Першим виступив з доповіддю управитель господарств, з демобілізованих червоноармійців, комуніст Потапов, нещодавно присланий від центру в допомогу Сахновичу. Властиво, вся його робоча увага тим часом була зосереджена на культурно-політичних моментах в житті станції, за які він ретельно і взявся, полишивши керівництво станції, в чім він нічого зовсім не розумів, Сахновичеві.
Його вислухали офіційно й мовчки і по тому, як водиться, ухвалили резолюцію. Але центральним моментом все ж була, так уважав принаймні Горошко, його доповідь про нормування виплати тимчасовим і поденним робітникам, і Горошко виступив з нею гаряче, обвинувачуючи адміністрацію станції в нехтуванні професійних інтересів. Сахнович й представник райкому сиділи обіч проти стола. Представник райкому уважно оглянув присутніх і потім з холодною увагою став слухати доповідь.
— Діло таке... Поденним і тимчасовим і досі не заплачено, дарма що їхня робота скінчилася ще в липні, а тепер початок вересня, і вони майже щоденно ходять жебрачити до завкому, але завком, звісно, безсилий щось тут зробити. Завком може тільки протестувати і звернутись до загальних зборів, щоб і вони підтримали його протести. Діло таке! Протестувати ми мусимо й проти центру, що недбало ставиться до робітничих потреб, та й проти місцевої адміністрації, яка, мавши кошти, не виплатила їх робітникам.
— Які кошти?—поспитав хтось із дальших рядів.
— Діло таке... На станції були свої власні кошти, як будівельний фонд, з яких вона могла виплатити робітникам, а їх пустили на закладку лабораторії.
Отже, він звертається до загальних зборів, щоб вони ухвалили лінію в роботі завкому і винесли б резолюцію, що засуджувала б шкідливе відношення до робітництва адміністрації, яка порушувала класову функцію.
І зразу ж як тільки він скінчив, з поясненням виступив представник райкому.
— В чому річ, товариші? Звичайно, дуже шкода, що так конфліктно стоїть справа з оплатою поденним і тимчасовим, але, на жаль, тут нічого не можна подіяти! Дарма т. Горошко винує центр. Треба, значить, ставитись конкретно. Центр тут не винен. Винні обставини, винна наша бідність. Справа в тім, що липень і серпень — це найважчі місяці, коли Цукротрест загачує всі кошти в ремонт цукроварень та різні капітальні набутки. Значить, конкретно, товариші, тут кричи не кричи, а платити нічим. З такого погляду я не обвинувачую й адміністрацію станції. Товариші, не забувайте,— ми взялися за індустріалізацію країни. Це дуже добре й хороше. Тільки в індустріалізації наш порятунок, і від цього ми не можемо відступити й на крок. І не треба вдаватись у теоретичність. І значить, адміністрація станції цілком добре й хороше зробила, що заклала лабораторію. Знайте, товариші, що лабораторія для такої станції дуже потрібна. Не забувайте, товариші, що ваша станція, як працею, так і наслідками, займає одне з перших місць не тільки на Вкраїні, а й по всьому Союзу. І ви хотіли, щоб у неї не було добре встаткованої лабораторії? В чому річ, товариші? Я тепер переходжу до останнього питання про оплату тимчасових і поденних робітників. Конкретно тут треба насамперед дотриматись класової функції. Звичайно, це дуже прикро й боляче, що Цукротрест не може зразу сплатити тих робіт. Це, я констатую й повторюю, прикра й неприпустима річ! Але коли вже так сталось, то треба перетерпіти цілком свідомо, а не розводити всякої демагогії й нездорових ухилів. В чому річ, товариші? Хто такий поденний і тимчасовий робітник? Це той самий селянин, що живе з господарства. Ну, то що, селянин не може почекати якихось пару місяців? В чім справа, товариші?
З заявою виступив делегат від поденних. Він засвідчив, що поденні — це ті ж самі бідняки й незаможники, і їм нічим жити, нічого їсти, і в господарстві їм усього треба, і вони вимагають платні нарівні з робітниками. В чім діло? Чому їм не платять? Чому їх водять і досі?
Попросив слова Сахнович. Але раніш, ніж йому дати слово, виступив знову Горошко. Він був збентежений. З-під густих важких чорних крил волосся горіли йому два жажкі вуглі, й обличчя почервоніле ніби ще гостріш підкреслювало запальність.
— Товариші! Діло таке. Ми думали, що наша вища професійна установа підтримає нас у такий скрутний момент. А ми бачимо, що наші старші товариші, замість того щоб нас підтримати, байдужісінько собі по-бюрократичному йдуть в одну ногу з адміністрацією. Товариші! Діло таке! Ми мусимо тут констатирувати, що такого бюрократизму нам не треба. Нам потрібна жива справжня робітнича допомога, а не мертвий бюрократизм.
Зчинилася справжня сварка. Вихопився тепер уже розлючений представник райкому.
— Товариші! Я називаю це чистісінькою демагогією. Це безобразіє, щоб так виступати. Товариші! В чім діло? Ми, робітники, мусимо рішуче боротись з таким підходом. Ми мусимо констатирувати, що до нас примазуються всякі декласовані непевні люди й мутять воду, щоб у тій воді ловити рибку. Це безобразіє! Товариші! Ми мусимо сказать: геть нечисті руки від робітничої справи!
Цей запальний герць раптом охолодився від виступу Сахновича.
— Товариство! — сказав він спокійно.— Тут сталося прикре непорозуміння, але тільки тому, що мене невчасно записали з словом. Я сьогодні допіру одержав з СНУ повідомлення, що нам переведено гроші тим часом на будівлю лабораторії, але в такій кількості, що ми любісінько можемо позичити їх і на виплату зарплатні. І мені здається, цим вичерпується це запальне змагання, що так припадково схопилось у нас. Товариші! З завтрашнього дня контора почне складати список на виплату.
Справді, ця коротка й стримана заява справила враження раптового вибуху бомби. По тому під лагідну й лукаву посмішку директорову зірвались гучні оплески. Справа була вичерпана. Горошко, збентежений і вражений такою несподіванкою, одійшов обіч столу і важко сів, приголомшено похилившись.
Представник райкому тим часом щось захоплено розповідав Сахновичеві. Але голова зборів т. Потапов обірвав його й заявив, що на черзі інформаційна доповідь райкому. Представник райкому схопився, протер окуляри й почав доповідати.
— Ну, так от, товариші, по-перше, з станцією! Я, звичайно, в цих справах не зовсім компетентний і боюсь вдаватись у теоретичність, але гадаю, що ваша адміністрація зуміє дати вам краще звіт. Я тільки хочу констатирувати, що справа станції у нас в СНУ на дуже високім рахунку. Та небезпека, що повисла була над станцією, вже поминула. Методи роботи й матеріали спробувало й ухвалено — і перед станцією тепер дуже блискучі перспективи розвитку, з чим вас, товариство, й вітаю!.. Тепер щодо професійної справи, так ми тут тримаємось класової й виховавчої лінії і так само маємо багато поліпшень та досягнень.