І Сахнович знову насмішкувато оглянув Горошка. Але той тільки невдоволено знизав плечима і поволі одвернувся в другий бік.
Ліс раптом обірвався. Крізь дерева визирнули прогалини неба, далі показались кущі вільшини, лози, а за ними широка болотяна смуга, рясно заросла осокою. З'їздили вниз. Кінь, обережно ступаючи й занепокоєно пирхаючи, зійшов на гатку. Обоє відчули, як під колесами широко затряслась гатка, збита і замощена хмизом і соломою та прикрита землею. Побіч вилискували на сонці лисини води, ще далі вони сходились у струмок, що ліниво просочувався крізь гатку.
За гаткою знову міцна бита дорога пішла попід коронами важких дубів і в'язів, що сплітали довге й важке склепіння. Але дорога круто вибиралась угору, і кінь мимоволі стишив ходу. І тоді обоє чоловіків відчули гомінкий шум води, що невгамовно десь падала, ніби на млині. Ще трохи далі, як вони під'їхали, вдарило густими хвилями пари. А незабаром крізь просвіт корон вилиснув клапоть води. Що в'їздили в гущавину, він поволі розтягувався, ніби хтось розстилав низом довгу скатертину, і нарешті виросло широке озеро. Посеред нього дебелим списом вгрузало сонце. Десь глибше спис той ламався й розбивався на дрібні скалки, що підпалювали й золотили воду аж до самих комишів, які густою стіною взялися по лівому березі. Попри них брижилась вода, гуляла легенька хвиля, сила метеликів і бабок бавились у сонці над водою й пустотливо тріскотіли крильцями.
Кінь, почувши воду, збентежено захропів, але Сахнович спинив його й зразу ж зіскочив з коляси, а слідом за ним зійшов і Горошко. Сахнович прив'язав коня і підійшов ближче до берега. Сонячний спис обрізав обидві тіні на воді, а сам ударив скалками геть далі, у другий кінець озера, де похилився важкий вільховий ряд.
Поблизу, ніби під самими ногами, плеснула риба, кола від неї зразу ж побігли вшир, але праворуч ударились у густу застиглу смугу води, що, здавалося, зляглась важкими мармуровими плитами й захолола. І тоді тільки Горошко помітив, що в воду, ніби купа гадюк, задивлявся похмуро й задумано високий берег, густо пописаний шарами глини та піску. Сірий товстий шар підперізувався чорною каймою, а за нею майже понад самою водою сходила широка цегляного кольору смуга. Трохи далі у той цеглянистий шар врізувалась біла крейдяна маса, мовби попід корінням дубів і берестів, що полоскались в озері, поповз товстий ледачий полоз з чудернацькою білою головою.
Горошко, що спочатку пожадливо був розігнався, тепер похмуро й приголомшено стояв і дивився, ніби смакуючи якусь свою затишну задуму.
— Ну, що? Правда, штучка хороша? Що ви скажете? — весело поспитав його Сахнович. Але Горошко нічого не відповів і тільки важко мугикнув.
— А так,— сказав далі Сахнович.— Такі штучки можна було зробити тільки за кріпацтва. Пан Карпович мав добрий смак, коли надумав викопати в самій горі серед каміння озеро. Це ж чудесно! Головне, очевидно, було в тім, що тут піщані й тверді береги. Розумієте?
Горошко тільки важко похитав головою.
— Чудесно! Я завжди думаю, що тут добре розвести рибний розплідник. Але наркомзем не дає коштів. От вам і притичина.
Вони пройшли далі крутим берегом. Сахнович ішов упевнено й швидко, широко розмахуючи рукою, а Горошко важко, як віл, вгрузав у вогкі трухлі шари листу. По дорозі, коли вони зайшли до середини озера, з-під окоренків великого дуба, що заходив широким півколом у воду, раптом виповзли дві здоровенні гадюки й, сердито засичавши, поповзли донизу, а доглядач спинився й задивився на них.
— Ну, от і маєте собі, отут ми й зачепили ділянку дубів,— сказав Сахнович, показуючи на крутий схил шпиля по другий бік озера.— Це ж нам опріч розробки та приставки нічого не коштуватиме. Розумієте? І потім, це ж стиглий вистояний дуб. Такого дуба поблизу нема.
Він окинув пильним закоханим оком схил і додав:
— В липні ми вже почнемо возити дерево, а з серпня й візьмемось закладати будівлю. Що ви скажете?
Доглядач обдивлявся, байдуже роздумуючи. Нарешті ліниво поспитав:
— Хіба вже ви маєте й кошти на це?
— Аякже, цілих чотири тисячі. На перший час цього вистачить.
— А що ж тоді з поденними, що працюють у нас на полі?
— Ви тільки послухайте! Та ви ж самі обіцялись усе в лад йти. Що ви скажете на це? — поспитав вражений Сахнович.
— Тут, бачте, таке, що я не знаю, чи це можна,— сказав застережливо Горошко.— Ми маємо по професійній лінії дуже суворого наказа домагатись, щоб грошей не затримували.
— Ну, так ви й домагайтесь тепер самі, голубе мій сизий. Ви пообіцялись це зробити. Авжеж. Звичайно, ми не станемо кривдити наших робітників, але грошей зараз ми не можемо сплатити.— Він поглянув спостережливо на Горошка й розважно додав: — Ну, та це все уладиться якось. Ходімо краще погляньмо на дерево.
І, взявши доглядача за талію, він повів того в глиб лісу. Вони незабаром зайшли в смугу порваних просвітів і зразу ж вийшли на широку покошлану й вирубану галявину, де тепер валялось безладними купами галуззя, а осторонь угрузали в густий ліс бур'яну великі й незграбні, з обтесаною корою окоренки дубів та бересту.
— Це називається господарським способом, голубе мій! Ви тільки подивіться, які тут дуби! Це просто заповідний ліс. А тепер уявіть, що ми цих генералів попиляємо так приблизно в два з половиною вершки й дамо ці бруси на стіни. Що ви тоді скажете?
Сахнович дивився на доглядача переможно й завзято, а той позирав байдуже й блукливо. Втім, він помітив, як з білих пузатих боків окоренків стирчали сухі покручені галуззя, що здавались схожими то на роги якогось чудернацького оленя, то на руччя лісового велетня, що скам'янів тут у болісних корчах. Але яке це мало призначення, Горошко не розумів і не роздумував над тим.
— Ну, що ви скажете на це? — захоплено поспитав Сахнович.
— Еге ж, дуби дуже добрі,— чемно відповів Горошко. Та навіть від цього байдужого співчуття Сахнович раптом захопився і, повернувшись до Горошка, весело сказав:
— І уявіть собі, що це за будівля буде! Ви розумієте? У нас багато говориться про міць та сталість всієї справи, а робиться все якось кат зна як. А ми тут поставимо будівлю, щоб сторіччя вистояла. Обкладемо зовні цеглою, затинькуємо. Нехай стоїть на славу трудовому людові.