Знову коридор тієї установи, куди потрапила скарга на Галапочку. Знову та ж ділова метушня в коридорі. Ті ж двері, та ж кімната, де проходять чистилище скарги. Та ж процедура з листом – шлях від стола вчорашньої десятикласниці до завтрашнього пенсіонера.
Руки завтрашнього пенсіонера одного листа затримали довше. Погляд зосереджений:
"На Ваш № 15 від 15 квітня повідомляємо. Загальні збори жильців ЖЕКу 209 обговорили і засудили поведінку жильця тов. Галапочки P. І. Комісією ЖЕКу встановлено, що у квартирі № 53, яка складається з 16 метрів квадратних, коридора, балкона, кухні і санвузла, на даний час коня не виявлено. Пожилець Галапочка заявив, що його кінь проживає на території іншого району, а взагалі, на даному етапі він являється вкраденим.
Начальник ЖЕКу А. Грос".
…Двері, на яких написано "САМ І. І.".
Перед ними з листом у руках акуратно вичовгує до килимка підошви завтрашній пенсіонер…
Тротуар тихенької зеленої вулиці.
Спадає полуднева спека. Поруч з тротуаром висока залізна огорожа зоопарку.
В одному місці з огорожі витягнено пару секцій. Купа цегли. Корито з цементним розчином. Віддалік, на траві, лежать, перекурюючи, два робітники, які ремонтують огорожу.
Йде по тротуару кінь. Похнюпив голову. Ліниво відмахується хвостом від мух.
Наближається до того місця, де лагодять загорожу.
– Іване! – гукнув один з тих, що перекурювали. – Диви – кінь втік із зоопарку!
Іван лежить горілиць на траві. Смокче цигарку і пускає в небо хмаринки.
– Умгу! – мимрить. – І слон втік. І крокодил ось човгає. Як ми ще тиждень поремонтуємо ту загорожу, то все повтікає.
– Я правду кажу. Ось кінь на тротуар вийшов.
Іван повів головою:
– Диви! Справді! – схопився на ноги. – Треба негайно загнати…
Вискочили на тротуар. Взялися заганяти коня.
– Треба подивитися добре по вулиці. Може, ще щось вилізло, поки перепочивали, – сказав Іван.
Дракон пройшов через дірку в огорожі. Опинився під кронами дерев зоопарку…
Кабінет слідчого міліції. За столом моложавий капітан. Біля столу сидить Галапочка.
– Ось, товаришу Галапочка, поступив до нас анонімний лист, що ви вкрали коня. Міркую, що писав його чоловік несповна розуму, бо де ж…
– Ви маєте рацію, товаришу капітан, – перебив Галапочка. – Це у мене вкрали коня.
Капітан пильно подивився на Галапочку. Зупинився поглядом на його бороді, на його худому лиці. Глянув на руки, на вичовгані техаси.
– Як ви сказали? – перепитав, ніби недочув.
– Кажу, що ви маєте рацію. Це у мене вкрали коня. З-під майстерні… Я художник.
– А-а-а, – протягнув багатозначно капітан. – Значить, кінь у вас таки є?
– Та ні. Кажу, що вкрали.
– А де ви взяли коня, товаришу Галапочка?
– Бачите, товаришу капітан, історія це довга. Рік тому я оформляв в одному колгоспі Палац культури…
Мальовниче село. Гарні, рівні вулиці, уздовж яких вилаштувалися стовпи з лампами денного освітлення. Гарні чепурні будиночки акуратно обгороджені. Побіля них садочки, квітники.
Центр села. Закінчується спорудження Палацу культури. Ведуться оздоблювальні роботи.
Галапочка стоїть на риштуванні. Зарисовує щось на фасаді.
Зіскакує. Нишпорить у дерев’яній скриньці, яка стоїть на землі.
Раптом відчуває, ніби хтось торкнувся його спини. Оглянувся – над ним нахилилась коняча морда. Спутаний на передні ноги, кінь стоїть і ніби чогось просить у Галапочки.
Галапочка встав, поплескав коня по шиї, погладив оксамитову морду. З сумки, що стояла поруч, дістав розпечатану пачку печива. Вгостив коня одним шматком, другим.
Підійшов кирпатий хлопчина:
– Його звуть Дракон. Він дуже людей любить… Він між кіньми пастися не хоче.
…Кабінет слідчого. Сидять, як і сиділи, капітан та Галапочка.
– Так він приходив щодня, – розповідає Галапочка. – Два місяці я оформляв Палац культури. І два місяці цей ласун простояв коло мене. Я звик до нього. А одного разу Дракон не прийшов. Робота не клеїлася. Тоді вирішив розшукати його…
Сільська вулиця тягнеться повз недобудований Палац культури. Йде вулицею Галапочка. Назустріч – юрба дітлахів. Ідуть, щось жваво обговорюють, сперечаються.
– Дядю! – вигукнув кирпатий. – Сьогодні Дракон не прийде. Його повезуть на м’ясокомбінат. І ще п’ять коней.
В оточенні хлопчаків поспішає сільською вулицею Галапочка. Приміщення контори колгоспу. Вивіска: "Правління колгоспу ’’ВПЕРЕД"".
Галапочка зник у дверях.
Відчиняє кабінет з вивіскою "Голова правління". З-за столу назустріч Галапочці виходить симпатичний молодий голова колгоспу.
…Кабінет слідчого. Галапочка продовжує розповідати.
– Тоді я домовився з головою, щоб коня віддали мені в рахунок оплати за виконану роботу. Правління підтримало…
Слідчий поцікавився:
– А є у вас відповідні документи?
– Є, чого ж. Ось копія рішення правління. Тільки коня ж нема. Вкрали.
Капітан потер чоло:
– Що ж, пишіть заяву… Будемо шукати…
…Ранок у зоопарку. Снують алеями відвідувачі. Ідуть батьки з дітьми. Ідуть хлопці з дівчатами. Човгають старі з костурцями.
…Йде понуро, несучи в своїй кінській голові важкі думи, Дракон. Зупинився біля клітки бегемота. Дивиться здивовано. Струснув головою. Що воно перед ним за диво? Ніби велетенська корова з дуже розпухлою мордою. Дракон ще раз труснув головою. Витяг шию, підняв верхню губу. Сміється.
– Та! Та! – стоїть перед Драконом хлопчик і сіпає за руку тата, який майже встромив голову в клітку бегемота. – Дивись – кінь. Справжній…
Батько сіпнув сина за руку.
– Дивися на бегемота!..
Хлопчик ще раз глянув на коня, посміхнувся до нього щиро і спрямував погляд на клітку.
…Стоїть Дракон перед кліткою мавпи. Дивиться, як ці прапредки людей стрибають з перекладини на перекладину, гойдаються на них.
Згадав село. Верби біля річки. І дітлахів, що, як оті мавпи, гойдаються на гілляках.
Вглядівся в лице мавпи. Дивне таке, патлате. Перекинув погляд на патлатого парубійка, що стояв перед кліткою. На вимазане фарбою лице якоїсь немолодої вже дами. На її триповерхові буклі.
Згадав бородате лице Робінзона Галапочки. Як той годує його печивом, плеще по шиї…
…Снують відвідувачі алеями парку. Стоїть обіч алеї Дракон. Вдивляється в людські обличчя.
Йде алеєю зграйка малих школярів. Хлопчики і дівчатка. Весело щебечуть, сміються…