– Слухай, художник, – втрутився в розмову водій. – Пошли ти цю спеціалістку під три попугайчики… Дай коневі трішки горілки – і брикати буде.
– У нас нема горілки, – пояснила Крузя.
– Біжи до моєї Валерії, візьми там під кущем в її чоботі…
Крузя побігла.
– Це ми ранесенько на гриби вибралися, – пояснив водій.
– Хто мене доставить обратно? – претензійно спитала дама.
– Ось зараз підніметься кінь, сядете та й поїдете, – пожартував водій.
– Киньте ці жарти. Я не дєвочка, щоб наді мною підшучувати.
– Зараз нам не до жартів, – сказав Галапочка.
– Я питаю – хто мене доставить обратно? – суворо мовила дама.
Галапочка не втримався:
– Йдіть сядьте отам на березі – я потім викличу вертоліт. Якщо хочете летіти. А якщо хочете йти пішки, то йдіть отуди до асфальту. – Переходить на крик: – І швидше, поки я ще не осатанів!
Дама вхопила свою скриньку. Лякливо оглядаючись, пошвидкувала геть.
Повернулася Крузя з півпляшкою "Екстри". Товстий каже до Галапочки:
– Ти добре розкрий йому пащу, щоб не вхопив зубами, а я буду хлюпати.
Галапочка присів біля коня. Взяв його голову собі на коліна. Повернув мордою вгору. Вхопив за нижню та верхню щелепи, розвів. Товстий спритно вибулькав горілку.
– За п’ять хвилин подіє.
Кінь порухав спочатку вухами. Тоді головою. Потім хвостом.
– Буде жити, – зрадів товстий. – Раз уже має силу хвіст підняти.
Галапочка засумнівався:
– Може, ми йому забагато влили?
– Ти що? – здивувався водій. – Для коня півпляшки – що для людини наперсток. Йому щоб наклюкатися, треба хоч відро.
– Так він же без закуски, – каже Галапочка.
– А ми йому зараз салат з лопухів зробимо.
– Дивіться – підводить голову! – зраділа Крузя.
Дракон спочатку підвів голову. Галапочка кинувся до нього. Став гладити по шиї.
– Дракончику, вставай. Ну, давай, піднімайся.
– Треба взяти його за хвіст і за вуздечку, то він швидше встане, – сказав товстий.
– Ви що! – стривожилася Крузя. – Ще хвіст відірветься.
Водій посміхнувся:
– У коня хвіст міцний.
Кінь за той час вже звівся на передні ноги.
– Ну, ну, ще трішки, – заходився біля нього Галапочка.
Дракон зробив ривок і підвівся на всі чотири.
– О-о-о! Бачив? – захоплено вигукнув водій. – Бачив, що робить горілка? Не тільки валить з ніг, а й піднімає на ноги… А ми за тією кікіморою чортзна-куди гналися…
Дракон дивиться на ліс, на дерева. Все перед його очима хитається. Хитається Галапочка, хитається Крузя, хитається товстий незнайомець. Правда, те хитання не тривожне, а радісне. Усе довкола набрало веселого рожевого відтінку. Все навколо почало танцювати. Танцюють кущі, дерева, танцюють Галапочка і Крузя, танцює товстий. Навіть етюдник танцює.
Дракон і собі почав танцювати. Став дибки. Потім хвицнув задніми ногами, тоді пішов вибрикувать…
Коридор знайомої нам установи. Знайомі двері з табличкою "САМ І. І.".
Кабінет. За столом Іван Іванович. Перед ним навитяжку стоїть завтрашній пенсіонер.
