпишемо його тільки разом з дружиною. Ліна простягла руку і покивала вказівним пальцем,,