Що-то буде, коли зараз він зустрінеться тут із Магдаленою в присутності дружини?
На банкеті, де вітали нового обер-прокурора, самої тільки появи Боронкаї було досить, щоб Пішта схвилювався — під кінець вечері він майже не тямив себе. І тепер сталося те саме. Пішта зовсім розгубився. Глянув на ' Ліну — чи помітила вона, що з ним діється? Обличчя в нього аж пашить. Якщо прийде Магдалена, він зовсім розгубиться і не зможе опанувати собою. Який жах!
Пішта сидів як на жаринах. Кожної хвилини чекав, коли прийдуть Боронкаї. Вирішив триматися дуже обережно, і якщо буде можливість,— не вітатися з Магдаленою за руку. Це неймовірно — доторкнутись до її тіла! Бо рука —хіба не тіло?
Нарешті було оголошено, що вечеря подана, і всі перейшли до їдальні. Пішта й далі напружено чекав. Однак Магдалена не з'явилась. Не було й Боронкаї. Всі посідали за стіл. Біля кожного прибору лежала картка з прізвищем гостя. Не залишилося жодного вільного стільця. Може, Боронкаї не прийдуть?
Пішта відчув полегкість і дуже зрадів, що йому виявили таку високу честь — посадили по ліву руку від господині дому. По праву сидів прелат.
Пані Кардич була справжньою великосвітською дамою. Сама вона розмов не вела, а тільки слухала і дивилась. Однак у її погляді ясно читалося, що вона знає ціну кожному співрозмовникові. Дядечко Кардич, навпаки, був жвавий, мов ртуть, хоч ніщо не зобов'язувало його до такої поведінки. Ходили чутки, що він — неймовірно багатий. До того ж, через свій Кредитний банк він став повним володарем міста.
Ліну посадовили по другий бік довгого столу. їй ще ніколи не доводилось бути так далеко від Пішти. Вони сиділи навіть не навпроти одне одного. Досі, хоч би куди вони ходили, завжди сиділи поряд. Однак сьогодні про це не могло бути й мови. Не можна навіть перезир-нутися, тим більше, що Пішта в поті чола намагався викликати в господині бодай слабку посмішку. А Ліну дуже турбували власні руки. Вона мала тільки одну служницю — просту селянську дівчину,— тому змушена була куховарити сама. І хоч протягом останніх днів Ліна парила руки й регулярно змащувала їх кремом, тепер, коли зняла рукавички, побачила: руки червоні.
За столом прислуговували двоє лакеїв у чорних фраках та в білих рукавичках. Один обносив гостей по правий бік столу, а другий — по лівий. Обидва були дуже послужливі й дуже пильнували, щоб гостям було добре.
Ліну зараз мучило одне: навіщо вона прийшла сюди і як вона прийматиме цих людей у себе. Адже доведеться їх запросити?..
Ну, а коли не брати всього цього до уваги, то Коп'яшам не було на що жалітися. Всі гості обходилися з ними, немов би з великодніми писанками. А під кінець вечері на адресу Пішти навіть проголосили тост. Інспектор навчального округу сказав чудову промову, в якій відзначив, що новий обер-прокурор є для міста справжнім здобутком. При цих словах віце-губернатор уголос висловив своє схвалення: "Правильно, правильно!" Ліна мало не розплакалася.
Вставши з-за столу, гості почали збиватися в невеличкі гурти. Пішті тільки на хвилинку вдалося підійти до Ліни.
— Як ти себе почуваєш, моє серденько?
Ліна усміхнулася. І з цієї посмішки можна було зрозуміти: "Непогано".
— Ти тут найгарніша!
— Тсс! — Ліна опустила очі і застережливо кивнула головою — мовляв, не ображай інших дам...
Пішта всміхнувся, радіючи, що все йде гаразд. Тут до них наблизився дядечко Кардич.
— Ох, ці вже мені молодята! — вигукнув він, сміючись.— Люба моя сестричко, доведеться тобі обходитись без чоловіка, бо сьогодні ми його з'їмо.
Ліна засміялася.
— Гадаю, і мені щось та залишиться! — жартівливо сказала вона.
— Що ж саме? — грайливо підхопив Кардич.
— Його поганий настрій,— відповіла Ліна. Дядечко Кардич зареготав.
— А в нього буває поганий настрій?
Однак Ліна більш нічого не сказала про свого чоловіка, тому що боялася за нього. До того ж, їй не сподобався інтимний тон Кардича, оте звертання на "ти".
— Чудова в тебе жіночка,— сказав банкір і вщипнув її за щоку. Ліна збентежилася так, що аж зблідла.
Дядечко Кардич, здавалося, цього не помітив і вже зовсім безцеремонно обійняв її за стан та поцілував.
Ліна не посміла пручатися, однак почервоніла, як півонія.
— A-a! — раптом крикнув дядечко Кардич.— Найкращу троянду — найкращій жінці!
Він підійшов до столу, вийняв із вази троянду на довгій стеблині й віддав Ліні.
— З тебе хоч картину малюй.
Дуже сподобалось йому слово "картина": він повторив його двічі або й тричі: "Ти, як картина... Як чудова картина... Ліонарда де Вінча" 1.
Пішта був із ним згоден: збентежена Ліна й справді була напрочуд гарною.
Тендітна блондинка—дружина помічника секретаря міської управи, який належав до однієї із знатних родин міста, взяла Ліну під руку і повела в інший куток кімнати. Ліні здалося, що ця жінка стоїть не на найвищому щаблі вельможної ієрархії, і вона відчула себе вільніше.
Дендешське вино добряче підігріло Пішту, а що головна небезпека — поява Магдалени — певне, минула, то ним опанувала така веселість, якої він не знав від студентських років. Немов би за плечима не було шістнадцяти років подружнього життя... Він сипав дотепами, снував серед жінок, говорив їм компліменти; жінки у відповідь мило усміхалися. Ніде правди діти — Пішта мав успіх. Де й поділася його напруженість, скутість. Він почував себе як риба в воді. Йому здавалося, що він — своя людина в цьому товаристві.
Пішта завів розмову про театр. Його здивувало, що ці жінки знають любовні пригоди будапештських актрис краще, ніж біблію. Недавно одна популярна красуня примадонна попала в якусь скандальну історію. Пішта читав про це в газеті, але не звернув особливої уваги. А ось тепер він переконався: якщо хочеш мати успіх у цих жінок, треба згійти всі закулісні таємниці артистичного світу.
1 Невіглас Кардич спотворює ім'я великого італійського художника епохи Відродження Леонардо да Вінчі.
За весь вечір не сталося нічого особливого, коли не рахувати того, що, вибравши нагоду, дядечко Кардич підвів Пішту до столика в кутку кімнати і мовив серйозно:
— Послухай, Пішто, хочу тобі щось сказати.
— Будь ласка, кажіть, дядечку Кардич.
— Є тут недалеко одна чудова вілла. Ти повинен її купити.