– Ось, – каже Іван Іванович. – Надіслали звідтіля, – вказав пальцем у стелю. – Знову цей Галапочка. Вже другого коня має. Жовтого. Найсуворішим порядком розібратися! Хто він? Циган? Де він тих коней бере? То не мотоцикл, що можна в магазині купити, і не колесо, що можна на заводі вкрасти… Може, в нього десь підпільна ферма. А може, зв’язки?.. Словом, розібратися. Ще цього нам бракувало. Правильно пише цей громадянин Неусипний, чи як його… Місто бореться за зразкову чистоту, порядок, а тут чортзна-що. І дайте запит у Спілку художників, що це за Галапочка. Чи вони знають, що він гендлює кіньми. Поцікавтеся в міліції, чи не притягувався він до відповідальності за що-небудь. Словом, дерзайте.
Завтрашній пенсіонер погладив долонею лисину…
Квартира Галапочки. Увімкнений телевізор. На екрані топчеться бульдозер. Перед телевізором на софі сидить Крузя. Підібрала під себе ноги, жує яблуко.
Відчиняються двері, з’являється Робінзон.
– Ось і я.
Підійшов, поцілував Крузю. Сів біля неї на софу.
– Їсти хочу, як вовк.
Крузя байдуже спостерігає за бульдозером.
– Зачекай, додивлюся, тоді щось зготую.
– Готового нема нічого?
– Цікаво, коли я мала це зробити?
– Ти ж на заняття сьогодні не ходила.
– То я готувалася до колоквіуму.
Робінзон мовчки пішов на кухню. Повернувся з шматком хліба, сів біля Крузі, жує.
Крузя зауважила:
– Наїсися хліба, тоді не будеш їсти того, що я зготую.
– Ти спочатку зготуй… До речі, отой бульдозер, – киває на екран, – з якої організації?
– Звідкіля я знаю?
– Ти ж дивишся передачу.
Крузю ніби муха вкусила:
– Маю я право колись телевізор подивитися?
– Маєш, звичайно, що маєш. А. я маю право хотіти їсти?
– Відколи я тебе знаю, ти завжди хочеш їсти.
Галапочка обнімає Крузю:
– А ти нагодуй, і я не захочу. Хіба це так важко?
– Ти, напевно, одружуєшся тільки для того, щоб мати кухарку. По-моєму, всі ви однакові.
– А ти думала?
– Я думала, що в художників любов до коханої розташована трохи вище, ніж шлунок.
– Народна мудрість гласить, що шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок.
– Народна мудрість гласить: сухий хліб з водою, аби, серце, із тобою.
– Це вона каже до нього, а не він до неї. Він каже, що ти, мила, будеш їсти на Вкраїні далекій? А вона йому відповідає: сухий хліб з водою.
– Бачиш, все-таки жіноче кохання вище за ваше. Ми коли кохаємо, то безкорисливо, високо.
– Вважаю, що кохати треба не дуже високо і не дуже низько. Так, на рівні землі. Безпечніше, надійніше.
– І це говориш ти? Робінзон Галапочка? Художник-новатор? Надійніше… Боїшся риску. А може, рушійна сила кохання якраз закладена в цьому рискові?
– Знаєш, дуже вже багато тих ризикантів серед закоханих. Двоє ризикують, а третьому доводиться за цей ризик платити. Ти мені даси їсти чи ні?
Крузя встає з софи:
– Ех ти, гурман нещасний. А ще творча людина називається. Та творча людина повинна випереджувати бодай на кілька десятиріч нас, простих смертних. А ти плетешся десь у хвості минулого сторіччя – їсти! Люди боролися за емансипацію жінки…
Крузя йде на кухню, Галапочка за нею.
– Що тобі допомогти?
– Нічого, справлюся й сама. Раз уже закабалив, то нічого гратися у визволителя.
– Знаєш, я на емансипацію жінки дивлюсь трохи інакше. Я за емансипацію, тільки проти суперемансипації. Ось наша суперемансипована сусідка вважає, що вона має ходити на роботу, дитина має бути в цілодобових яслах, бо на те держава їх будує. Поки вона прийде, чоловік має зготувати їсти або принести їжу з домової кухні.